Останній матеріал економіста Володимира Дубровського «Пити чи не пити – ось в чому питання» став для мене поштовхом до глибоких роздумів.
Досить образно порівнюючи ідеологію «індустріальної політики» із залежністю від алкоголю, автор до найдрібніших деталей розписав алгоритми та наслідки реалізації симпатичних йому ідей ринкового фундаменталізму.
Зводяться сьогодні вони переважно до впровадження неоліберальних економічних практик без їх критичного переосмислення. На жаль, сьогодні це стало домінуючим економічним трендом у теперішніх українських можновладців. Яскрава вітрина у вигляді «реформ Бальцеровича» та «у Грузії ж вийшло» піарить певний період економічного розвитку. Причому у Польщі після шокової терапії, а фактично «хірургії» Бальцеровича настав період справжньої терапії Гжегожа Колодка, а у Грузії в сфері економіки якраз «не вийшло» – доведено до люмпенського стану більше двох третин населення. Ці два відглянцьовані економічні сюжети з непідтвердженими наслідками покликані приховати безліч провалів ідеологічно підкованих функціонерів МВФ у країнах Латинської Америки, на які В. Дубровський посилається як на приклад невдалих спроб індустріалізаціі. При цьому на порядок денний для України виходить інша соціальна хвороба – наркотична залежність від кредитних ін’єкцій МВФ. Прикладом цього є вересневі катаклізми на валютному ринку України. Національний банк України фактично втратив контроль над ситуацією і порятунком від курсової «ломки» став рятівний транш західних кредиторів, якому передувало хресне знамення від Президента.
Досить яскраво такий неоліберальний наркотично-алкогольний дурман проявився під час проведення панельної дискусії «Побудова нової економіки» на форумі Yalta European Strategy 2016 (YES 2016). Її модератор, відомий експерт з міжнародних відносин та головний редактор видання Newsweek International Фарид Закарія виголосив ряд цікавих думок під час дискусії з колишнім Головою Адміністрації Президента Борисом Ложкіним та нинішнім заступником Голови Адміністрації Президента Дмитром Шимківим. Зокрема, наголошено на соціальному аспекті індустріалізації з урахуванням значної кількості зайнятих у промисловості. Адже умовно «нова економіка», що базується на «продуктах» деіндустріалізації у вигляді сфери послуг та дрібних IT-бізнесів, дає певний приріст ВВП, але не забезпечує робочими місцями широкі верстви суспільства. Було наведено приклад: у Instagram обороти складають 100 млрд дол. США, а працює 1 тис. осіб, а корпорація Kodak у період розквіту давала роботу 150 тис. осіб. Таким чином, за висловом модератора «…для того, щоб дати людям роботу Вам (Україні) потрібні масштабні роботодавці, заводи».
При цьому Фаридом Закарією було наголошено на цікавому «парадоксі»: якщо неоліберальні рецепти, що сповідуються сучасними українськими урядовцями, призводять до підвищення привабливості України для інвесторів, то виходить, що «помиляється ринок». Цілком логічним є наступне запитання модератора: «Чому капітал не припливає до України, чому капітал так помиляється? Поясніть, будь-ласка, чому ефективний ринок не розуміє своєї вигоди і не спостерігається притоку інвестицій в економіку України» (після настільки успішних грузино-польських реформ)?
Після виходу таких публікацій з «алкогольним» присмаком від поважних аналітиків-економістів мені зрозуміло, що, на жаль, достовірна інформація про справжні причини провалу ультраліберальних реформ не набула широкого суспільного розголосу та не мала наслідком критичного переосмислення економічних догм.
Шановні борці з економічним алкоголізмом! У гіперактивному захисті своїх ідейно-економічних прагнень ви подібні не до ефективних технократів-менеджерів, а до «совкових» функціонерів Горбачовського періоду «боротьби з алкоголізмом». В антиалкогольному угарі були винищені гектари плодючих виноградників у Криму, а соціальну хворобу не було подолано. Замість того, щоб напоїти дітей виноградним соком, сприяти становленню культури споживання якісного алкоголю або збільшити бюджетні надходження від акцизу, було створено чергові приводи для іронічних посмішок.
Вирішення наших економічних проблем полягає не у повній відмові від регулювання економічних процесів, а у створенні модернових ефективних регуляторних та стимулюючих практик. Я абсолютно не заперечую дефектів, зокрема корупційних, від надмірного державного втручання в економіку. Але варто розуміти, що неоліберальний період в економічній ідеології світу подібний до мамонта, що рятується від настання Льодовикового періоду. На Заході відбулося переосмислення фундаментальних принципів економічної політики, зокрема її переорієнтація на потреби реіндустріалізації. Про це свідчать дискусії у Financial Times та Economist щодо економічної доктрини прем’єра Мей, відомої під назвою «терезаноміка». Для України потрібна економічна концепція, що враховуватиме її стан, потреби та глибоке розуміння сильних сторін її суспільства. Така концепція має враховувати сучасні світові тренди економічного мейнстриму та становити оптимальне поєднання ліберальних підходів та ефективних регуляторних практик.
