Коли цілого світу не вистачає для двох
Лідери G7 за участі керівників Австралії, Індії, Південної Кореї і ПАР запропонували світовому співтовариству альтернативу зростаючому впливові Китаю — низку ініціатив з розвитку інфраструктурних проєктів країн, що розвиваються, під назвою «Відновимо світ у його кращому варіанті» (англ. Build Back Better World, B3W).
Чому? Бо Захід досі не зміг запропонувати позитивну альтернативу цілеспрямованому викривленню Китаєм ринків шляхом застосування інструментів регуляторної конкуренції, що досягнули піків у проєкті КНР «Пояс і шлях».
Китайські «перегони по низхідній» як стратегія підвищення конкурентоспроможності продукції національного виробництва передбачають свідоме заниження екологічних і соціальних стандартів, аж до використання примусової праці, що, як наслідок, «гарантує» Китаю перемогу в ціновій конкуренції. При цьому занижені соціальні стандарти очікувано позначаються на помірному зростанні якості життя, що, зрозуміло, не може не спричинити незадовільної реалізації країною «соціальних» Цілей сталого розвитку (ліквідації бідності, голоду, покращення здоров’я людей, зменшення нерівності тощо). А ігнорування екологічного порядку денного призводить до нехтування екологічними та кліматичними цілями. Єдина з Цілей сталого розвитку, яка дійсно не ставиться під сумнів Китаєм, — ціль 9 «Індустріалізація, інновації та інфраструктура». За даними Refinitiv, станом на середину 2020 року понад 2600 проєктів на суму 3,7 трлн дол. США були пов’язані якраз з ініціативою КНР «Пояс і шлях».
Тому в межах плану G7 перед Конгресом США стоятиме завдання із пошуку додаткових джерел фінансування розвитку і колективного стимулювання на сотні мільярдів доларів інвестицій в інфраструктуру країн, що розвиваються. Передбачається, що пакет інвестицій з боку приватного сектора може перевищити 40 трлн дол., участь же китайських інвесторів можлива лише за умови незловживання ними регуляторними стандартами і відповідності останніх західним.
Джо Байден окремо звернув увагу на практику примусової праці у Китаї, що є «образою людської гідності і кричущим прикладом недобросовісної економічної конкуренції з боку Китаю». «Ми наполягаємо на контролі таких районів, як Сіньцзян, де застосовується примусова праця і де ми повинні виражати наші цінності як G7», — зазначив американський президент у заключному комюніке саміту.
Акція на підтримку уйгурів, США unsplash/kuzzat
Відповідаючи на не завуальовані звинувачення, Міністерство закордонних справ Китаю стверджує, що «Пояс і шлях» — знакова зовнішньополітична ініціатива і найбільший в історії глобальний проєкт у галузі інфраструктури, який передбачає фінансування і будівництво доріг, електростанцій, портів, залізниць, мереж 5G і оптоволоконних кабелів у всьому світі. Що проєкт заповнив пустоту, залишену США, їхніми союзниками і багатосторонніми банками розвитку. Останнім часом саме Китай є єдиною країною, яка пропонує фінансування проєктів критично важливої інфраструктури у країнах з низьким і середнім рівнем доходу, а висока конкурентоспроможність продукції його підприємств пояснюється не регуляторною конкуренцією, а здатністю швидко перейти від планування до будівництва і високою координацією діяльності будівельників, фінансистів і державних чиновників.
Однак «заможні демократії» інтерпретують «Пояс і шлях» як загрозу глобальній макроекономічній стабільності, заявляючи, що Китай, надаючи позики на нестійкі проєкти, фактично нарощує борги країн. Крім того, реалізовуючи цю ініціативу, деякі країни активно розвивають вугільну галузь, а також зміщують правила гри на основних ринках на користь китайських компаній, що призводить до виняткової залежності від китайських технологій і втягування цих країн у тісніші економічні і політичні відносини з Пекіном. Інакше кажучи, країни G7 наполягають на неприпустимості подальшого формування образу Китаю як певного гаранта майбутнього економічного процвітання країн з ринками, що розвиваються, а також упевненості останніх у тому, що саме у міцності їхніх політичних відносин із Китаєм і криється секрет економічного успіху.
Зрозуміло, що пропонована G7 «альтернатива» також є інструментом перерозподілу ринку, але під іншими гаслами: прозорість; економічна, екологічна і соціальна стійкість; якісне управління і високі стандарти. Водночас варто зазначити, що високі стандарти і «триєдина» стійкість як основа виконуваних проєктів без державної підтримки не зможуть гарантувати їхнім учасникам успіх у ринковій боротьбі внаслідок значного подорожчання виробничих, інфраструктурних та інших бізнес-процесів.
Поки що не зовсім зрозуміло, чи матиме B3W інструменти для конкуренції, адже згадуваний «новий механізм фінансування» так і не конкретизований, а також не схвалений Конгресом США з метою визначення необхідних ресурсів, які дали б змогу стимулювати додаткові приватні інвестиції в інфраструктуру країн з ринками, що розвиваються, які опинилися під політичним впливом Китаю. Під сумнівом є також особливості реалізації механізму, а також співвідношення бюджетів країн-учасниць. Адже, як стверджують економісти групи Світового банку, існуючий на сьогодні дефіцит інфраструктури оцінюється у розмірі 18 трлн дол., і якщо на ініціативу B3W не буде спрямовано додаткових ресурсів, вона не зможе досягти значного прогресу, щоб ліквідувати наявні у глобальних масштабах прогалини в індустріалізації, інноваціях та інфраструктурі.
Чимало експертів справедливо зазначають: хоча ініціатива «Відновимо світ у його кращому варіанті» має зв’язок із внутрішнім порядком денним Джо Байдена «Відбудуємо ще раз і краще» (англ. Build Back Better), вона навряд чи приживеться або матиме самодостатність. На їхню думку, причина, зокрема, у відсутності у США позитивного порядку денного щодо торгівлі для Азійсько-Тихоокеанського регіону. З метою конкуренції з «Пояс і шлях» необхідно укласти додаткові торговельні й інвестиційні угоди, одночасно підтримуючи базову конкурентоспроможність США у таких найважливіших технологіях, як 5G. Крім того, США необхідно зосередити більшу увагу на лідерстві у процесі запровадження міжнародних стандартів, а також на навчанні, залученні й утримуванні найкращих талантів.
Дискусії на найвищому рівні G7 засвідчили відсутність спільної позиції щодо того, ким є Китай для Заходу: партнером, конкурентом, противником або прямою загрозою безпеці.
unsplash/onevibe
Лідери G7 загалом згодні з тим, що Китай використовує інвестиційну стратегію як для підтримки власних державних підприємств, так і для створення мережі комерційних хабів, контрольованих завдяки технологіям і системам зв’язку Huawei. Втім, офіційні представники Німеччини, Італії та навіть Європейського Союзу не намагаються применшити ризики можливих втрат від розриву масштабних торговельних й інвестиційних угод із Китаєм. Що вже казати про інші країни.
Як зазначають журналісти The New York Times, ризик для американської стратегії полягає у тому, що «робота з клаптиковою ковдрою окремих програм і вперте намагання Заходу щодо відповідної практики захисту довкілля і прав людини можуть виявитися менш привабливими для країн, що розвиваються, аніж комплексний пакет фінансування і нових технологій Пекіна». Адже країни з ринками, що розвиваються, цінують «готовність Китаю будувати те, що хочуть приймаючі країни, замість того, щоб їм диктували, що вони повинні робити». Бо власне інфраструктура не є достатньою умовою для отримання вигоди від участі у глобальних ланцюгах створення вартості, а участь у них не є достатньою умовою для структурних перетворень. Та все ж без розвиненої інфраструктури економіка, звичайно, не матиме змоги реалізувати власну приховану перевагу у глобальному масштабі на ранньому етапі. За належних умов інвестиції в інфраструктуру і економічне зростання можуть взаємно посилюватися: інвестиції в інфраструктуру можуть прискорити зростання, водночас зростання може спровокувати більший попит і, як правило, пропозицію інфраструктури. Але інфраструктура коштує дорого, а бюджетний тягар може бути важким, особливо для менш розвинених країн.
Незважаючи на те, що європейські країни змогли повністю відчути ризики залежності від китайських ланцюгів поставок в умовах спровокованого пандемією логістичного колапсу, Німеччина, для якої Китай став ринком №1 для Volkswagen і BMW, відхилила рішення про відмову використовувати Huawei та інше мережеве устаткування китайського виробництва у майбутньому після погроз з боку китайських офіційних осіб вжити заходів у відповідь.
Італія приєдналася до «Пояс і шлях» 2019 року, але під тиском союзників по НАТО, які побоюються, що італійська інфраструктура, зокрема й телекомунікаційна мережа, залежатиме від китайських технологій, хоча й відмовилася від власної ініціативи, все ж зробила це не з власної волі.
Британія, побоюючись після Брекзиту опинитися в ізоляції від свого найважливішого союзника, переглянула ризики безпеки з боку Китаю і підтримала позицію США. Крім того, британський уряд запропонував посвідку на проживання і шлях до громадянства для більш як 300 тисяч власників закордонних британських паспортів у Гонконзі.
Франція, де 2022 року відбудуться чергові президентські вибори, очевидно, не протягне Китаю «руку підтримки», адже лідер правих Марін Ле Пен уже сьогодні зарекомендувала себе як активний борець із китайськими амбіціями в Індо-Тихоокеанському регіоні, тоді як діючий президент Еммануель Макрон не дотримується єдиної позиції, перебуваючи у заручниках у геополітичній грі. Як заявив колишній високопосадовець у Міністерстві закордонних справ Великої Британії Саймон Фрейзер, «на європейському боці недостатньо згуртованості».
Нагадаємо, що центральним елементом інвестицій Китаю до Європи є залізнична мережа, що поєднає його заводи на Тихому океані з Лондоном, — проєкт, який прем’єр-міністр Китаю Лі Кецян назвав швидкісною магістраллю до Європи. Італія, визначена проєктом як «кінцева зупинка на маршруті», вітає інвестиції як тонізуючий засіб для її економіки, що зазнає серйозних викликів в умовах рецесії. Можливо, саме тому для запобігання сум’яттю з боку європейських колег Джо Байден уникав фрейму про Китай як «глобального противника», говорячи взагалі про необхідність просувати демократії у конкурентному світі.
То що ж пропонується натомість? Це:
- реалізація заморожених під впливом пандемії проєктів з ініціативи «заможних демократій»;
- ширше охоплення B3W порівняно з проєктами, що реалізовуються у межах Індо-Тихоокеанського регіону (B3W залучатиме також Латинську Америку і Карибський басейн);
- реалізація проєктів на принципах прозорості та сталості як в економічній, так і в екологічній сферах, що позитивно впливатиме на реалізацію Цілей у галузі сталого розвитку ООН;
- пропозиція країнам, які шукають альтернативи проєкту «Пояс і шлях».
Та все ж таки B3W викликає багато запитань. По-перше, ця ініціатива досі не має чіткого плану реалізації. По-друге, відсутнє розуміння механізму фінансування, його джерел (приватні або державні) та обсягу залучуваних ресурсів. Адже якщо проєкти у межах B3W маркуються лейблом «сталий», готовність приватного капіталу реалізовувати окремі ініціативи однозначно викликатиме сумнів, оскільки не кожна компанія готова фінансово відповісти на заклик бути соціально і кліматично відповідальною. І при цьому немає жодного секрету, що проєкт «Пояс і шлях», якому B3W змушено протистоїть, не можна назвати у чистому вигляді ініціативою, орієнтованою на отримання прибутку китайською стороною. А от компанії-учасники можуть на прибуток розраховувати. По-третє, деякі члени G7, зацікавлені у підтримці стабільних і прогнозованих відносин із Китаєм, який є глобальним топ-експортером і топ-імпортером, можуть не приєднатися до цієї ініціативи, щоб не зашкодити інтересам своїх компаній і доходам громадян. Це ж можна сказати і про країни, з якими Китай підписав або може підписати регіональні торговельні угоди.
Зрештою B3W — ще не новий цивілізаційний проєкт, а лише спроба «відновити світ у його кращому варіанті», тобто він спрямований у минуле і має захисну конотацію. Для перемоги йому треба змінити риторику, тактику і стратегію з «протидії» на «розвиток», що в умовах побудови нинішнього етапу капіталізму доволі непросто.
Володимир Панченко,
доктор економічних наук, Директор Аналітичного центру економіко-правових досліджень та прогнозування ФРУ
Наталія Резнікова,
доктор економічних наук, професор Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка
