Корсет чи гамівна сорочка для інвестора?
У 2020 році виразно посилилися тенденції щодо зміни практики потужних інвесторів. У січні генеральний директор BlackRock Лоренс Фінк заявив, що зміна клімату докорінно трансформує існуючий підхід до фінансів, тому слід відмовитися від інвестицій зі значними ризиками, а сталість вважати невіддільним критерієм формування портфеля та управління ризиками. Ця заява важлива ще й тому, що BlackRock є одним із найбільших у світі керуючих приватними активами в обсязі 1,8 трлн дол. США. В останньому звіті Всесвітнього економічного форуму, базованому на результатах масштабного опитування за участі багатьох стейкхолдерів, уперше в п’ятірці ризиків перелічено тільки екологічні: екстремальні погодні умови, кліматичні зміни, аварії, стихійні лиха, втрата біорізноманіття та антропогенні екологічні катастрофи. Тому глобальний тиск з боку світової спільноти щодо дієвіших заходів проти зміни клімату може бути одним із найважливіших чинників для створення більш сталої інфраструктури. Така інфраструктура зрештою сприятиме низьковуглецевому екологічному зростанню з усіма можливими наслідками. І глобальні інвестори це розуміють.
Ще у листопаді 2019 року США у співпраці з Австралією та Японією оголосили про створення мережі Blue Dot Network (BDN) для сертифікації великих інфраструктурних проєктів, що відповідають принципам сталого розвитку. Учасники мережі Blue Dot Network — це представники державного, приватного секторів і громадянського суспільства, які вірять у створення і фінансування проєктів якісної інфраструктури. Сертифікація Blue Dot Network накладає на інфраструктурні проєкти не лише вимоги щодо якості, вона визначає, чи будуть вони профінансовані. Фінансування можна буде отримати лише у разі дотримання принципів G20 щодо забезпечення інвестицій в якісну інфраструктуру, відомих як «зобов’язання Шарлевуа з інноваційного фінансування для розвитку» (прийняті країнами G7 2018 року), і Принципів екватора (The Equator Principles (EPs). EPs є системою управління ризиками, запровадженою фінансовими установами для визначення, оцінки та управління екологічними і соціальними ризиками під час проєктного фінансування. EPs застосовуються глобально щодо всіх галузей і п’яти фінансових продуктів:
- консультаційних послуг із проєктного фінансування;
- власне проєктного фінансування;
- корпоративних позичок, пов’язаних з проєктами;
- проміжних позичок;
- рефінансування, пов’язаного з проєктами, а також проєкт-пов’язаного фінансового поглинання.
Сертифікація BDN слугуватиме всесвітньо визнаним символом фінансово сталих проєктів розвитку, а отже, умовою залучення приватного капіталу в інфраструктурні проєкти у країнах, що розвиваються. Тому мережа BDN стане інструментом оцінки будь-яких інфраструктурних проєктів приватного або державного сектора будь-якої країни і пошуку якісних методів будівництва і фінансування.
На сьогодні 118 фінансових інституцій у 37 країнах (Equator Principles Financial Institutions, EPFIs), що відповідають EPs, офіційно погодилися переглянути портфель наданих кредитів у сфері міжнародного проєктного фінансування на ринках як розвинених країн, так і країн, що розвиваються. EPFIs зобов’язуються впроваджувати EPs у своїх процедурах і стандартах фінансування проєктів і не надаватимуть проєктного фінансування або корпоративних позик проєктам, в яких клієнт не буде або не зможе дотримуватися EPs. Хоча EPFIs не призначені для застосування заднім числом, вони погоджуються на перегляд відкритих кредитних ліній і вдаються до переоцінки існуючих проєктів з позицій аналізу екологічних і соціальних ризиків. У разі з’ясування останніх кредитору буде запропоновано переглянути проєкт.
Аби прискорити запуск проєктів якісної інфраструктури, країни вже почали створювати національні інфраструктурні банки (НІБ) — повністю або частково державні фінансові установи для підтримки державної політики у галузі інфраструктури. НІБ уже створено у Бразилії, Індії, Китаї, Японії, Австралії, США, Канаді, Німеччині, Індонезії, ПАР, Великій Британії. Вони активно фінансують національні інфраструктурні проєкти, а транснаціональні інфраструктурні банки, як-от Азіатський банк інфраструктурних інвестицій (АБІІ) або фонди суверенного багатства (ФСБ), інвестують в інфраструктуру, яка виходить за межі країн.
Це означає, що не лише фінансова інформація, а й інформація нефінансового характеру пов’язана з охороною навколишнього середовища і соціальною відповідальністю фірм. ESG-критерії (Environmental, Social, Governance — екологія, соціальний розвиток, управління) уже справляють визначальний вплив на прийняття інвестиційними фондами рішення щодо інвестування.
2020 року у США рівень інвестицій у ESG становив понад 20% усіх активів, що перебували в управлінні професійних компаній, на суму понад 11 трлн дол. У Європі цей рівень перевищує 17 трлн дол. Через прагнення інституційних і приватних інвесторів до об’єднання активів і ліквідності інвестиційний фонд ESG і ETF (англ. Exchange Traded Funds — Біржовий інвестиційний фонд) сягнув понад 1 трлн дол. у США і дещо менше — в Європі й Азії. Дані рейтингового агентства Morningstar засвідчують: кількість фондів, що застосовують критерії ESG, зросла з 140 у 2012 році до 564 у 2019-му.
Поступово ми стали свідками того, як держава перекладає відповідальність за реалізацію соціальної політики на приватний сектор. Саме це і змушує на мегарівні міжнародної економічної політики укладати угоди, які визначають єдині правила гри, що фактично забороняють країнам застосовувати право на суверенну регуляторну політику. Тож ігнорувати зобов’язання у межах Європейської Зеленої угоди Україна просто не зможе, бо інвестори, на яких вона так сподівається, фактично не матимуть інституційної та фінансової змоги інвестувати у проєкти, що не відповідають критеріям ESG.
Що відрізняє ESG-інвестування від суто комерційного, так це те, що воно враховує інші чинники, крім оцінки короткострокових фінансових результатів і комерційних ризиків, і містить оцінку ризиків довгострокових екологічних, соціальних та управлінських проблем.
Деякі країни (Південна Корея, Німеччина і Франція) навіть в умовах боротьби з наслідками пандемії, яка позначилася на зростанні бюджетних дефіцитів, спрямували значні обсяги державних інвестицій на екологічну діяльність. У звітах міжнародних організацій, присвячених висвітленню «зеленої» політики у країнах Азії та Європи, зазначається, що істотне падіння попиту на електроенергію, пов’язане з економічним спадом, уже прискорило поступову відмову від вугілля. Це пов’язано з тим, що виробництво товарів з його використанням виявилося дорожчим порівняно з відновлюваними джерелами енергії (ВДЕ) або імпортом із сусідніх ринків, які більше покладаються на відновлювані джерела енергії
Крім екологізації фінансової та банківської систем, у деяких країнах (Великій Британії, Австралії, Японії, США) було створено Зелені інвестиційні банки (ЗІБ) — державні установи, які використовують державний капітал для мобілізації приватних інвестицій у внутрішню низьковуглецеву і сталу до зміни клімату інфраструктуру. ЗІБ мобілізує приватні інвестиції з метою досягти національних цілей щодо впровадження відновлюваних джерел енергії, енергоефективності та скорочення викидів парникових газів, адже більшість інвестицій в інфраструктуру, пов’язану з кліматом, здійснюються на місцевому рівні. Такі ЗІБ, як правило, створюються у країнах, де немає національного банку розвитку. Банки «зелених» інвестицій прагнуть залучити приватний капітал для інвестицій у пом’якшення наслідків зміни клімату та адаптацію до них.
Деякі із ЗІБ, як, наприклад, у Великій Британії, повинні забезпечувати повернення капіталу, а тому вони є не лише організаціями, що надають гранти, а й такими, що очікують на прибуток від інвестицій після введення інфраструктурних проєктів в експлуатацію. Це означає, що ЗІБ у країнах, що розвиваються, можуть застосовуватися для спрямування кліматичного фінансування, визначеного у межах Рамкової конвенції ООН зі зміни клімату, яке за своєю природою є потоком фінансового капіталу з розвинених країн у країни, що розвиваються. Тому ЗІБ можуть нарощувати «зелені» інвестиції у транспортну інфраструктуру, сонячну або вітрову енергетику, вони можуть безпосередньо інвестувати також у розробників проєктів, працюючи з місцевими банками та іншими інвесторами для підтримки нових інфраструктурних проєктів, пов’язаних із кліматом.
Тож Україні, яка в особі її уряду радо приєднується до всіляких ініціатив і перебуває в авангарді впровадження кліматичного регулювання, слід створювати необхідну нормативну базу та відповідні інституції стимулювання розвитку, що уможливили б проведення «ESG-втручання» як хірургічної операції під своєрідним наркозом, з надією на одужання. Бо без них корсет із зобов’язань, які, за задумом, мають очистити економічну систему від загрозливих для екології вад, стануть гамівною сорочкою, що позбавить Україну суб’єктності. Якщо створення українського Банку розвитку не знаходить необхідної інституційної підтримки, то з огляду на глобальні тренди цілком можливе заснування Зеленого інвестиційного банку з аналогічними функціями, з урахуванням прямування до кліматичної нейтральності.
Володимир Панченко,
доктор економічних наук, Директор Аналітичного центру економіко-правових досліджень та прогнозування ФРУ
Наталія Резнікова,
доктор економічних наук, професор Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка
