Пане Абромавічус, насуваються кадрові перестановки в Уряді. Навіщо відтягувати інтригу, якщо краще зараз подати у відставку?
Тільки лінивий не помітив Вашу медіа-активність в останні тижні. Гадаю, Вам відоме українське прислів’я «не наївся – то не налижешся» – воно цілком про Ваш випадок.
І хоча Українська правда пише, що Ви разом з Наталією Яресько. Андрієм Пивоварським та Олексієм Павленко («квартет інвестбанкірів») отримали так званий імунітет з боку західних партнерів, Ваш час прийшов. І не тому що Ви – погана людина, просто втілювана Вами ультраліберальна економічна політика приречена. Мало того, що вона ніде в світі в чистому вигляді не працює, так Ви ще і спотворили її в гірших традиціях.Яскраві презентації, усміхнені обличчя успішних європейських міністрів в один голос переконують, що вільний ринок зробить роботу за украінських чиновників і виведе країну з кризи. Демонізація держави як інвестора і управлінця стала Вашим alter ego.
Ці ж самі обличчя, що вороже ставляться до української держави, в Литві чи Швеції сприймають її як партнера. Але це проблема конкретних людей, а не держави як інституту. Якщо Ви не розумієте, як вона функціонує, легше всього заявити, що її треба усунути від економіки. Це як дитина, що ламає іграшку, бо не знає, як вона працює.
Сьогодні українська держава в багатьох випадках, дійсно, є неефективним власником та інвестором. Але це не означає, що вона такою є апріорі. Тому коли у Вас закінчуються аргументи, Ви звинувачуєте опонентів в протекціонізмі, лобізмі та ще купі «ізмів». Якщо Ви думаєте, що всі сплять і мріють, щоб уявним металургам чи машинобудівникам дали пільги або субсидії, то сильно помиляєтесь.
Мене не менше Вашого, а навіть ще сильніше дратує, коли Васадзе розкрадав пільги, які виділялись на автомобільний сектор, бо я хочу бачити в Україні машинобудування, а Ви – ні. Добре, ми не будуємо нормальні автомобілі. Але це не означає, що на кордоні з ЄС не може бути побудований автомобільний кластер, який буде вбудований в загальносвітовий ланцюг бізнесу. Ми можемо вбудовуватись в світові стратегічні ланцюги доданої вартості, домовлятись з іноземними компаніями, наприклад, про виробництво комплектуючих.
Але не менше мене дратує, коли приходять Ваші іноземні консультанти і радять нам діаметрально протилежні речі, аніж робили у власних країнах. Хрестоматійний приклад – Ваш радник та в минулому успішний міністр фінансів Словаччини Іван Міклош.
На його думку, достатньо в Україні піднятися в рейтингу Doing bussiness та забезпечити виконання макроекономічних показників (дефіцит бюджету, інфляція тощо), як в Україну хлинуть мільярдні інвестиції. Мовляв, завдяки цьому рецепту без жодної гарантії чи пільги, словацький автопром став одним з найкращих в світі.
Звісно, при цьому Міклош забуває нагадати, що у випадку з залученням «КІА Моторз» Словаччина виграла конкуренцію за рахунок додаткового фінансування від держави як мінімум в розмірі 740 млн євро тільки на будівництво автодороги і житла. Не рахуючи університету, лікарні та школи. Плюс 170 млн євро прямої державної підтримки.
До сьогодні словаки розповідають, що все це наслідок покращеної економічної політики в країні, успішних реформ та загальних сприятливих умов для ведення бізнесу. Все це правда. Хвалитися державною підтримкою, субсидіями та податковими пільгами – моветон у західному світі. Проте це не означає, що їх ніхто не здійснює. Міклош це знає, адже саме на час його роботи в уряді припала левова частка ненависного «державного втручання».
Можна вічно дивитись на три речі: як тече вода, горить вогонь та як іноземні консультанти шиють нас у дурні. Список таких «подвигів» можна продовжувати.
Цікаво, де ж закінчується межа лібералізму і починається прагматизм? Давайте апелювати до досвіду, на Вашу думку, ультраліберального Заходу. Нещодавно обраний новий прем’єр-міністр Канади Джастін Трюдо прямим текстом оголошує, що він заперечує політику laissez fairе (невтручання держави в економічні процеси) та пропонує стимулювати економіку через фінансування інфраструктурних об’єктів, розвиток промисловості і обмеження експорту сировини. І це при тому, що він є головою Ліберальною партії Канади! Буквально декілька тез з іх програми:
«Ми започаткуємо Канадський інфраструктурний Банк для дешевого фінансування нових інфраструктурних проектів». В краіні зі ставкою центрального банку менше 1% здешевлюють кредити!
«Для того, щоб залучити інвестиції та створити добрі робочі місця у харчовій промисловості ми додатково інвестуємо 16 мільйонів доларів протягом наступних 4-х років в Агропродовольчий Інвестиційний Фонд Додаткової Вартості». Це там, де вже існує розвинута переробна промисловість, яка і не снилася нам.
Лише натяк на створення таких структур в Україні приречений на звинувачення в корупційних цілях, протекціонізмі, єресі та лобізмі. Але чомусь в ліберальній Канаді держава займається визначенням та координацією економічних пріоритетів. Не подобається такий сценарій, нехай пріоритет буде визначено спеціальною комісією в рамках трикутника «держава, суспільство, бізнес».
Але навіщо, для цього потрібно працювати. Простіше – демонізувати державу.
