Взяв участь в обговоренні дослідження аналітиків GMK Center на тему «Металургія України: візія 2030», яке відбулось напередодні на базі платформи Центру економічного відновлення в рамках роботи над Національною економічною стратегією 2030.
Сентенція перша. Якщо ми ґрунтовно говоримо про розвиток промисловості, так само повинна бути змінена торговельна політика держави. Сьогодні, наприклад, готується швидкими темпами чергова угода про вільну торгівлю з Туреччиною. Зауважу, якщо така угода буде реалізована в нинішньому вигляді – на умовах Туреччини, без урахування потреб вітчизняного виробництва – це протекціонізм в одну сторону, а не процес побудови, підтримки та розширення міцних довгострокових взаємовигідних відносин.
Сентенція друга. Аналітики Мінекономіки висловлюються, мовляв, як добре, що ми збираємо податки з металургії і тому не платять податки айтішники. Це абсолютна хибна ідея – розглядати ці сектори окремо. Давайте подивимось на стратегію 2035 Китаю. Концепт наступний – у них за квартал створено 20 тисяч компаній, які повинні працювати з інтегральними мікросхемами. Здавалось би, який зв’язок між інтегральними мікросхемами і виробництвом сталі? Ще 5 років тому, коли китайці постійно вводили в експлуатацію мости за мільярд доларів, у нас розказувалось, що будемо розвивати IT. І нам не потрібно виробництво сталі. На сьогодні риторика змінилась, але згідно з риторикою необхідно змінювати і стратегію. Не транслювати: мовляв, IT саме по собі буде мати 500 тисяч працівників, а металургія сама по собі. Що робить Китай? Спочатку фантастичний розвиток інфраструктури. Під інфраструктуру виробництво, наприклад, рухомих засобів. Паралельно – розвиток міст…
Переглянути відео:
