Економічний націоналізм вийшов на порядок денний світу в зв’язку з перемогою Дональда Трампа на виборах. Ця подія зробила більш яскравими і виразними багато інших економічних сюжетів сьогодення у розвинутому світі: методи стимулювання власних економік, які використовувалися успішними країнами впродовж десятиліть приховано, почали активно озвучуватися. Відомий вислів двохсотлітньої давності «не робіть того, що говорять англійці, а робіть те, що вони роблять» тимчасово втратив свою актуальність. Глобальна зміна світового економічного порядку настільки очевидна, швидка і небезпечна для сьогоднішніх лідерів технологічного розвитку, що словесний камуфляж їхніх активних дій із просування своїх товарів і послуг на світовому ринку вони змушені знімати. І тепер слабкі країни можуть копіювати досвід успішних – до того моменту, поки капіталістична економіка не зробить новий пірует, виводячи вперед найбільш спритні й агресивні економіки до визначення нового статус-кво.
На сучасному етапі розвитку міжнародної торгівлі в арсеналі розвинутих країн превалюють інструменти прихованого протекціонізму, які реалізуються переважно методами внутрішньої економічної політики. Економічна основа прихованого протекціонізму на відміну від традиційного насправді стосується вже не так митних тарифів, хоч і їх часто філігранно вживають країни G20, а внутрішніх податків і зборів, державних закупівель, вимог використання місцевих компонентів у виготовленні кінцевих продуктів та іншого. Замість митних тарифів 150 – 200-літньої давності найпоширенішими є вимоги дотримання національних стандартів, певних санітарно-гігієнічних та екологічних норм, тобто нетарифний протекціонізм.
Торговельний протекціонізм, конкурентні девальвації, грошова експансія, податкові стимули виступають інструментами так званої політики знищення сусіда. В дослідженнях Global Trade Plateaus і The Tide Turns? Trade, Protectionism, and Slowing Global Growth, підготовлених Global Trade Alert, результати спостережень вражають: число дискримінаційних заходів, вжитих 2015 року, на 50% вище, ніж 2014-го. Протекціоністських заходів протягом 2015 року було набагато більше, ніж 2009-го, коли світові лідери відкрито озвучили протекціонізм як одну із загроз системі глобальної торгівлі. Хоча 2015 року загальна кількість заходів щодо лібералізації також виросла, дискримінаційних було зафіксовано майже втричі більше.
На першому графіку зображено кількість протекціоністських і лібералізаційних заходів у період з 1 січня 2010 року до 1 травня 2016 року. Основний висновок – у цілому кожного року дискримінаційних заходів вводиться більше, а з точки зору рівних правил гри 2016 рік розпочався «дискримінаційніше», ніж попередні періоди. Якщо в попередні роки кількість протекціоністських заходів за період із 1 січня до 1 травня перебувала в діапазоні від 50 до 100, то 2016 року було виявлено понад 150 дискримінаційних заходів. Знову ж таки, за кількістю дискримінаційні заходи з великим відривом перевищили лібералізаційні. Таким чином, після початку світової кризи у 2007-2008 роках риторика усіх країн була неодмінно за необмежену нічим і ніким торгівлю. Натомість реалії в міжнародній торгівлі мали дискримінаційний по відношенню до чужих товарів характер.
В АВАНГАРДІ ПРОТЕКЦІОНІЗМУ
Фінансова допомога, заходи торговельного захисту, імпортні тарифи та інші стимулюючі й обмежуючі дії по-різному впливають на торгівлю. Наприклад, фінансова допомога та субсидії виробництвам, не пов’язаним з експортом, заохочують фірми не знижувати потужності, тим самим знижуючи обсяги імпорту країни. Тобто здійснюється імпортозаміщувальна стратегія для зменшення дефіциту торговельного балансу. Крім того, вони дають змогу стимулювати внутрішній попит через збільшення доходів місцевого населення внаслідок створення нових робочих місць як результату реалізації зазначених програм.
За підсумками 2015 року список країн, які найчастіше вдаються до протекціонізму, очолюють США і РФ.
Загалом країни G20 відповідальні за левову частку глобального протекціонізму. Якщо 2015 року було впроваджено в цілому 736 нових дискримінаційних заходів по всьому світу, то на країни G20 припадало 599 (або 81%) зафіксованих випадків дискримінації комерційних і торговельних інтересів країн-партнерів.
Водночас, за результатами проведеного Центром дослідження економічної політики (Centre for Economic Policy Research) моніторингу, можна проаналізувати ТОП-10 секторів, у яких протекціонізм застосовувався найбільше. На них припало 2015 року 40,64% світового експорту.
Найбільше дискримінаційних заходів було задокументовано для основних металів (що не дивно, з огляду на напруженість у торговельних відносинах в секторі чорної металургії), транспортних засобів та устаткування, а також сільськогосподарської продукції. Великі електричні машини й устаткування (що становлять понад 6% світової торгівлі за підсумками 2014 року) 2015 року вибули з топ-10 і були замінені на всеохоплюючий сектор «М’ясо, риба, фрукти, овочі, олії та жири» (на частку якого припадає трохи більше 2% світової торгівлі).
Непрямі субсидії виявляються через приховане дотування експортерів шляхом надання урядом пільг зі сплати податків, пільгових умов страхування та кредитування, фінансування наукових досліджень і розробок, повернення імпортного мита тощо.
Традиційно протекціонізм «цікавить» не зовнішній ринок, а внутрішній. Це дає можливість як відстоювати економічний суверенітет, так і готувати поширення економічного впливу за рахунок експорту. Коли ми ведемо мову про економічний суверенітет, то маємо на увазі здатність країни ефективно регулювати платіжний баланс, не вдаючись до порад/допомоги міжнародних організацій. І тут важливою є позиція уряду, за якою зменшення дефіциту платіжного балансу здійснюється за рахунок зростання частки внутрішньо вироблених товарів у споживчому кошику населення, а не за рахунок зменшення обсягу імпортних товарів у цілому як наслідок штучного, організованого урядом вимивання монетарної маси (як правило, під контролем МВФ та інших міжнародних фінансових помічників слабких економік) та зубожіння населення. Стимулювання внутрішнього попиту за рахунок створення умов для розвитку внутрішнього ринку опосередковано стимулюватиме залучення довгострокових інвестиційних ресурсів у країну.
КИТАЙСЬКИЙ ЧИННИК
Не можемо обійти увагою Китай, який, як невидима чорна діра у всесвіті, загострює світову економічну турбулентність. Він веде з Європою фінансову боротьбу на виснаження. На прикладі революції зелених технологій видно, як агресивна політика дає Азії змогу швидко перетворювати запатентовану інновацію на виробництво і продаж кінцевого продукту з високою маржею. Тим самим Піднебесна відсуває Європу, яка була біля колиски створення цієї технології, в бік. За рахунок потужного кредитування китайським компаніям вдається не лише отримувати преференційні умови на етапі запуску, а й значно впливати на світові ціни в бік їхнього зниження. Цим самим відбувається фінансове виснаження європейських компаній та програш в інноваційних перегонах. Зокрема, на реалізацію своїх інвестиційних проектів компанія Suntech отримала кредит у 8 млрд дол. США, компанія Huawei – 30 млрд дол. США, ZTE – 20 млрд дол. США, Goldwind – 6 млрд дол. США, Avic – 50 млрд дол. США. Це вкотре доводить, що рівноправні умови міжнародної конкуренції не можуть бути досягнуті в умовах вільного ринку через різницю у вартості кредитних ресурсів, страхових послуг у різних країнах і доступу до джерел фінансування.
Державні інвестиційні фонди Китаю, Сінгапуру, Гонконгу, Південної Кореї, Малайзії належать до найбільших у світі. Їхні банки підтримують закордонні інвестиції позиками з низькими відсотками та експортними кредитами, які допомагають клієнтам платити за товари і послуги. 2013 року такі торговельні кредити Китаю сягали 154 млрд дол. США, Південної Кореї – 136 млрд дол. США, а Японії – 123 млрд дол. США. Жодна європейська країна навіть близько не може підійти до цього.
Піднебесна має досконалі механізми традиційного та прихованого протекціонізму, прямого стимулювання секторів та окремих підприємств. Вони не обмежені впливом громадянського суспільства і відкритістю, що може блокувати використання зазначених вище заходів. Тож цей планово-адміністративний монстр державного капіталізму вклав за останнє десятиліття сотні мільярдів доларів США в засоби стимулювання власної економіки і запланував за наступне десятиліття вкласти 750 млрд дол. у проекти за кордоном, створюючи умови для так званого експорту через інвестиції. Це стає можливим через наявність технологічних переваг над іншими економіками. Китай рухається з динамікою гонористого самця серед буйволів G20, поступово затоптуючи слабших козенят світової економіки і витісняючи рівних собі. Це спонукає наявні лідерські економіки дедалі більш відкрито і динамічно переходити до використання економічного націоналізму.
ВИСНОВКИ ДЛЯ УКРАЇНИ
Для української економіки дві новини – одна погана, а друга – добра. Перша полягає в тому, що загальносвітові тенденції зростання протекціонізму будуть перешкоджати просуванню товарів національного виробництва як на внутрішньому ринку, так і на зовнішньому. Крім того, виступаючи слабкою економікою, Україна не матиме можливості обирати напрямки та форми фінансування, стаючи заручником амбіцій інвесторів – країни-конкуренти будуть обмежувати надходження кредитних ресурсів, не зв’язаних просуванням власних економічних інтересів.
Добра новина – випробувані століттями методи економіки реалізму або економічного націоналізму тепер можна застосовувати відкрито. Необхідно сформувати пріоритети, описати механізми видимих стимулюючих та обмежувальних заходів, а також прихованих. Це дає шанс українському народові напружити зусилля і вирватися з прокляття бідності. Проте шанс для всіх і завжди не триває довго.
Володимир ПАНЧЕНКО, Наталія РЕЗНІКОВА
Газета «День» №22, (2017)
