Володимир ПАНЧЕНКО – про те, чому Україна як парламентська республіка не має шансів на економічне зростання.
Ми зустрілись з економістом Володимиром Панченком в день, коли в парламенті звітував про останній рік роботи уряду Володимира Гройсмана. Тому, звичайно, говорили багато про економіки, здобутки і прорахунки нинішнього Кабміну. Але ключовим, все ж таки, для усіх без винятку експертів сьогодні є питання стратегії – здатної допомогти Україні не лише вижити в умовах сьогоднішнього гіпернепередбачуваного світу, але й зміцніти економічно та геполітично. І от Панченко переконаний, що поки що ніхто з тих, кого соціологічні опитування пропонують українцям потенційними переможцями президентських перегонів – нічого путнього не запропонував. Гриценко, за словами Панченка, говорячи про збільшення витрат на оборону, не говорить про те, звідки брати гроші на ці додаткові витрати, Гройсман – політик-господарник, а Тимошенко – взагалі більше переймається особистим політичним майбутнім, аніж перспективами країни…
– Україна де-факто вступила в передвиборчий період. Свої кампанії розпочали ряд політиків. І дуже модно стало говорити про те, що Україні потрібна політична реформа – мовляв вийти з кризи ми можемо лише як парламентська республіка. У варіанті Тимошенко – «парламентська республіка канцлерського типу». Що ви на це можете сказати?
– Новий курс Тимошенко – це дуже еклектичний продукт. Там багато «модного», але дуже мало корисного. Оскільки про економіку Тимошенко окрім двох заяв – ні ринку землі, і так демонополізації, говорила поки що дуже мало, то я б не хотів зупинятися на детальному аналізі її програми…
– Чи є взаємозалежність між формою правління в державі і її економічним курсом – я про це питаю? Чи справді так важливо нам до всіх стресів зараз ще й Конституцію перекроювати? Ця гра вартуватиме тих свічок, які ми спалимо?
– Я не вірю в чисто парламентську демократію. А варіант Тимошенко – це взагалі чиста еклектика. З одного боку, вона каже про мережеве суспільство, яке взагалі не передбачає парламенту. Це – чиста пряма демократія: щодня кожен громадянин голосує за те чи інше рішення сам. В другому блоці вона говорить про парламент. І додає ще – канцлера, який повністю має всі ознаки президента – імунітет на 5 років від зняття парламентом, зокрема. Це – фактично модель президентської республіки, яка чомусь називається парламентською. Чому Тимошенко це робить, я розумію. Тому що вона не вірить в свою перемогу за президентське крісло. І вона хоче це крісло прибрати взагалі. А здобути собі владу в такий хитрий спосіб.
– Давайте я прямо запитаю: яка форма правління потрібна Україні сьогодні, щоб вийти з кризи?
– Світовий досвід останніх 200 років не знає ситуації, коли країна зробила стрибок в економіці та якості життя громадян без яскравого сильного харизматичного впливового лідера. Так, іноді це призводило до нацизму. Як у випадку з Гітлером. Спочатку в 1934-39 роках він зробив фантастичний економічний прорив, а потім на пару з Сталіним довели світ до катастрофи. Але були інші – був Ататюрк, Лі Куан Ю, Пак Чон Хі, Рузвельт, Евіта Перон в Аргентині… Всі економічні прориви ми пов’язуємо з особистостями. Всі вони були лідерами – авторитарними, а іноді й тоталітарними.
Звичайно, щоб усунути Порошенка від влади, будуть пробувати усунути посаду Президента України. Але це технологія, яка зробить погану послугу країні.
Історично українці схильні до підтримки гетьмана. І ми все рівно тяготімо до президентської республіки.
– Може, нам перейти на монархію?
– Ні. Нове суспільство. Молоде покоління вже говорить про мережеве суспільство. І зрештою для монархії потрібна аристократія. Вона в нас була винищена в 20 столітті. Тобто генетичний код монархії в нас є – у вигляді Гетьманату – але реальних підстав його реалізувати, на мою думку, зараз немає.
ПРО ЗВІТ УРЯДУ
– Днями уряд нарешті відзвітував перед парламентом за останній рік своєї роботи. Яку ви оцінку даєте уряду Гройсмана?
– Плюс-мінус. Якщо до цього я завжди казав «мінус-мінус- мінус», тепер «плюс-мінус».
По-перше, ситуація змінюється. І це відзначають зовнішні аналітики та інвестори.
У 2017 році ми мали зростання цін на світових ринках на всі основні для нас ресурси: металорудні та зерно
Якби не критикували Гройсмана за те, що деякі ініціативи є чисто популістичними, для держави вони принесли користь. Наприклад, пенсія – 2400 гривень. Що означає, що нам вдалося повернутися на докризовий рівень – 2008 року. Це, звичайно, ніщо у порівнянні з розвиненими країнами. Але це вже «щось», якщо ми порівнюємо Україну з Україною. Пенсія вже не 20 і не 50 доларів, як було в кризу.
Ще один «плюс» – це те, що уряд Гройсмана звернувся до «інструментів» управління економікою. Вони розробили експортну стратегію країни. І це мені дає надію на те, що зрештою ми підійдемо до створення кредитно-експортного агенства.
Безумовно, позитивні наслідки принесло підписання угоди про вільну торгівлю з Канадою. По деяким позиціям експорту ми бачимо зростання на 300%, що фактично означає створення ринків для деяких товарів.
Але тут же варто вказати на «мінус». Продовжується негативний досвід відкриття ринків без підготовки до цього. Так було з Євросоюзом. Так сталося з Канадою. У країнах, які хочуть бути розвинутими, повинно бути по-іншому. Спочатку готуємося, максимально стараємося забезпечити інтереси своєї сторони, а потім вже щось підписуємо. Цього ніколи Україна не робила. Кабмін, як завжди, біжить швидко підписати якусь угоду, а потім починає або «розхльобувати» ситуацію, або радіє, коли «пронесло» і маємо позитив – як от у випадку з Канадою.
Оскільки Канада наш чи не найкращий в світі партнер як політичний так і технічний, то вони дають 10 мільйоні доларів на программу «Кьютіс». Але знову-таки, плюс-мінус. Плюс, що є ця програма розвитку експорту до Канади. А мінус в тому, що реально там нема пріоритетних для нас напрямків. Там є – цукерки, меблі, одяг, взуття. Це – ніщо для України, яка прагне бути індустріальною країною. Знаю, що зараз програма буде допрацьована. Можливо, нарешті з’явиться серед пріоритетів – машинобудування.
Ще один плюс – це зростання витрат на оборону. Мінус в тому, що ми не використовуємо їх як інструмент розвитку нашого військово-промислового комплексу. ВПК повинен бути частиною господарсько-економічного комплексу, який повинен випробовуючи на собі, готуватися на експорт. Де ескпорт тієї продукції, яку ми змушені виробляти, бо війна? Де плани на експорт шоломів, кевлару, тощо?
Пішли інфраструктурні проекти. Збільшення витрат на дороги. І це також – плюс.
ПРО ВІДСТАВКУ ДАНИЛЮКА
– Чому ви вважаєте підняття пенсії – «плюсом», а не популізмом? Ми всі були свідками гострого конфлікту між прем’єром та міністром фінансів Олександром Данилюком, який виступав різко проти підняття рівня мінімальної заробітної плати, назвавши це передвиборчим популізмом. Ви з цим не згодні? Економіка України вже в тому стані, що ми можемо собі дозволити підняття соцстандартів?
– Сьогодні, проблема підняття пенсій є лише в тому, що це додатковий тиск на існуючий бізнес. Тому що в нас нема пенсійного фонду, а є лише пенсійний рахунок, який до того ж – дефіцитний. Адже все, що ми платимо працюючи у Пенсійний фонд, тут же розподіляється. Але проблема не тільки в цьому. Проблема в тому що цього не вистачає. Відповідно, треба взяти не тільки податки на зарплату, а ще – «залізти» в ПДВ і податок на прибуток і всі інші податки щоб закриту дірку в 100 мільярдів гривень щорічно, і дати пенсіонеріам не вмерти. Ми не кажемо дати жити. Бо на 100 доларів жити неможливо. І це ж ми ще говоримо про середню пенсію. А є ж люди, які отримують 1200 гривень на місяць. За ці гроші не можливо купити ліки, оплатити рахунки за житлово-комунальні послуги.
Але підняття пенсії, відразу ж відображається на пожвавленні споживчого ринку. Адже люди несуть ці додані декілька сотень гривень на «базар». Споживчий ринок у нас дуже пригнічений, в тому числі через бідність нашого споживача. Тому підняття пенсій – це важіль впливу на розвиток внутрішнього ринку споживання. А це – добре для економіки.
Тому я не стільки боюсь інфляції від підняття пенсій та рівня мінімальної заробітної плати, як того, що в нас при такій політиці практично немає шансів знизити корпоративні податки для бізнесу.
– Тобто Данилюк в цьому спорі був неправий?
– Я радий, що він пішов. Бо це був догматик, який чомусь – як і всі його попередники – увірував у чудодійну магію Міжнародного валютного фонду.
Я іноді навіть думаю, що позитивно було б об’єднати Міністерство фінансів з Міністерством економіки. Міністерства фінансів це не Міністерство фіскалів. Тому навіть будучи окремим міністерством, вона має бути підпорядковане міністерству економіки. Адже для розвитку держави економічна стратегія є первинною по відношенню до фіскальної стратегії.
Сьогодні МЕРТ сигналізує, що воно в хорошій формі. Я днями був на Індустріальному дні в Міністерстві економіки. Тобто в нас крім експортної стратегії, з’являється ще Індустріальної стратегія України. Паралельно йде робота з інвесторами Хай і не за наші бюджетні гроші, а за гроші технічної допомоги. Хоча це завжди треба балансувати. Державний чиновник не може5 працювати за гроші зовнішніх економічних партнерів.
– Чому?
– Тому, що в них є свої інтереси. Приклад з лісом кругляком – це яскрава ілюстрація того як лобізм польських і румунських бізнесменів спотворив стандарти ставлення до нас Євросоюзу. Німцям насправді наш мораторій на експорт кругляку ніяк не шкодить, а кому шкодить , то це полякам. Тому вони як члени Євросоюзу організовують інформаційні атаки. Фактично це майже корупційний лобізм.
А якщо з нашого боку в міністерствах працюють люди, які якимось чином афілійовані або ідеологічно відформатовані тим чи іншим зовнішнім гравцем, є величезний ризик, що державні інтереси будуть проігноровані.
Ми тільки що пробували говорити про податки, які не можна знижувати через те що неправильно існує наповнення пенсійного фонду так званого чи пенсійного рахунку Україна. Це наприклад: мислення фіскала примітивне є потреба виплатити 260 мільярдів гривень пенсій на рік, він збирає 150 мільярдів з «пенсійного податку», а решту він повинен взяти з інших податків та зборів. Мислення економіста інше. Він розуміє, що Пенсійний фонд не може послуговуватися чистою арифметикою. Пенсійний фонд передусім має бути фондом. Тобто це – мішок з грішми. З якого ми видаємо підтримку бізнесу. І чиновник, який мислить економічними категоріями, повинен був би направити діяльність Національного Банку на цю стратегію, щоб регулятор накачав цей фонд грішми.
Звичайно, в НБУ відразу ж кричатимуть про «незалежність». Але це – нонсенс. Національний банк не може бути незалежний від економіки. Так він незалежний від забаганок уряду. Але від економіки…
До речі, НБУ теж почав покращувати свою роботу. Думаю, що це завдяки роботі Ради Нацбанку, яку очолює Богдан Данилишин. Хоча в керівництві НБУ й далі працюють люди, які орієнтуються» на старшого брата в Вашингтоні. І це погано.
– Кажуть, що деякі сили пробуватимуть з Данилюка зробити український варіант Макрона. Які, на вашу думку, шанси має такий сценарій?
– Я теж таке чув. Хоча не бачу бази для його рейтингу. Він зараз пробує риторику: мені щось там не дали зробити. Я, наприклад, не знаю навіть що він хотів зробити, не те, що йому хтось там заважав. От яку реформу провів Данилюк? Нічого цього міністра не цікавило, навіть з точки зору моніторингу та аналізу ситуації. Я знаю це від людей з середини. За його керівництва Мінфін був елементарною фіскально-арифметичною машиною.
– Це правда, що з подачі Данилюка МВФ зупинив впровадження податку на виведений капітал в Україні?
– Я не знаю. Але якщо так, то це радше заслуга Данилюка, а не його поганий крок. Я не підтримую впровадження податку на виведений капітал, хоча б тому, що виступаю за спрощення. А тоді, якщо ми вже готові піти на крок і відмовитися від податку на прибуток, тоді чого ми його просто не замінимо на податок з обороту?
А отут роль Міністерства фінансів мала б бути ключовою. Вони повинні були підготувати аналітичну записку для парламенту, в якій надати чіткі розрахунки наслідків від того, чи іншого кроку, і вказати, що буде нашою «фінансовою подушкою безпеки».
Зрештою депутати – зокрема Ніна Южаніна з помічниками, не мають таких коштів і такого апарату як Мінфін, щоб кваліфіковано зробити цю роботу по аналізу. Зрештою вони представники народу. Їх роль – вловити, що потрібно народу, а уряд як виконавча гілка влади має все це «рахувати».
2019 РІК І ГЕОПОЛІТИКА
– Ваші прогнози на 2019 рік? Девальвація і дефолт будуть?
– Фінансова ситуація справді катастрофічна. Нас чекає піковий період виплат за зовнішнім боргом..
Економічна ситуація трохи краще. Якщо цього року нам прогнозують 2,5% росту ВВП, то в наступному році можливо ми піднімемося навіть на 5%. Це, звичайно, мало. І коли уряд звітує, що все в нас збільшується, то слід враховувати, що збільшується в гривневому еквіваленті, у доларів – воно приходить у відповідність. Тобто після цих двох економічних провалів і несправедливих та неправильних девальвацій 2014-2015 років, ми нарешті потихеньку оговтуємося.
Чесно, я не бачу як Україна самотужки може впоратися з фінансовою ситуацією 2019 року. Маю надію, що наші партнери визначаться, хто повинен бути Президентом України, і питання реструктуризації наших боргів вирішиться політично. Як це було, коли Наталя Яресько реструктуризовувала наші виплати. Жодноїх економіки в тому не було.
Я почув про чергову реструктуризацію боргу Греції, яка не показує ніяких ознак здатності до економічного прориву, в 260 мільярдів євро на 10 років. Україна зі своїми 8 мільярдів виглядає на цьому тлі смішно. Тому я думаю, що ситуація 2019 року вирішиться для України позитивно. До колапсу ніхто не доведе, бо занадто довго йшли до сьогоднішньої стабілізації. Допустити зараз девальвацію гривні означає відкинути нас ще раз на 3-4 роки в розвитку.
І ще – нам потрібно повернутися до того, про що йшлося в 2014 році відразу після Революції Гідності. Україні потрібно 100 мільярдів доларів інвестицій в економіку.
І зараз Україна робить правильний крок – «валютний безвіз». Дуже серйозна валютна лібералізація на тлі відкритих кордонів для робочої сили – це плюс. Адже ці мільйони наших гостарбайтерів мають мати можливість безперешкодно направляти свої заробітки в країну. Тобто на наступний рік це допоможе нам поліпшити фінансову ситуацію. Хоча мені не подобається, що в нас нема фондового ринку, і планів його створити теж нема в уряду.
Адже ці 9 мільярдів доларів, які передбачається, заробітчани переведуть в українську економіки не мали б усі відправлятися на споживчий ринок, який у нас майже повністю є імпортним. Адже ці гроші як зайдуть в країну, так з неї і вийдуть.
Ми мали б зробити так як свого часу зробила Південна Корея чи Японія. Уряди цих країн проводили величезну кампанію серед своїх громадян, які виїжджали на заробітки, що вони не можуть кидати гроші відразу на споживання, тому що в них як і в нас зараз не було внутрішнього товару, був тільки імпортний товар, тому вони повинні думати як кинути в акції своїх невеличких компаній. А ці компанії вже будуть створювати продукцію і для внутрішнього споживання і на експорт, платили податки, збагачували державу.
Я сподіваюсь, що вибори і президентські, і парламентські приведуть до влади державних діячів, які дбатимуть про Україну, а не догматиків, які не розуміються на стратегії державного поступу, а хочуть прислужитися закордонним «друзям». Я не проти, що наші чиновники влаштовуються на роботу в МВФ, чи інших міжнародних структурах. Але я проти, що вони роблять собі кар’єру, завалюючи можливість жити в Україні цілому поколінню.
ПРО ГРОЙСМАНА І ЙОГО ШАНСИ СТАТИ ПРЕЗИДЕНТОМ
– Навіщо при таких «успіхах» Володимиру Гройсману йти в самостійне політичне плавання і балатовуватися в Президенти, посада якого не передбачає можливість впливати на економічний поступ країни?
– Я думаю, що це якась спільна політична гра Гройсмана і Порошенка. Я не бачу негативу в тому, що прем’єр-міністр хоче мати більше політичного впливу. Гройсману потрібна своя фракція в парламенті.
Але, відверто кажучи, я не бачу шансу на прорив з Гройсманом. Він – добрий господарник. Але він не реформатор. Поки він не запропонує інструментарію – Банк розвитку, кредитно-експортне агентство, Фонд підтримки малого та середнього бізнесу, новий тип пенсійного системи, лізингове агентство, Фондовий ринок, – це означатиме, що він і його команда не розуміють, як виводити Україну на розвиток.
Газета «День» №112, (2018)
