У Києві нещодавно побував професор міжнародної політики Вільного університету Брюсселя Йонатан Голслах. Українським читачам він відомий за книгою «Сила раю. Як Європа може бути попереду в азійському сторіччі». Втім, у світі ще раніше його остання праця «Напередодні війни Китаю з Азією» набула чималого ажіотажу, залучивши світову спільноту до обговорення нових викликів глобальному співіснуванню. Втім, проблематика, що піднімається на сторінках його книг, стосується не лише трансформації світового порядку. У фокусі уваги – структурні ерозії в економіках країн, що визначали глобальні тренди та невідворотність втрати лідерських позицій у разі нехтування підтримкою реального сектору економіки.
Міжнародна економічна політика поставила на порядок денний питання так званого сталого розвитку. У багатьох він і досі асоціюється з поняттям «росту, що самопідтримується». Тут слід акцентувати, що «сталий» в риториці чисельних міжнародних інституцій, які його популяризували, стосується зростаючого інноваційного інтенсивного (а не екстенсивного) економічного розвитку країн, в процесі якого одночасно позитивно вирішується низка проблем щодо збереження природи, ліквідації бідності, дискримінації та експлуатації як кожної окремо взятої людини, так і цілих народів чи груп населення, у тому числі за етнічними, расовими, статевими ознаками. В контексті реалізації стратегій сталого розвитку Європа сподівалась очолити нову зелену промислову революцію. Зрештою, саме вона висувала глобальне потепління на міжнародний порядок денний. Це, за прогнозами, мало б створити десятки тисяч робочих місць для виробництва передових систем отримання сонячної, вітрової і чистої вугільної енергії. За шість років сподівана історія успіху обернулась розчаруванням.
Про це говорить і Йонатан Голслах, 2013 року виробник сонячних панелей «Q-Cell» звільнив 1400 робітників, «Westas» – 2336 робітників, «Gamesa» – 1000 робітників, «Photovoltech» – 270 робітників. Багато працівників втратило роботу і на дрібних фірмах. Хоча Європа забезпечила багато знань, умінь і фінансових стимулів, зелена промислова революція зрештою відбулась в Азії. Китай, Південна Корея й Японія спромоглися перетворити нові технології на масштабний виробничий бум. До 2013 року європейський експорт чистих технологічних продуктів зріс до 26 млрд дол. США, азійський – до 77 млрд дол. США. Революція чистих технологій демонструє, як агресивна політика дає Азії змогу швидко перетворювати знання та вміння на виробництво і відсувати Європу вбік, навіть якщо вона була автором більшості технологій. А крім того, розкриває, що така політика дістається певною ціною. Спроможність завойовувати ринок напряму залежить від політичної волі здійснювати відповідну підтримку стратегічних галузей економіки.
ЗАМАЛЬОВКИ ЄВРОПЕЙСЬКИХ РЕАЛІЙ
Сподівання на силу ринку призвело до того, що переваги Європи скоротилися до трьох секторів: автомобілів, літаків і медицини. І нині їй дуже важливо зберегти свої позиції в цих трьох секторах. Це буде важко. Серед десятьох найкращих автомобільних гібридів 2013 року був тільки один європейський поряд із шістьма азійськими і трьома американськими. В аерокосмічному секторі народжувані ринки все ближче підступають з малими літаками, постійно прогресують у космосі й витрачають величезні суми на нові покоління великих цивільних літаків і військову авіацію. Перерозподіл ресурсів до ринків, що зростають швидше, урядові стимули і кінець терміну дії патентів ставлять під тиск фармацевтичний сектор Європи.
Кон’юнктурні дослідження підтверджують, що обсяг виробництва сільськогосподарської продукції має зрости в усьому на 60%, щоб задовольнити численніше, більш зосереджене в містах і багатше населення. Це вимагатиме адекватного транспортування та зберігання харчів. Деякі країни ще досі мають можливість збільшувати експорт, натомість інші змушені покладатися на імпорт. Японія та Південна Корея вже імпортують від 60% до 70% своїх харчових продуктів. Китай імпортує 3% своїх харчів проти 1% 2001 року. В результаті Європа може бути одним із регіонів, який виграє від крутого зростання попиту в Азії. Уявіть лише собі: експорт сільськогосподарських і лісових продуктів збільшився від 72 млрд дол. США 2000 року до 172 млрд дол. США 2013 року. І все б нічого, аби в той самий час, скажімо, експорт європейських автомобілів не становив би 2013 року 143 млрд дол. США, тобто менше сільськогосподарського.
Під час фінансової кризи Греція, Іспанія та Португалія майже відчайдушно намагалися перетворити Азію на головний експортний ринок для оливкової олії та фруктів. Серед азійських дипломатів бельгійського прем’єр-міністра навіть прозвали Містер Кабанчик, бо він мав звичай докладно розповідати про якість цих бельгійських чотириногих, коли зустрічався з колегами з Китаю, Індії та Японії. Почавши експортувати до Китаю, бельгійські виробники фруктів буквально викорчували живоплоти навколо своїх садів, бо китайський уряд вважав, що вони можуть поширювати якусь хворобу. Іспанських персиководів попросили використовувати агресивніші інсектициди.
Ці приклади, на перший погляд, не більше, ніж такі собі кейси з міжнародного бізнесу. Мовляв, кон’юнктура ринків сама визначає переможців та боляче карає тих, хто втрачає здатність передбачити її мінливі тренди. Втім, зазначені Йонатаном Голслахом замальовки європейських реалій засвідчують сумну переорієнтацію Європи на задоволення потреб ринку, а не продукування інновацій, які ці самі потреби визначатимуть на роки наперед. Тобто, за бізнес-термінологією, зміна лідерської позиції на реактивну (тобто відповідаючу) замість лідерської. Як наслідок, структура європейських економік деформуватиметься у відповідь на запити зростаючих економік країн, що розвиваються, а це позначиться на зменшенні продуктивності її праці, відповідному переміщенні робочої сили в менш прибуткові сектори, скороченні доходів та нових викликах бюджетній консолідації.
Хоча не один Китай, на думку Голслаха, деформує європейський «організм». Після того як знайшли великі запаси сланцевого газу, США перейшли до енергетичного протекціонізму. Ці відкриття забезпечили велику цінову перевагу для американських компаній. 2000 року ціни на газ у Європі були тільки незначно нижчі, ніж у США, а от 2013 року європейські ціни були майже вчетверо вищі. Німецькі галузі застерегли про передислокацію. Адже, як справедливо зазначав один представник найбільшої хімічної компанії Європи, якщо значна частка ваших витрат пов’язана з енергією, ви не маєте іншого вибору. І якщо Європа не дасть собі ради в цьому питанні, її покине ще більше виробництв.
МІСЦЕ УКРАЇНИ У НОВІЙ ЕКОНОМІЧНІЙ РЕАЛЬНОСТІ
У новій торговельній та інвестиційній стратегії ЄС від 14 жовтня 2015 року, зафіксованій в Комюніке Європейської Комісії ЄС під назвою «Trade for all», було визнано, що 90% глобального економічного зростання у найближчі 10—15 років відбуватиметься поза межами ЄС. Нові центри зростання – це даність дня сьогоднішнього, яка змушує європейців визнати програш в конкурентній боротьбі в традиційних секторах економіки. Макроекономічні важелі взаємовпливу (сальдо торгового балансу, баланс заощаджень та інвестицій, особливості фіскальної політики й політики курсоутворення) закладають підвалини структурних змін в глобальній економіці й формування нової географії глобальних потоків капіталу та полюсів зростання. Проявом неозалежності стала поступова трансформація сприйняття росту країн ще вчорашньої периферії (Китаю, Індії, Бразилії, ПАР) не як результату підпорядкованості інтересам країн центру. Це реакція на фундаментальні зрушення в розстановці сил і акценту на внутрішні джерела росту.
Чи варто за цих обставин Україні кинути всі сили на підлещування європейським урядовцям та остаточно зафіксувати свою історичну місію «аграрної житниці», або як не жартуючи говорять деякі – «аграрної наддержави». Наддержава має в своєму арсеналі такий інструментарій, який дозволяє реалізовувати її експансійну функцію, формуючи порядок денний для себе і для інших. Чи можна, збільшуючи посівні площі ріпака чи сої, або соняшника та експортуючи ліс-кругляк, сподіватись на завоювання місця в Європі, що вже сьогодні втрачає здатність забезпечувати конвергенцію (перетікання через вирівнювання) доходів між країнами-членами? Навряд чи зростання показників експорту волоських горіхів, що є безумовно прибутковішим від зернового бізнесу, спроможне забезпечити динамічний розвиток економіки.
Володимир Панченко, Наталія Резнікова
