Питання долі Донбасу складається з кількох частин — військової, політичної, гуманітарної, адміністративної та економічної. Контактна група напрацює одне з рішень розвитку, яке буде оцінюватися суспільством емоційно, а людьми, що приймають рішення — з політичної та військової точок зору. Ми розглянемо вплив вибору економічної політики. Спробуємо відкинути складнощі самого процесу врегулювання військового і політичного конфлікту та проаналізувати, які економічні чинники можуть грати на користь населення окупованих територій, а які проти. Адже від позиції цих людей залежатиме успішність чи провал розробленої програми.
Хочемо почати аналіз з варіанту, коли нині окупованим Росією територіям надаються спеціальні політичний і економічний статуси. Відбувається виведення військ, управління здійснюється військово-цивільною адміністрацією під спільним управлінням країн-фігурантів мирних переговорів. Контактна група з врегулювання розширена, до неї включено Німеччину, Францію та США. Сама постановка питання може спричинити нищівну критику з боку патріотичних кіл, але прохання дочитати матеріал до кінця, оскільки не наважуючись продумувати не лише бажані сценарії, а й небажані, ми наражаємося на небезпеку потрапити в самоорганізовану замкнуту інформаційну систему. Такий аналіз — не набір рекомендацій для сепаратистського лідера, щоб зрозуміти, яким чином найефективніше провести відділення бажаної території від суверенної країни, і не методичка «Основи сепаратизму і іредентизму». Ми даємо обіцянку читачеві розглянути і другий варіант, коли політичне керівництво України змогло підписати угоду про виведення російських військ, проведення виборів на раніше окупованих територіях лише після встановлення контролю над кордоном (така українська, а не російська трактовка Мінських угод), і провадження управління реінтегрованими територіями в межах Конституції України. Звичайно, потрібні рефлексії щодо безпекової ситуації на Донбасі після цього — гіпотетично вона спокійна, а центральна київська влада може проводити свою соціально економічну політику. Цей сценарій є на сьогодні слабореалістичним, навіть фантастичним. Але в наступному матеріалі спробуємо зробити свій внесок у підготовку до діяльності ситуаційної і стратегічної кімнати Ради національної безпеки і оборони України.
Для ситуації, коли окупованим Росією територіям буде надано спеціальний статус, розглянемо перспективи розвитку, застосувавши метод компаративістики — порівняння з кількома аналогічними ситуаціями, що вже сталися і були досліджені після застосування комплексу дій, і коли видно їх наслідки. Досліджень, присвячених безпосередньому аналізу реальних наслідків потенційного відокремлення регіонів у конкретних країнах, досить мало, вони насамперед стосуються гіпотетичних аналізів для випадків територій, що планують мирне від’єднання від материнських країн — наприклад Уельс і Шотландія у Великій Британії, Каталонія в Іспанії, Квебек у Канаді. Території, що стали гарячими точками, як правило, аналізуються вже після початку конфлікту, але значно частіше — по його завершенні, що, звичайно, є природним, адже жертви і гуманітарні катастрофи, що супроводжують такі конфлікти, не дають змоги з холодним дослідницьким розумом аналізувати ситуацію. А тим паче групи з умиротворення не мають можливості комунікувати з лідерами сепаратистських груп і населенням з економічної позиції зі спробами переконати припинити конфлікт, який, можливо, не має позитивного економічного ефекту, на який сподівалося населення.
Найближчим для порівняння з Донбасом є приклад колишньої Югославії. У цілому результати оцінювання балканського регіону показують, що вигоди від відокремлення, від появи малих країн на місці великої територіальної одиниці — а отже, і від поділу країни на малі одиниці — ніде не простежуються. Всі колишні республіки, отримавши незалежність, втратили значну частку багатства. Обсяг такої втрати і швидкість подальшого відродження значною мірою визначалися процесом набуття реальної незалежності, а не юридичним фактом її настання. Незалежність жодним чином не пов’язана з ефективністю економіки після її здобуття, і це стосується як багатших, так і бідніших регіонів колишньої Югославії. Реальна інтенсивна війна завдала значного удару по економіці Боснії і Косова. Санкції і роки конфлікту обмежили економічні перспективи Сербії. Різке згортання торгівлі після набуття незалежності стало серйозним бар’єром для економічного зростання в усіх частинах колишньої Югославії. Хоча «невелику державу» не слід плутати зі «слабкою державою», аналіз, проведений за десять років після відокремлення, не засвідчив, що економічний розвиток менших територіально-економічних утворень покращився через менші розміри.
Відносно спокійний перехід до незалежності в Словенії, Чорногорії та Македонії пішов на користь цим республікам, попри дуже різні початкові умови цих республік, і вони мають найкращі показники розвитку в період після настання незалежності. Словенія мала кращі показники ефективності, ніж, скажімо, Боснія і Герцеговина або Косово, але не тому, що вона відокремилася від Югославії раніше, а тому, що військові дії в ній тривали лише десять днів, загинуло 62 людини, і матеріальні втрати були незначні. Боснія пережила трирічну війну, яка принесла, за різними джерелами, до 329 000 загиблих (при населенні 3,9 млн) і величезні матеріальні втрати, а в Косові війна офіційно тривала майже півтора роки, в якій загинули приблизно 14 000 громадян (населення 1,8 млн), зі значними матеріальними втратами. Словенія мала кращі показники, ніж Сербія, насамперед тому, що не брала участі в стількох війнах і не піддавалася економічним санкціям. Крім того, Словенія мала кращі показники, ніж більшість інших республік Югославії, оскільки вона завжди була найбільш відкритою для торгівлі країною, і конфлікт не спричинив різкої зміни структури її торгівлі з рештою світу, як це сталося у Боснії або Хорватії. Експорт двомільйонної Словенії суттєво не змінився в порівнянні з довоєнним періодом, половина його здійснюється до країн старого ЄС — Німеччина, Австрія, Франція, Італія (продукція переробки, машини і транспортні засоби, хімічні вироби і продукти харчування). Імпорт має аналогічну до експорту структуру, щоправда, імпортується паливо. Крім того, таким результатам сприяв ранній старт перспективи членства, наданий Словенії (1996 рік, разом з Чехією, Естонією, Угорщиною, Литвою, Латвією, Польщею та Словаччиною) і подальше приєднання її до ЄС у 2004 році, малий (усього 9% від ВВП), але сучасний сільськогосподарський сектор, а також менша етнічна строкатість населення.
Отже, «дивіденд від незалежності» у випадку колишніх територій Югославії був отриманий не завдяки факту виходу з її складу, а тому, як відбувався процес виходу. З точки зору впливу відокремлення на економіку — це не подія, а процес. Там, де вихід відбувся без реального конфлікту і без значних змін соціально-економічних зв’язків з рештою світу, він не спричинив негативного впливу на ефективність економіки. Якщо відокремлення було досягнуто через війну і порушення структури торгівлі, що існувала раніше — постраждалими виявилися всі учасники цього процесу.
Наш аналіз підкреслює, що політика, пов’язана з будь-яким процесом виходу, визначає вектори економічного розвитку в подальшому. Економічна ефективність для країни і суспільної групи, що відокремлюється, визначається також тим, чи є згода між «материнською» країною і країною, що виходить із її складу. Як ми зазначали раніше, у випадку колишньої Югославії конкретна вигода не залежить від того, «малий» суб’єкт чи «великий». Хоча слід відзначити, що попри різні стартові умови (наявність військового конфлікту на території, що від’єднується чи його відсутність), більші територіальні одиниці в цілому мали кращі показники ефективності, ніж малі, а це означає, що слід з пересторогою ставитися до претензій тих сепаратистів і деяких учених, які твердять про вигоди малої величини у відкритій світовій економіці.
Для повноти аналізу сценарію економічного розвитку в разі відділення потрібно проаналізувати, хто буде для відділених територій Донбасу економічним партнером у випадку існування як окремого економічного суб’єкта? Росія, судячи з усього, зробила все для того, щоб знищити будь-які основи для розвитку Донбасу за сценарієм післявоєнної Словенії. Торгівля більш-менш технологічними товарами неможлива з двох причин — Росія цього не захоче, а друге — можливостей для цього не існує, оскільки деіндустріалізація цієї території відбулася як через закриття і переїзд до інших територій підприємств і науково-дослідних установ, так і через свідоме їх знищення окупаційними адміністраціями. Чи може бути корисною для Донбасу материкова Україна? Звичайно. Тим паче що найімовірніше Україні в умовах замирення зовнішніми партнерами будуть нав’язані вимоги з фінансування відродження Донбасу. Проте якщо брати до уваги зазначений вище аналіз, економічний розвиток сепаратистсько-іредентистських територій не буде бурхливим. Україна — не ЄС, вона не зможе надати свої ринки через їх невеликий обсяг, ще гірші справи з передачею технологій. Цікавою могла б стати спроба своєрідного «плану Маршала» для Донбасу, з наданням доступу для підприємств, які мають бути створені за європейські та американські гроші на деокупованих територіях під контролем західних спеціалістів.
Наведений аналіз є очевидним — є війна — не буде розвитку, немає війни — шанси на покращання економічної ситуації вищі. Саме в цьому, очевидно, слід було б переконувати населення Донбасу, яке 2014 року підтримало сепаратистські устремління після майже мирної анексії Криму Росією і подальшого референдуму (правильно було б казати «іредентистські», оскільки гіпотетичне відділення від України, яке було нав’язане населенню, передбачало негайне приєднання до Росії, а не незалежність). Стосовно Донбасу про перспективність для населення сепаратистської поведінки можна говорити лише в ретроспективному сенсі, адже війна триває вже 6 років. Разом з тим немає досліджень і серйозних пропозицій способів адаптації населення окупованих територій до України, особливо щодо економічних понять. Так званий романтичний сепаратизм, коли в душах жителів сепаратистського анклаву емоційно поєднуються певні культурні чи релігійні відмінності від «материкової» країни та міт про економічне диво, яке настане після від’єднання від неї, було характерним для Донбасу 2013-2014 років. Але «романтичний» сепаратизм не є рідкісним явищем у світі. Успішне використання лідерами сепаратистських та іредентистських рухів іноземними спецслужбами цього внутрішнього стану людей може призводити до відділення від «материкової» країни. Але в сенсі добробуту воно може призвести до прямо протилежних очікуваним результатів. На відміну від романтичного сепаратизму, «економічний» сепаратизм — коли сепаратисти рахують вигоди і втрати від відділення, як у Квебеку чи Шотландії і обговорюють це з населенням — може і не призвести до відділення території, оскільки масовано і грамотно представлений населенню аналіз негативного результату відділення спонукає його не підтримувати сепаратистських лідерів.
Незважаючи на те, що можливість проведення культурної та мовної політик, як інструментів, що протидіятимуть сепаратизму на території Донбасу, поки що втрачено, важливість аналізу поведінки сепаратистських та іредентистських територій як України так і світу є актуальним для нас, щоб хтось з еліт в Харкові, Одесі чи Дніпри навіть не подумав спокуситися на «російську весну» чи «російську осінь». Попереднє інформування як населення, так і політичних груп стосовно економічних наслідків відділення і залежності добробуту від характеру процесу відділення є надзвичайно впливовим інструментом.
Володимир Панченко,
доктор економічних наук, керівник наукових програм Інституту суспільних досліджень
Наталія Резнікова,
доктор економічних наук, професор Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка
