Як західний світ і Китай змагаються за країни, що розвиваються
Президент США Джозеф Байден і партнери по G7 домовилися про нову глобальну ініціативу «Відновимо світ у його кращому вигляді» (Build Back Better World, B3W), що базуватиметься на цінностях і висококласному та прозорому партнерстві. Ініціативу мають очолити «основні демократичні країни», щоб нарощувати інфраструктуру на астрономічну суму понад $40 трлн. Адресати — країни з низьким і середнім рівнем доходів.
З перших днів на посаді президента Байден наголосив на необхідності спільної роботи США й союзників, щоб стримувати економічне та технологічне піднесення Китаю. Для цього він запропонував альтернативу амбітній китайській ініціативі «Пояс і шлях» (Belt and Road Initiative, BRI). Сполучені Штати й партнери по G7 висловлюють єдине бачення розвитку глобальної інфраструктури, а США як провідний партнер у B3W прагнутимуть мобілізувати потенціал наявних інструментів фінансування розвитку. Для цього залучено Американську корпорацію фінансування міжнародного розвитку (United States International Development Finance Corporation, DFC), створену наприкінці 2019 року внаслідок злиття Overseas Private Investment Corporation (OPIC) і Development Credit Authority (DCA). Вона раніше не мала такого грандіозного бюджету й фінансувала проєкти тільки американських компаній, однак після зміни закону може спрямовувати кошти на проєкти, важливі для США з погляду національних інтересів. Також залучено Агентство США з міжнародного розвитку (USAID), Експортно-імпортний банк США, Корпорацію «Виклики тисячоліття» (двостороннє агентство США з надання іноземної допомоги, засноване Конгресом США у 2004 році, й незалежне від Державного департаменту та USAID), Агентство торгівлі та розвитку США (U.S. Trade and Development Agency), а також додаткові органи, як-от Консультативний фонд з операцій (призначений для фінансування цільових угод з урядами країн, що розвиваються). Так адміністрація Байдена прагне доповнити інвестиції у внутрішню інфраструктуру в межах «Американського плану зайнятості» та продемонструвати конкурентоспроможність США за кордоном і змогу створити робочі місця у себе вдома. Як зазначено на сайті Білого дому, цей план — інвестиція в Америку, у мільйони нових робочих місць, відновлення інфраструктури, а також у випередження Китаю шляхом нарощування частки державних внутрішніх інвестицій.
На додаток до мільярдів доларів, які Сполучені Штати мобілізують для фінансування закордонної інфраструктури за допомогою наявних двосторонніх і багатосторонніх інструментів, ініціатива B3W, за партнерства країн-членів G7, має залучити сотні мільярдів доларів інвестицій в інфраструктуру для країн з низьким і середнім рівнем доходів у найближчі роки. Особливу увагу звернено на довкілля, зусилля щодо боротьби з корупцією, вільний потік інформації та забезпечення таких умов фінансування, які дають змогу країнам, що розвиваються, уникнути потрапляння в боргову пастку. Адже одне з критичних зауважень на адресу BRI полягає саме в тому, що цей проєкт узалежнює країни, залучені до його реалізації, від Китаю, й так надає Пекіну занадто багато важелів впливу на них.
B3W. Стандарти, цінності, довкілля
Глобальне охоплення B3W передбачає залучення в орбіту його впливу низку країн від Латинської Америки й Карибського басейну до Африки й Індо-Тихоокеанського регіону. І хоча партнери по G7 матимуть іншу географічну орієнтацію, але і їх частина в ініціативі охоплюватиме країни з низьким і середнім рівнем доходу.
Керівні принципи B3W такі: 1. Цінності. Розвиток інфраструктури слід здійснювати на принципах транспарентності та сталості у фінансовому, екологічному й соціальному аспектах, що має спричинити кращі результати для країн-отримувачів і світової спільноти загалом. 2. Якісне управління та суворі стандарти. Високі стандарти стають важливішими, коли уряди ухвалюють складні рішення щодо боротьби зі зміною клімату, відновлення місцевої економіки, адміністрування дефіцитним фінансуванням і зростання зайнятості на інклюзивній основі. Прикметно, що зазначені стандарти й принципи наслідуватимуть ті, кого просуває оновлена Мережа блакитних точок (Blue Dot Network, BDN). Мережу BDN наприкінці 2019 року започаткували Австралія, Японія та США, щоб розробити стандарт сертифікації для окремих інфраструктурних проєктів, досягнутий на саміті G20. Відповідальними за реалізацію BDN є USAID, DFC і Державний департамент США. Радник Білого дому з національної безпеки Роберт О’Браєн в одному зі своїх виступів порівняв BDN з гідом «Мішлен» — рейтингом найвідоміших ресторанів, і додав, що Blue Dot — це відповідь на дипломатію боргових пасток Китаю. Нині мережа Blue Dot Network позиціонується як механізм для мобілізації сотень мільярдів доларів, що зберігаються в різних фондах, на реальні інфраструктурні проєкти, що особливо важливо, зважаючи на збитки, яких зазнали економіки країн, інвестиційні плани та потоки капіталу внаслідок пандемії COVID-19. 3. Нешкідливий для клімату. Інвестиції здійснюватимуть задля досягнення цілей Паризької кліматичної угоди. 4. Потужне стратегічне партнерство. Інфраструктуру розробляють у партнерстві з тими, кому вона вигідна, з ким довше прослужить і більше вплине на розвиток. 5. Мобілізація приватного капіталу через фінансування розвитку. Інвестиції в інфраструктуру з боку відповідального й орієнтованого на ринок приватного сектору в поєднанні з високими стандартами й прозорістю державного фінансування мають вирішальне значення для довгострокової ефективності та стійкості розвитку. 6. Підвищення впливу багатосторонніх державних фінансів. Багатосторонні банки розвитку й інші міжнародні фінансові інститути (МФІ) розробили суворі стандарти для планування проєктів, їх реалізації, а також соціальних і екологічних гарантій.
BRI. Не лише економіка
Доречно зазначити, що 138 країн на п’яти континентах станом на кінець 2020 року вже підписали різні угоди про співпрацю за програмою BRI з Китаєм (країни-члени ЄС, зокрема Греція та Італія, також беруть у ній участь). Обсяг угод лише 100 країн уже на сьогодні вражає — $690 млрд.
Низку пов’язаних з BRI проєктів у країнах, що розвиваються, з Азії й Африки критикують за непрозорість і проблематичність для економічної стійкості. Такі проєкти спричиняють потрапляння країн-учасниць BRI у так звану боргову пастку, яку називають «хижацькою системою, покликаною заманити країни в гамівну сорочку боргового рабства». Яскравим прикладом цього є Шрі-Ланка, яка була змушена підписати договір оренди на 99 років з Китаєм, за яким Пекін отримав 70% акцій стратегічного порту Хамбантота. Чимало проєктів, що підпадають під дію Китайсько-пакистанського економічного коридору (CPEC), також опинилися в тіні через відсутність прозорості й неможливості реалізації. У деяких випадках, зокрема щодо порту К’яукп’ю у М’янмі, Пекін був змушений переглянути вартість проєктів (знизили з $7,3 млрд до $1,3 млрд через спротив потужної місцевої опозиції).
Китайські офіційні особи наголосили на комерційному характері BRI, применшуючи роль, яку відіграватиме традиційна іноземна допомога. Проте роль Китаю як донора допомоги розширюється у всьому світі. Разом з позиками і прямими іноземними інвестиціями (ПІІ) Китай дедалі частіше надає грантові ресурси країнам з низьким рівнем доходу й через багатосторонні механізми, наприклад, Міжнародну асоціацію розвитку Світового банку (МАР). До речі, еволюція участі Китаю в МАР є показовою. Побувши два десятиліття в ролі отримувача допомоги з фонду Світового банку для найбідніших країн, Китай відмовився від неї у 1999-му. У наступні роки украй неохоче виступав донором МАР, стверджуючи, що залишається бідною країною і, отже, може виділяти лише незначні суми. Але раптом у 2016-му Китай став одним із найбільших донорів МАР. Вочевидь, така трансформація є частиною ширшої стратегії, яка передбачає іноземну допомогу на основі грантів як частини взаємодії КНР з країнами, що розвиваються.
Зважаючи на величезну роль Китаю як комерційно орієнтованого кредитора для країн, що розвиваються, є підстави спрямувати частину цієї допомоги для того, щоб знизити ризики комерційного кредитування. Розвинені країни пропонують Китаю водночас так переглянути власну боргову політику, щоб не наражатися на супротив світової спільноти: 1) фінансувати технічну юридичну підтримку позичальників з країн, що розвиваються, через нові та наявні багатосторонні механізми; 2) пропонувати угоди про обмін боргу на підтримку екологічних цілей.
Наявні механізми — Фонд управління боргом Світового банку й МВФ, а також Система управління боргом та фінансового аналізу ЮНКТАД поки що не розглядають КНР як донора. Обидві ініціативи надають технічну підтримку урядам країн, що розвиваються, з метою поліпшення практики управління боргом. Спрямовуючи підтримку через ці багатосторонні механізми, Китай забезпечив би неупереджений підхід до своєї допомоги. Урешті, він міг би застосовувати обмін боргу на реалізацію екологічно орієнтованих проєктів — підхід, на якому наполягали екологічні організації з 1980-х років і широко використовували Сполучені Штати та деякі багатосторонні фонди, зокрема Глобальний екологічний фонд. Відповідно до угоди про такий «обмін» борг країни-позичальника списують в обмін на зобов’язання країни фінансувати ключові екологічні цілі, наприклад, збереження тропічних лісів. Такі свопи були незмінно популярними в Сполучених Штатах, доки група країн, які заборгували гроші перед урядом США, однак мали амбітні екологічні цілі, не змогли реалізувати узгоджену програму дій.
Загалом експерти на підставі звітів китайських напівофіційних організацій і географічного представництва BRI ідентифікують 68 країн, які можуть підпасти під дію програми. (див. «Китайське охоплення»). Річний обсяг економік цих країн становить приблизно $25 трлн, з яких 45% припадає на Китай. Серед них країни з високо- й низькодиверсифікованою структурою економіки; з малими й великими відкритими економіками; розвинені й ті, що розвиваються; які залежать від сировинних товарів, а також країни — більш диверсифіковані експортери.
Дослідники американського Центру глобального розвитку виокремили 23 країни, що перебувають у найвищій небезпеці потрапити в китайську боргову пастку (див. «У зоні ризику»). 10—15 з них можуть постраждати від боргової кризи через майбутнє фінансування, пов’язане з отриманням кредитних ліній від Китаю, водночас вісім країн викликають особливе занепокоєння: Джибуті, Киргизстан, Лаос, Мальдіви, Монголія, Чорногорія, Пакистан і Таджикистан.
Чи є порятунок?
Підхід до визначення ризику потрапити в боргову пастку вкрай контроверсійний, адже за запропонованим алгоритмом байдуже, яка саме країна надаватиме кредит, бо оцінюють здебільшого «портфель» державної заборгованості на момент дослідження. Тож B3W з його акцентом на транспарентності й триєдиній сталості — фінансовій, соціальній, екологічній, — найімовірніше, рекомендуватиме або альтернативні умови залучення до реалізації інфраструктурних ініціатив, або пропонуватиме переглянути терміни виконання зобов’язань. Зважаючи на те, що в межах B3W визначальну роль відіграватиме приватний сектор, є загроза для країн з наведеного переліку не потрапити до числа потенційних учасників і за критерієм сталості, й зокрема за критерієм відсутності корупції. Для України, для якої колективний Захід є стратегічним партнером, відмова від участі в BRI об’єктивно невідворотна. Однак пам’ятаючи про відсутність підкріплення геополітичного вибору фінансуванням розвитку й після відмови від ядерної зброї, і після двох революцій XXI століття, можна очікувати на повторення попередніх сценаріїв. Це призводитиме до подальшої деградації економіки й перетворення її на повністю аграрно-сировинну. Запобігти цьому можна в разі активної, професійної та конструктивної позиції уряду, який може добиватися десятків мільярдів коштів на розвиток. Однак сподіватися на це поки що не доводиться.
Ризики недостатнього фінансування для нерозвинутих країн багато в чому залежатимуть не тільки від готовності уряду США й американського великого бізнесу інвестувати у B3W (оскільки модель складніша у виконанні від BRI, яка базується на «державному капіталізмі»), а й від активності інших членів G7 у новому проєкті. Нині ситуація, як засвідчили дебати на G7 щодо B3W, складна.
Тому справедливим є зауваження Еріка Фарнсворта, віцепрезидента Ради Америки (американської організації, заявлена мета якої — просувати вільну торгівлю та відкриті ринки на всьому американському континенті). На його переконання, для успіху ініціативи B3W потрібні постійні зусилля з боку всіх країн G7 (Канади, Франції, Німеччини, Італії, Японії, Великої Британії, США). «Ви можете анонсувати ініціативу, але ключовим буде не тільки її подальше обговорення, а й ефективна реалізація на принципах транспарентності та сталості, що свідчитиме не про разовий захід, а про справді чіткий пріоритет, — сказав він. — Сталий розвиток, на мій погляд, також є ключовим моментом, бо люди мають бути впевненими, що на це вони можуть покластися. Якщо вони підпишуть угоду або щось схоже зі США чи ЄС, то це працюватиме через три роки або через п’ять». Зрештою, лише в такому разі B3W матиме шанс конкурувати з китайським BRI, а для слабких країн заміна абревіатури в угодах гарантуватиме значущі переваги. До того ж треба розуміти: коли Байден говорив про проєкт B3W як неприкритий виклик Китаю в галузях клімату, охорони здоров’я, цифрових технологій, гендерної рівності (насправді не дуже пов’язані між собою напрями), він мав на увазі запеклу конкуренцію з більшістю ініціатив китайського «Поясу і шляху», а не розвиток відсталих країн. Це якраз їхня ціль і вміння — використати інфраструктурні битви гігантів на свою користь. Нічого особистого, лише національні інтереси.
Володимир Панченко,
доктор економічних наук, директор Аналітичного центру економіко-правових досліджень та прогнозування ФРУ
Наталія Резнікова,
доктор економічних наук, професор Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка
