Член президії Ради національних асоціацій товаровиробників при Кабінеті міністрів України Володимир Панченко розповів РБК-Україна про причини тінізації оподаткування в економіці України, про неграмотну поведінку нашої країни при вступі до Світової організації торгівлі (СОТ), про наслідки входу до Європейської зони вільної торгівлі (ЗВТ) та необхідність зниження ПДВ.
РБК-Україна: За світовими рейтингами Україна знаходиться серед країн з найзаплутанішою системою оподаткування. З вашої точки зору, чому склалася саме така система оподаткування?
Володимир Панченко: Це сталося тому, що в Україні жоден уряд не розуміє суті того, що таке середній товаровиробник. Ним, як правило, називався або металургійний експортер, або сільський товаровиробник. Все те, що насправді є середнім бізнесом, проходило повз увагу. Як тільки з’являвся проект Податкового кодексу, який міг би привести до спрощення цієї системи, відразу виникало купа протестів та внутрішнього протидіючого лобіювання від експортерів, яким це невигідно. Отже, заплутана система оподаткування існує тому, що у нас немає лоббі середнього бізнесу, якому якраз потрібна проста, але не «спрощена», система оподаткування.
Теоретично, за своїми устремліннями, ми є європейською країною, а практично – недорозвиненою африканською або латиноамериканською країною. Тобто країною, яка стоїть на початку свого розвитку. А в умовах такої економіки, система оподаткування має тяжіти, грубо кажучи, до податку з обороту. Такий високий ПДВ, як в Європі, в нашій країні неможливий. Заперечень нема – сама система оподаткування може залишатись такою, як у Європі, але ПДВ може становити 10%, або 8%, чи навіть 6%. Від цього система не зміниться, але можна буде говорити про зменшення корупції.
РБК-Україна: Чи не краще б ПДВ відмінити взагалі?
В.П.: Цей податок бажаний для тих, хто його розкрадає, та для держави, яка сьогодні вважає ПДВ основним надходженням в бюджет. У нас склалася катастрофічна ситуація за останні чотири роки, коли ПДВ та митні платежі складають більше половини наповнення бюджету. Це означає, що економіка не працює. І коли про Віктора Януковича чи про Юлію Тимошенко говорять, що вони своїми діями покращили чи погіршили економіку, це неправда, бо насправді нічого не змінювалось крім кон’юнктури світових ринків.
ПДВ – дуже криміналізований податок, відкат на повернення сягає 40% від суми. Це насправді система заробляння грошей, яка стимулює тих, хто має своє лоббі в парламенті, тримати його на такому високому рівні та підримувати заплутаність всієї податкової системи.
Якби існуюча система оподаткування була реально застосована, без компромісу між податківцями та бізнесом, то навіть великий бізнес був би змушений вийти на вулицю з вимогою зниження податків. І тоді податкова система була б реально покращена.
Приклади відміни ПДВ є, наприклад, в Естонії на початку розвитку. Є приклади азіатських країн, які використовують податок з обороту. Є приклад Японії, де ПДВ складає 2%. У нас має бути уніфікована з Європою система обліку, тому мова має йти не про ліквідацію ПДВ, а про його суттєве зниження. Найоптимальніший розмір – 8%, менше – недоцільно, адже на збирання податку йде багато коштів. Всі пропозиції знижувати ПДВ на 1% в рік – абсолютно несуттєві для позитивного впливу на економіку.
РБК-Україна: Які б найперші реформи ви б порекомендували запровадити в податковій системі?
В.П.: Як я вже казав – знизити ПДВ. Ці пропозиції давно звучать, і нормально сприймаються в Мінекономіки та Кабміні. Відразу зменшиться ступінь його криміналізації, бо не буде економічного сенсу отримувати фіктивний ПДВ. З іншого боку, ухилятися від ПДВ буде також невигідно.
Податок на прибуток теж має бути зниженим – до 5%. Але ні для кого не секрет, що існує певна домовленість між податківцями та платниками податків, що де-факто вже встановлюється податок з обороту. Адже зрозуміло, що бізнес не може існувати при такому рівні податків, тому фактично існує інша система оподаткування, ніж вона є на папері. Саме тому вона заплутана, тому утримується значно більша кількість бухгалтерів, ніж потрібно, бо ще й немає кореляції між бухгалтерським та податковим обліком.
По-друге, необхідно ввести податок на активи, він може становити 1% від їхньої вартості на рік. Для цього за допомогою ріелтерських фірм та документів з БТІ треба зробити відповідний реєстр. Це вирішить проблему наповнення бюджету. Якщо всього в Україні, грубо кажучи, існує 1 млрд кв. м приміщень, в середньому вартість 1 кв. м – 500 долл., то база оподаткування становитиме 500 млрд долл. на рік, від неї 1% – це 5 млрд долл., або 40 млрд грн. А це якраз дефіцит бюджету 2009 р.
По-третє, податок на надра. Він має нараховуватися не в вигляді податку на прибуток, а конкретно з кожної тонни сировини, що видобувається і має бути високим – близько 5-7% від вартості.
РБК-Україна: Чи підтримуєте ви останні ініціативи Кабміну з приводу полегшення оподаткування для малого та середнього бізнесу?
В.П.: Я вважаю, що запропонована спрощена система оподаткування – це фіктивна турбота про малий та середній бізнес. Адже під малим бізнесом розуміються якісь фантомні громадяни, які стоять на базарах, і яких начебто 3 млн. Насправді, за різними підрахунками, це не більше мільйона людей. Все інше використовується великим фірмами для ухиляння від сплати ПДВ та податку на прибуток.
У європейському розумінні середній бізнес може мати капітал 1,5 млрд євро, а малий бізнес може мати оборот 5 млн євро на рік. За нашими поняттями, це вже великий бізнес, але за їхніми поняттями, залежно від кількості працівників та форми власності, це може бути малий бізнес. Тобто це інший світ, інше сприйняття. На жаль, у нашому Кабміні цього розуміння немає.
Запропонована спрощена система оподаткування руйнує середній бізнес, адже вона творить неконкурентні умови. Наприклад, виробнича компанія, в якій працюють 50 людей, не може користуватися спрощеною системою оподаткування (з технологічних причин), тому вона потрапляє в неконкурентні умови в порівнянні з тими, хто користується такою системою. За останній період я не чув про жодну якісну ініціативу в сфері зміни податкової системи, окрім пропозицій Миколи Катеринчука, який на цьому пропіарився, а потім від цих пропозицій відмовився.
В Мінфіні є розуміння ідіотизму нашої податкової системи, але вони заручники бюджету. Це є спільна відповідальність Президента, прем’єр-міністра та парламенту. Як тільки виникає пропозиція про більш далеку перспективу покращення економічної ситуації за рахунок зниження податків зараз – хоча б на рік-другий – відразу виникає жах від того, що бюджет буде порожнім. Але я навів приклад, як він може бути наповненим. Прямих простих податків є більше, і вони будуть нормально сприйняті бізнесом, тільки треба щоб вимоги були однакові до всіх.
РБК-Україна: За деякою інформацію, ряд податків зібрано на рік вперед. Чи це так? І які треба внести зміни до законодавства, щоб такого більше не відбувалось?
В.П.:Змін до законодавства не введеш, адже це було за домовленістю між податківцями і бізнесом, і ніхто таких розпоряджень, за які можна було б притягнути до відповідальності посадових осіб, не давав. Але ці факти були масовими – і результат цього ми побачимо у нинішньому році, по наповненню бюджету. Це буде величезна діра.
Тобто нове керівництво країни стало заложником хвилі популізму минулих років, яка почалась у 2003 р. У 2004 р. платилися масові виплати шахтарям, йшла підтримка кампанії Леоніда Кучми та В. Януковича, потім тим же займалась Ю. Тимошенко. Новий Президент, якщо захоче зробити щось для країни, має повідомити народу реальну ситуацію в економіці. Не розповідати про те, що при мені було краще, а потім стало гірше. Треба показати людям, чому економіка зростала, чому вона падала, і чому немає місця для популізму – тому, що він не призводить до встановлення правильного діагнозу. А якщо не ставиться правильний діагноз, немає можливості правильного лікування. І хвороба заганяється углиб. Замість того, щоб робити покращення для економіки, говориться про те, що будуть підвищені пенсії. Людей вже привчили не задумуватись про те, звідки ці гроші візьмуться. А люди мають це знати, і тоді можна буде вибудовувати правильний бюджетний процес. Інакше – збільшення соціальних виплат – нереальна брехня.
РБК-Україна: Як позначився на вітчизняних товаровиробниках вступ України до СОТ? Якщо можна, по галузях.
В.П. СОТ – це не якась “обязаловка”, це клуб за інтересами, до якого кожна держава вступає самостійно та має відстоювати свої права. Україна не є рівноправним партнером СОТ, адже ми прийняли ганебні для нашої країни умови вступу в цю організацію.
Умови були в загальних рисах прописані ще в 1995 р., в абсолютно інших умовах, в порівнянні з тими, в яких Україна опинилась зараз. Ці умови прописувались для сприяння експорту металургійної продукції. Всі інші галузі мали б перебувати під значним тиском виробників інших країн.
На момент прописування цих умов, в Україні не було інших розвинутих галузей,окрім металургії та сільського господарства,тому це було несуттєвим. Говорилось лише про те, що це сприятиме металургійному бізнесу, і треба якимось чином захистити інтереси сільгоспвиробників. Всі інші галузі були або недорозвинутими, або не існували. Це була фактично розруха і в тих умовах приймалися стратегічні рішення на десятки років, які потім не переглядались, за деяким незначним виключенням. Тобто, вступаючи до СОТ, Україна підписала застарілі умови, без врахування нових галузей, які за цей час виникли, або які могли б виникнути.
РБК-Україна: Яким чином повинен попрацювати державний протекціонізм у сфері виробництва та стимулювання внутрішнього попиту на вітчизняні товари? Це тільки податкові пільги, чи є якісь механізми стимулювання?
В.П.: Про різні методи протекціонізму можна говорити лише теоретично, але практичного їхнього застосування збоку уряду немає і найближчим часом бути не може.
Якби ми не вступили до СОТ, або якби ми вступили до СОТ на інших умовах, то ми могли б застосовувати протекціоністські заходи. Наприклад, заходи по миту. У цьому клубі, під назвою СОТ, є можливість для тих галузей, які тільки почали розвиватися, встановлювати більш високе мито в порівнянні з тими, які вже розвинуті. От наприклад, якщо металургійна галузь розвинута, то мито може бути відсутнім, і навіть на цих умовах будь-яким іноземним постачальникам металургійної сировини буде складно конкурувати. При цьому мито на машинобудування та приладобудування можна було встановити високе. А оскільки цим ніхто не займався, та умови вступу до СОТ ніхто не переглядав, то у нас не виробляються холодильники, телевізори, пилососи, їх в принципі не може бути і ніколи не буде. Це, на жаль, доконаний факт.
Ми у швидкому темпі йдемо до прийняття угоди про ЗВТ з Європою. З політичної точки зору це правильно, бо це європейська інтеграція. З точки зору товаровиробників – це поглиблення катастрофічної ситуації для непідготовленої економіки. Адже створюються не рівні умови для конкуренції. Є розвинені західні компанії, які використовують виробничий потенціал Китаю. Якщо СОТ – це для всіх країн, то ЗВТ – тільки для Європи. Але фактично фабрики західних виробників знаходяться в Китаї, тому китайські товари дуже легко будуть до нас потрапляти через Європу, там де мито в більшості випадків обнуляється. А крім того, ЗВТ в більшості випадків унеможливлює застосування нетарифних видів захисту – тобто за рахунок встановлення стандартів тощо.
У нас ще велика недосвідченість роботи з методами нетарифного регулювання, у випадку з ЗВТ ми знову приймаємо невигідні для себе умови, хоча нас ніхто не примушує робити собі на шкоду. Є спеціальні способи «недзеркального» прийняття правил ЗВТ, коли як і в СОТ можна на 5-7 років подовжувати закритість свого ринку, маючи зовнішні ринки відкритими. Практично ми можемо говорити про нетарифні методи регулювання і могли б допомагати товаровиробникам у минулому часі. Це все відбувається через нерозвинутість середнього бізнесу, який не приймає участі у переговорах, не відстоює свої права, навіть не уявляє що таке може бути, хоча вони працюють в складних та неконкурентних умовах.
РБК-Україна: Як на товаровиробника вплинула фінансова криза і чи очікуєте Ви на її другу хвилю?
В.П.: Вона вплинула дуже серйозним чином – у минулому році падіння в промисловості було суттєвим – 40-50%, а в деяких випадках – 70-80%. Таким же чином повинні впасти податкові надходження, адже їм нізвідки взятись. Ситуація фінансової кризи поглиблює ситуацію з зібраними податками наперед. А значить зменшиться фінансування бюджетників і ще більше впаде попит.
Зменшення обсягів виробництва буде продовжуватись у 2010 р., тобто очікується друга хвиля, ще серйозніша за першу. За півтора роки так і не відновилося кредитування, тому бізнес знекровлений, і поступово виходить, в кращому випадку, на рівень 2005-2006 рр., в гіршому випадку – просто перепродається іншим власникам, або банкрутує, щоб почати працювати знову ж таки на рівні п’ятирічної давнини.
На мій погляд, в цьому році відбудеться колапс банківської системи, внаслідок якого зникне значна частина банків. Бо пік неповернення кредитів буде у 2010 р. В 2009 р. деякі банки намагались оздоровлюватись, але у більшості банків ситуація однакова – процент неповернення зашкалює. А якщо банківська система увійде в кризу, це ще більш поглибить ситуацію в економіці.
