На городі бузина, а в Києві дядько. Як нас вчергове хочуть пошити в дурні

Партія «Голос» виставила своїм першим номером у київських виборах Максима Нефьодова. Про що це свідчить? Те, що патріотична за своєю риторикою політична сила буде підтримувати економічну стагнацію. Багато пишуть про слабкість колишнього лідера Голосу, про те, що Притула – артист, а не менеджер. Але не тільки в цьому проблема. Є закон політичної діяльності епохи постправди, коли впізнаваність майже гарантує успіх, тому цей процес (проходження публічних впізнаваних осіб в політику) буде продовжуватися. Важливо дивитися на команди, ідеології, інструменти, якими будуть користуватися претенденти на політичні посади у разі виграшу. Ця команда на столичних виборах – не для киян, це підготовка до участі в дочасних парламентських виборах, якщо такі відбудуться. Але більше це для обкатки нових претендентів на міністерські і прем’єрські посади.

Я хотів би розібрати фейсбук пост одного з колишніх міністрів уряду Гончарука через те, що бачу, як гуртуються горе-реформатори для нового штурму владного управлінського Олімпу. Не хотілося б, щоб це сталося, тому що цим наблизиться крах економіки нашої слабкої ще країни і створення більших передумов настання хаосу. Нефьодов зробив кілька схвальних коментів під постами на обговорення поста одіозного міністра Тимофія Милованова. Наведу лише цитати та мої коментарі.

Отже слово вельми шановному пану Милованову: «Я зараз рідко пишу негативні пости. Але прихильники закону локалізації в державних закупівлях просто не знають і не хочуть розуміти базової економіки, економіки практично шкільного рівня. Це невігласи, які нароблять багато шкоди через те, що не отримали свого часу якісної освіти».

Нижче, в кінці свого посту, я даю посилання на сам опублікований закон та прізвища 38 народних депутатів, які свідомо підписали цей закон. Зацікавлених прохання також подивитися на перелік їх радників та консалтингових компаній, які приймали і приймають участь у просуванні даного закону. А також поцікавитися, яка саме освіта у самого Милованова, які саме статті з піднятого питання він публікує і чи має він уявлення про те, про що намагається розмірковувати, так грубо ображаючи причетних до документа.

Цитата: «Мова йдеться про законопроект 3739. Який був нещодавно прийнятий в першому читанні. Він надає переваги в державних закупівлях продукції яка вироблена в Україні. Здавалось, що тут поганого? В тому, що державне підприємство буде купувати українську продукцію, а не імпортну? Головна ідея, що тоді гроші державних підприємств залишаться в економіці України, а не підуть іноземним компаніям. А це і робочі місця та зарплати українцям, і сплачені податки, і розвиток підприємств. Логічно!, але ні , насправді, зовсім нелогічно. Якщо б прихильники законопроекту трошечки подумали, то зрозуміли що цей аргумент хибний».

Милованов продовжує: «державне підприємство буде купувати українську продукцію, а не імпортну? Головна ідея, що тоді гроші державних підприємств залишаться в економіці України, а не підуть іноземним компаніям. А це і робочі місця та зарплати українцям, і сплачені податки, і розвиток підприємств».

Яким чином Милованов вибудовує логіку? А ніяким. Він говорить про можливий вплив закону так: «Логічно!, але ні , насправді, зовсім нелогічно. Якщо б прихильники законопроекту трошечки подумали, то зрозуміли що цей аргумент хибний. А як насправді? Цей законопроект зашкодить експортерам!».

Тобто спроба Милованова знайти підтримку в середовищі експортерів сировинних ресурсів? Він, насправді, не наводить аргументів проти того, на що спрямовані подібні закони в інших країнах. Він говорить без аргументації про протилежне.

«…гроші державних підприємств залишаться в економіці України, а не підуть іноземним компаніям. А це і робочі місця та зарплати українцям, і сплачені податки, і розвиток підприємств…».

Яким чином? І що поганого в локалізації? Виявляється, якщо направляти кошти на імпорт, то «…Гроші державних підприємств ніколи не залишають економіку України. Вони завжди, навіть коли за них купують імпортне, продовжують працювати на економіку України…».

Ну звісно, продовжують, тільки в якій мірі у порівнянні з тим, якби вони були витрачені з урахуванням локалізації у внутрішньому обігу. Тут розмір впливу дуже має значення: «…з них платять зарплати і податки, і розвивають підприємства. Але інші. Досить часто більш ефективні і більш продуктивні…».

Ну, звичайно, платять, щоправда не всі, бо кожен рік не доплачується, за оцінками колишнього міністра фінансів Ігоря Уманського, близько 10 млрд дол., велика частка цих недоплат пов’язана якраз з митницею. Але платять, і у нас на відміну від країн, що не є на 80% імпортозалежними не тільки по технологічним продуктам , але і по простим товарам, податки платяться значно менші ніж у країнах-виробниках і експортерах несировинної продукції. Тому що, чим більше оборотів робить локальна валюта всередині економіки, тим меншою монетарною масою можна досягнути того ж самого економічного ефекту. А це означає також зниження можливостей для інфляції. Бачите, я розмірковую цілком в монетаристській термінології. Просто начебто монетарист, а насправді невіглас Тимофій Милованов цього не знає. Це прописні істини.

Далі він намагається пояснити, що ж відбувається.

«…Що відбувається? У державного підприємства є гривні. При закупках імпорту, на ці гривні купують долари, і за ці долари імпортер поставляє продукцію…».

Запам’ятайте цю геніальну ідею. А далі – знову попередню фразу генія: «Гроші державних підприємств ніколи не залишають економіку України».

Треба, дійсно, відправити пана Милованова на перший курс, щоб він розумів, що відбувається з грошима, коли вони потрапляють на валютну біржу. Вони якраз полишають економіку України, хоча фізично залишаються на території країни. Суть купівлі валюти полягає в тому, що долари, чи інша валюта, яка купується, порівнюються з обсягом гривні, який приходить для закупівлі, так формується курс на основі попиту і пропозиції. Тому замість того, щоб здійснити кілька циклів, зменшуючи потребу в валюті і зменшуючи тиск на курс (а в імпортозалежній економіці – і тиск на ціни, які у випадку падіння курсу зростають в такій же пропорції, як впав курс локальної валюти) гривні опиняються на біржі і вже валюта здійснює проходження по кореспондентським рахункам банків країн, де розміщуються постачальники.

Далі пан Милованов запитує: «Але звідки з’являються ці долари?». І відповідає: «Від українського експортера, який за них продав свою продукцію на міжнародних ринках».

Ну, нагадаємо горе-економісту, що існує торгівельний і платіжний баланс. І якщо імпорт перевищує експорт (а тут у України хронічна і трагічна хвороба – з 2005 по 2019 дефіцит торгівельного балансу склав 311 млрд дол.!), то заповнюється цей дефіцит іншими надходженнями, зокрема надходженнями гастарбайтерів та кредитами. Саме через хронічний торгівельний дефіцит відбуваються катастрофічні падіння курсу (2008 і 2014 рік) і наступне зубожіння населення.

«Тобто, гривні державного підприємства потрапляють на рахунки експортера. І ідуть на його виплати зарплат, рахунків постачальників, то податків державі. Гроші не залишають економіку і продовжують працювати».

Гривні не йдуть з державного підприємства напряму на експортера з двох причин. По-перше, вони також ідуть з державного або місцевого бюджету безпосередньо. По-друге, як я вже говорив, гривні йдуть на фінансування тільки одного циклу.

Фантасмагоричний висновок який робить Милованов: «Висновок – закон про локалізацію вдарить по експортерам через те, що знизить попит на долари. І відповідно зробить гривню дорожче, а долар дешевшим».

Феноменальне знання торгівлі! Боротьба усіх країн йде за позитивне торгівельне і платіжне сальдо. А ми повинні свідомо погіршувати баланс, щоб брати більше кредитів і ще більше гастарбайтерів втікало за кордон через відсутність робочих місць.

«…Також закон підніміть витрати державних підприємств, знизивши їх прибутки і таким чином вдарить по платникам податків», – продовжує пан Милованов.

Тут пасаж, звичайно! Конкретна закупка імпортного товару якраз і збільшує витрати. А натяк, мабуть, був на купівлю за мільярд гривень польських, а не українських трамваїв аж на 1000 грн дешевше (тобто на 0,00001 %)! Звичайно, всім зрозуміло, що це була корупційна закупка. Однак, якщо ми турбуємося про платників податків, то вже пораховано безліч разів і в усіх країнах, що саме виробничі ланцюги збільшують загальне надходження податків. А імпортер – це підприємство, яке дає в сотні разів менші надходження до бюджету.

«…До речі, саме проте дорогої гривні зараз репетують експортери. Частково саме через це змінилось керівництво НБУ. Критики кажуть бо гривня була задорога…».

Саме так. Гривня була занадто швидко задорога для того стану економіки, в якому перебуває Україна. Курс дуже швидко змінювався від одного рівня до іншого. Швидка і не спричинена зростанням експорту ревальвація, тим більше створена штучним чином, так само шкідлива, як і гіперінфляція. В Японії – навіть дефляція через високий рівень експорту гальмує економіку і тому здійснюються постійні дії для досягнення певного рівня інфляції.

«…Таким чином маємо шизофренічні економічну політику. З одного боку намагаємось підтримати експортерів через девальвацію гривні. З іншого приймаємо закони, чий макроекономічний ефект сприяє подорожчанню гривні…».

Вже пояснював: закон про локалізацію дає можливість частково покращити ситуацію з виробництвом, причому для техніки, яка вже має рівень локалізації на 25-60%. До речі, інвестиційна імпортна складова у цих виробників досить висока і вона якраз дуже потрібна і вигідна нашим європейським і північно-американським партнерам, оскільки саме вони мають і здатні продавати обладнання і технології для виробництва кінцевої продукції. Їхні порівняльні переваги будуть повніше використані, але при цьому, даючи шанс зростання українській економіці, як це раніше сталося у Словаччині, Польщі та інших країнах колишнього соціалістичного концтабору. Тим самим, створюються умови для збільшення несировинного експорту, що, в свою чергу, плавно підсилює гривню і, вирівнюючи торгівельний баланс, знімає тиск на платіжний баланс і на ризик циклічного падіння курсу і розкручування 100% інфляції, яка слідує за цим.

Тому, підсумовуючи вищесказане, хотів би загострити увагу громадян на тому, що їх хочуть знову пошити в дурні, пропонуючи комплект з артистів, горе-реформаторів і просто некомпетентних осіб.

Посилання на законопроект: https://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=69275

Ініціатор(и) законопроекту, народні депутати України:

Недавні записи

Категорії

Архів