Виклики на шляху політики найменшого спільного знаменника
Що домінуватиме у політичному порядку денному Європейського Союзу у наступні чотири роки? На думку більшості експертів, якщо не прилетить черговий «чорний лебідь», наголос буде зроблено на реалізації вже затверджених проєктів, а не на черговому витку інтеграції у межах ЄС і на появі нових. При цьому майбутні вибори у низці провідних країн ЄС також обмежать його маневреність і розробку більш амбітних ініціатив. Тим більше що таких анонсовано чимало. Франція, яка почне головувати в ЄС у першому півріччі 2022-го, чекає на президентські вибори у травні 2022 року — саме тоді, коли новий уряд Німеччини тільки-но набуде повноважень. Тому внесок Німеччини у формування політики ЄС до набуття її новим канцлером позицій політичного важковаговика може виявитися меншим, ніж упродовж останніх кількох десятиліть.
У доступному для огляду майбутньому ЄС доведеться балансувати між зміцненням власної «відкритої стратегічної автономії» та посиленням багатосторонності, а також пошуком нових компромісів у партнерстві як із США, так і з Китаєм. Хоча всі німецькі партії закликають до зміцнення «здатності Європи діяти», вони різняться з погляду прийнятного ступеня відмови від суверенітету на користь міжнародної політичної кон’юнктури, продиктованого глобальною взаємозалежністю, а також бажаних наборів інструментів для його досягнення. «Зелені» хочуть зупинити газопровід «Північний потік-2» з метою знизити енергетичну залежність від Росії, соціал-демократи проголошують захист ключових галузей, а консерватори закликають до проактивнішої зовнішньої політики.
Відзначимо, що перезавантаження трансатлантичних відносин в умовах, коли увага США дедалі більше спрямовується на Азіатсько-Тихоокеанський регіон, не є для ЄС на сьогодні актуальним завданням, але всі провідні німецькі партії (крім лівих) усе ж прагнуть до відродження трансатлантичного партнерства. «Зелені», як завжди, ставлять відносини всередині ЄС на перше місце.
Для ЄС балансування між США і Китаєм ускладнюється відмінностями у визначенні статусу східного дракона у стратегічних документах Єврокомісії та американської адміністрації, а також у характері відносин між ними. На думку експертів Девіда Долара і Райана Хасса, для США Китай — це не партнер, не конкурент і не суперник, а усе разом. З огляду на те, що стратегічне і системне суперництво між Китаєм і США здебільшого ведеться на геоекономічній арені, а промислова політика стає дедалі більш домінуючою в усьому світі, Комітет сенату США з міжнародних відносин у розвиток «Закону США про інновації та конкуренції» (The US Innovation and Competition Act) підтримав «Закон США про стратегічну конкуренцію 2021 року» (US Strategic competition act of 2021), де Китай визнано стратегічним конкурентом у багатьох галузях включно з економікою, технологіями і військовою безпекою. У документі визнається, що Китай використовує власну політичну, дипломатичну, економічну, військову, технологічну й ідеологічну міць з метою набути статусу стратегічного, майже рівного, глобального конкурента Сполучених Штатів. На стримування Китаю в технологічній і цифровій сферах упродовж наступних п’яти років буде спрямовано 250 млрд дол.
Для всіх німецьких партій, окрім європейських «зелених» (позиція щодо Китаю, який згідно з загальновизнаною думкою порушує екологічні та соціальні стандарти, є більш категоричною), як і для США, Китай теж визначений як «партнер, конкурент і системний суперник» (що відображено у документі EU ‘Strategic Outlook’, 2019). І хоча ратифікацію інвестиційної угоди з Китаєм (Comprehensive Agreement on Investment, CAI), підготовка якої тривала весь 2020 рік, відповідно до резолюції, прийнятої 20 травня цього року, було заморожено, відомо, що Німеччина була більшою мірою, ніж будь-яка із країн ЄС, зацікавлена у підписанні САI. І річ не тільки в тому, що Китай за підсумками 2020 року обігнав США і став найбільшим торговельним партнером ЄС, коли обидві сторони зареєстрували товарооборот на 709 млрд дол. Для Ангели Меркель САI сприймався як інструмент підтримки німецької автомобільної промисловості та інших галузей, орієнтованих на експорт. І навіть у квітні, після того, як Китай уже запровадив санкції щодо офіційних осіб ЄС, Меркель продовжувала наполягати на угоді, називаючи її наріжним каменем економічних відносин. Пізніше, у травні, канцлерка заявила: «Незважаючи на всі труднощі, які напевно виникнуть з ратифікацією, це дуже важливий захід». От вам і партнер, і конкурент, і системний суперник. Щоправда, з пані Меркель згодні далеко не всі, а напередодні виборів розбіжність в оцінці китайсько-європейських відносин представниками різних німецьких партій стає дедалі виразнішою. Але незалежно від того, чи буде прийнято CAI, скептики її прийняття стверджують, що угода не настільки ефективна, як припускають її прихильники. Адже 26 із 27 країн — членів ЄС мають двосторонні інвестиційні угоди з Китаєм, що охоплюють сфери дії CAI. Ірландія єдина такої угоди не має.
На тлі того, що відбувається, для ЄС дедалі важче буде відокремлювати торгову й інвестиційну політику від політики зовнішньої (у змішуванні яких звинувачують представників «зелених»). На саміті США—ЄС у Брюсселі 15 червня 2021 року з метою координації підходів до вирішення ключових глобальних торговельних, економічних і технологічних питань та для поглиблення трансатлантичних торгово-економічних відносин, що базуються на спільних демократичних цінностях, було засновано Раду з торгівлі та технологій ЄС—США (TTC). TTC — це пакет спільних зобов’язань щодо зміцнення технологічного і промислового лідерства ЄС і США та розширення двосторонньої торгівлі й інвестицій у межах розвитку трансатлантичної торгівлі, який стане новим інструментом для усунення недобросовісної конкуренції та неправомірного застосування нових технологій.
Єврокомісія активно працює також над розширенням регуляторного арсеналу економічного впливу. Нещодавно запропонований закон про іноземні субсидії (ЗІС) — один із таких інструментів усунення проявів викривлень ринку, що спрямований на усунення нормативної прогалини на спільному ринку. Річ у тім, що субсидії, котрі надаються урядами країн, які не входять до ЄС, нині майже не контролюються, тоді як субсидії, що надаються державами-членами, підлягають ретельній перевірці. ЗІС — це новий інструмент, розроблений з метою ефективної протидії іноземним субсидіям, які викликають спотворення і порушують рівні правила гри на спільному ринку, де європейські товари порівняно з іноземною продукцією втрачають конкурентоспроможність за ціновим критерієм. Ці втрати зрозумілі, бо іноземні субсидії є агресивними: позики з нульовою відсотковою ставкою та інше фінансування, що дає змогу просувати на зовнішніх ринках товари за ціною, нижчою за собівартість; необмежені державні гарантії; угоди про нульове оподаткування; прямі фінансові гранти. Таким чином ЗІС стає ключовим елементом для реалізації оновленої промислової стратегії ЄС.
Крім цього, Єврокомісія й надалі підтримуватиме промислові альянси (що передбачають участь малих і середніх підприємств, а також розвиток стартапів) у стратегічних галузях, де такі альянси визначено як інструмент, життєво необхідний для активізації діяльності, що пов’язана із залученням приватних інвесторів у нові типи партнерств з новими моделями ведення бізнесу з метою розвивати інноваційний потенціал і створювати висококваліфіковані робочі місця. Передбачається, що альянси мають доповнювати державно-приватні партнерства та забезпечувати відкриту платформу з метою розробки стратегічних дорожніх карт й ефективної координації планів інвестицій у дослідження, розробки та інновації для технологій у конкретних екосистемах. На сьогодні уже створено промислові альянси щодо сировини, електричних батарей і виробництва водню.
Виконавчий віцепрезидент Маргрет Вестагер, що відповідає за політику в галузі конкуренції та за кластер «Європа, готова до цифрової епохи», зазначила: «Європа — це наддержава у сфері торгівлі та інвестицій. У 2019 році обсяг прямих іноземних інвестицій становив більш як 7 трлн євро. Відкритість єдиного ринку — наш найбільший актив. Але відкритість потребує справедливості. Більш як 60 років у нас існує система контролю державної допомоги для запобігання «змаганню субсидій» між нашими державами-членами. І сьогодні ми приймаємо пропозицію щодо усунення руйнівного ефекту на ринок від субсидій, що надаються виробникам країн, які не входять до ЄС. Тим важливіше забезпечити рівні умови гри у ці непрості часи, щоб підтримати відновлення економіки ЄС».
Переглянути відео:
А комісар із внутрішнього ринку Тьєррі Бретон сказав: «Наш спільний ринок надзвичайно конкурентний і привабливий для іноземних інвесторів і компаній. Але стратегія відкритості для світу працює тільки тоді, коли кожен, хто активний на спільному ринкові, інвестує в Європу або подає заявки на проєкти, що фінансуються європейськими державами, грає за нашими правилами. Сьогодні ми закриваємо прогалину в нашій збірці правил з метою гарантії, що всі компанії конкурують на рівних, і ніхто не може підірвати рівні правила гри і конкурентоспроможність Європи з допомогою іноземних субсидій, які спотворюють конкуренцію. Це зміцнить стійкість Європи».
У Єврокомісії існує єдина позиція про необхідність скоротити асиметричні залежності, особливо щодо критично важливої сировини, активних фармацевтичних інгредієнтів, напівпровідників і хмарних обчислень. Відправною точкою для поновлення «Нової промислової стратегії для Європи» стане визначення реального впливу минулого року на економіку і промисловість Європи. Перші висновки вже було враховано в Європейському плані відновлення NextGeneration (750 млрд євро), який разом із Багаторічним фінансовим планом ЄС на 2021–2027 роки (1,074 трлн євро) надасть безпрецедентну фінансову підтримку громадянам і компаніям ЄС. Наприкінці року в експертному середовищі переважають оптимістичні очікування щодо темпів відновлення європейської економіки.
Водночас в умовах, коли окремі держави — члени ЄС з метою стимулювання зростання схильні вдаватися до більшого прояву протекціонізму, ключова інтрига полягає в тому, чи залишиться Німеччина активним прихильником вільної торгівлі. Вважається, що з виходом Великої Британії з ЄС Німеччина і загалом країни Північної Європи та Нідерланди втратили прихильника вільного ринку, а в ЄС шальки терезів схилилися у бік членів, схильних до державного втручання. Перешкодою до відродження зусиль зі створення трансатлантичної зони вільної торгівлі може стати і позиція «зелених» і соціал-демократів, які наполягають на поєднанні угод про вільну торгівлю з екологічними і соціальними стандартами. А це означає, що після Меркель, у найближчому майбутньому європейські політичні партії, за висловом журналістів Economist, продовжуватимуть співіснувати у форматі «політики найменшого спільного знаменника».
Володимир Панченко,
доктор економічних наук, Директор Аналітичного центру економіко-правових досліджень та прогнозування ФРУ
Наталія Резнікова,
доктор економічних наук, професор Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка
