Днями НАБУ викрило на хабарі помічника депутата Олександра Юрченка з фракції «Слуга народу», голови підкомітету ВР з питань поводження з побутовими відходами Комітету Верховної Ради з питань енергетики та житлово-комунальних послуг. Це стало результатом спецоперації НАБУ. Помічник депутата Іван Фіщенко взяв перші 13 тисяч з 200 тисяч доларів, які мали піти на підкуп інших народних депутатів. НАБУ оприлюднило відео прихованої зйомки між народним депутатом Юрченком, посередником та детективом, де крім грошей, йшлося також про вимогу Юрченка отримати 3% від акцій майбутнього заводу, який, відповідно до легенди правоохоронців, мали б побудувати в Україні іноземні інвестори.
У цьому матеріалі я не буду аналізувати політичну та кримінальну складову цієї події, а спробую порефлексувати стосовно самої суті легенди, яку використали правоохоронці для провокації хабаря. Адже тут історія претендує на мало кому зрозумілий технологічний детектив, оскільки в фабулі – відразу 3 законопроєкти з незрозумілими широкій публіці номерами 2207 (так званий «основний»), і 2207-1, 2207-2 (альтернативні). Усі вони стосуються сміттєпереробки і подані членами однієї фракції («Слуга народу»). По перше, це свідчить про важливість регуляторних документів для побудови бізнесу, адже усі автори проєктів в обговореннях постійно заявляли, що саме їх документ сприятиме чистоті довкілля. По друге, очевидним є те, що невеликі деталі в законопроєкти призводять до суттєвих відмінностей в умовах переробки і відповідно – до можливості приходу інвесторів у сміттєпереробку в Україні.
Цікаво, що групу авторів законопроєкту 2207 очолює Ганна Скороход, яку виключили з фракції. Олександр Маріковський подав законопроєкти 2207-1 и 2207-1-д після доопрацювання, Олександр Юрченко – 2207-2.
Законопроєкт 2207-1 Маріковського був взятий за основу, але в версії 2207-1-д з’явилися норми з законопроєкту Юрченко. Його і прийняли в першому читанні 21 липня 2020 року.
Законопроєкт регулює визначення про те, що таке побутові відходи, введення комунальної послуги управління і оплати за неї, збільшення екологічних штрафів. До другого читання депутати подали більше 2000 правок.
Хто і що лобіює в кожному з документів і за що хотіли платити гіпотетичні хабарники депутату Юрченку, який говорив про лобізм ще рік тому, пропонуючи пропустити авторів через детектор брехні, щоб побачити, хто відстоює лобістські закони? За що передбачалося дати хабар? Мова могла йти про лобіювання так званого «єдиного» оператора по поводженню з відходами, що, з одного боку, сприяє гарантіям для інвесторів, що мали б будувати заводи, адже сьогоднішня обережність іноземців пов’язана з тим, що є великий ризик припинення постачання сміття, яке є сировиною для переробного заводу, протягом усього періоду окупності (про це, до речі, говорить Юрченко в опублікованому НАБУ записі). З іншого боку – «єдиний» оператор може призвести до появи монополіста в конкретній області України – одного гравця, враховуючи, що на сьогодні вже існують такі оператори, які вивозять більшість побутового сміття.
Другим, більш контраверсійним пунктом лобіювання, є спроба введення «зеленого тарифу» на спалювання сміття, який намагалися протягнути усі 5 років правління Петра Порошенка. Норма очевидно непрохідна, а в умовах відсутності стратегічного підходу для вже введених тарифів для сонячної і вітрової енергетики і відповідно – невиплат інвесторам – ще й фінансово необґрунтована.
Проте, що до перероблення відходів хочуть залучити інвесторів, яких багато, говорить міністр захисту навколишнього середовища і природних ресурсів Роман Абрамовський. За його словами, він отримує звернення від бізнесменів, які бажають вкласти кошти у перероблення сміття у Західній Україні.
«Наше завдання, щоб за 10-15 років як мінімум 35% відходів, що утворюються, перероблялися вдруге, не спалювати, а компостувати біологічні відходи, щоб мінімум потрапляло на полігони», – говорить міністр, додаючи, що підтримує ухвалений у першому читанні законопроєкт 2207-1-д, який передбачає муніципальне роздільне збирання сміття, а також створення умов для залучення інвестицій в будівництво сміттєпереробних об’єктів. На думку Абрамовського, головною метою в управлінні відходами є введення ієрархії, а також впровадження рециркулярної економіки, де відходи перестають бути відходами, а стають вторинною сировиною.
Згідно з Угодою про асоціацію з ЄС, Україна повинна була ще до 1 листопада 2017 року ухвалити базований на Директиві № 2008/98/ЄС рамковий закон про відходи. Депутат Олександр Маріковський ще на самому початку парламентської дискусії заявляв, що зокрема закон про відходи не ухвалювали через лобізм з боку Ігоря Тинного, а також Американської торгівельної палати, членами якої є бізнеси, що виробляють товари з високим питомим вмістом відходів. Зокрема, Тинному дорікали, що він зацікавлений в орієнтації галузі на спалення відходів і не підтримує роздільне збирання відходів.
Насправді, Україна відстає на 20-30 років у розвитку, і не тільки економічному, і тому введення сьогоднішніх європейських норм рециклінгу, які вже введено в ЄС, просто нереалістичне (60% і більше мають бути повторно використаними, і перетворення в енергію через пряме спалювання, або спалювання через біогаз чи синтез газ забороняється). Тому потрібен додатковий період використання більш простих і дешевих технологій.
Кандидат в мери міста Києва, народний депутат Олексій Кучеренко вважає, що тут потрібен комплексний держаний підхід, який би враховував не тільки інтереси інвесторів, а перш за все – містян. На рівні держави необхідно спланувати відповідну програму поводження з відходами, необхідно вирахувати, скільки потрібно полігонів і яким має бути тариф для населення. Також чітко має бути визначено, в яких містах є сенс будувати сміттєспалювальні заводи та якої якості вони мають бути, а де можна обійтися впорядкованими полігонами, і яка має бути ступінь переробки відходів. Перекидаючи «право» піднімати тарифи на місцеву владу, без введення норми «забруднювач платить», населення отримає просто псевдо європейську ситуацію, коли воно буде змушене платити в 10 разів більше. Тут в черговий раз за рахунок простого громадянина заробляти будуть великі компанії, зазначає Олексій Кучеренко. Місцева влада просто не зможе сама з цим впоратися. Щодо забезпечення переробки сміття в Києві, то тут потрібно відмовитися від будівництва єдиного заводу і втілити кілька проєктів; сучасні технології це дозволяють.
Для зменшення навантаження на населення потрібно відтворювати стандарти ЄС у питаннях розширеної відповідальності виробника, запровадження принципу «забруднювач платить». За ним виробники продукції несуть відповідальність і за відходи з неї: наприклад, виробники напоїв у пляшках мають збирати ці пляшки на переробку, або ж будуть зобов’язані сплатити екологічний збір за їхню утилізацію. Одночасно потрібно надати можливості жорстких покарань і штрафів для забруднювачів з наданням повноважень місцевим органам влади.
До законопроєкту про поводження зі сміттям необхідно підготувати низку вузькоспеціалізованих законів: про батареї та акумулятори, відходи електричного та електронного обладнання, відходи упаковки. Про це неодноразово заявляли депутати і урядовці.
Повертаючись до тонких деталей законопроєктів 2207 усіх модифікацій, то спірним є питання щодо вимог до умов спалювання та до обладнання для спалювання. Температурний режим є критично важливим, оскільки високі температури мінімізують потрапляння в атмосферу шкідливих речовин при спалюванні певних відходів. Але чим вищі вимоги до температури роботи сміттєспалювальних заводів – то більше коштів їхні власники мусять вкладати в обладнання та технології. На думку Ігоря Тинного, більш жорсткі вимоги до температурного режиму стримуватимуть інвесторів від входження в проєкти, тим більше, що результати для екології залежать від складу тої частини сміття, що передається на спалювання. Вплив сміттєспалювання (Incineration), що дуже розповсюджене в Європі, вважається сьогодні неоднозначним з точки зору впливу на навколишнє середовище. В той же час Ігор Тинний виступає за запровадження розширеної відповідальності виробника і наголошує, що без законодавства, яке повністю відповідатиме директивам ЄС, в українську сферу поводження з відходами не прийде серйозний європейський інвестор.
На сьогодні Україна залишається єдиною країною в Європі, де виробники упаковки не несуть відповідальності за свої відходи. В Європі одна особа витрачає на рік 115 євро на обробку побутових відходів. Водночас в Україні цей показник – не більше 5 євро на рік. Тарифи на поводження з відходами в Україні низькі, а просте захоронення відходів залишається найдешевшим з усіх видів поводження з відходами. Наприклад, за 2019 рік середній тариф на поводження з побутовими відходами в країні становив понад 120,6 грн/куб. м, у тому числі за захоронення – 37,86 грн/куб. м. Невеликим є і екологічний податок за розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях. Низькою є і адміністративна відповідальність за захоронення відходів на несанкціонованих сміттєзвалищах для суб’єктів господарювання – від 850 до 1700 грн, а для громадян від 340 до 1360 грн.
Підвищення тарифів неминуче, але наскільки? Ця плата повинна бути консолідовано розподіленою між усіма відповідальними – між виробниками, які випускають якусь продукцію, яку пізніше треба буде утилізувати, виробниками електричної і теплової енергії, які могли б використовувати суттєву частку палива, виробленого з сміття, державою, яка може фінансувати технології, що переробляють сміття для повторного використання, і зрештою – населення. В Україні існує постійне бажання перекласти відповідальність на когось одного, а крайнім залишається населення, яке або повинне заплатити занадто багато, або живе в жахливій екологічній обстановці, що постійно погіршується.
За словами проєктного менеджера з екології «Агентства Розвитку Дніпра» Олександра Витвицького, найперспективнішою для України є використання технології MБО (механіко-біологічної обробки), оскільки за її допомогою в процес фінансування поводження з відходами включається сектор виробництва цементу, а також теплової і електричної генерації, оскільки одним з продуктів переробки на заводах МБО є невикопне, альтернативне паливо – RDF/SRF. Крім того, ця технологія відповідає Директивам ЄС щодо сміттєвих полігонів щодо досягнення потрібних параметрів утилізації.
Механіко-біологічна обробка відходів з отриманням альтернативного палива (RDF/SRF) для цементної промисловості зменшує кількість відходів, що підлягають захороненню на полігонах. Це безпосередньо зменшує викиди метану, які могли б статися у разі захоронення на полігоні. Використання RDF/SRF призводить також і до зменшення викидів CO2 завдяки заміщенню спалювання викопного палива (зазвичай вугілля). Процес проєктування, будівництва та експлуатації заводів механіко-біологічної обробки відходів створює робочі місця, МБО проєкти об’єднують інженерів, будівельні фірми, постачальників обладнання, комунальні підприємства або кінцевих користувачів виробленої електроенергії. Технології МБО дають можливість досягнення глибини переробки відходів 85-90%.
Пряме спалювання відходів, навіть з використанням найновітніших технологій, призводить до викиду таких токсичних металів, як свинець, ртуть, діоксини, фурани у повітря, воду та ґрунти. Після спалювання у летючій золі лишається до 30% токсинів, які зрештою відкладаються у ґрунтах і воді, тканинах і рослин.
Виходячи з загальної кількості генерованих щорічно побутових відходів – близько 10 млн. тонн, для вирішення питання оброблення цих відходів в Україні за технологією МБО можливо залучити близько 1,8 млрд. доларів США з різних джерел. Окупність таких інвестицій складатиме 7-8 років.
Переробивши 10 млн. тонн відходів, українські заводи можуть запропонувати ринку близько 2,5 млн. тонн цінних матеріалів (скло, метали, пластик, папір) та близько 4,5 млн. тонн альтернативного палива для потреб цементних заводів та ТЕЦ.
На думку Валерія Безуса, віце-президента Energy Club, фактор критичного використання екологічного ресурсу є ключовим, і він штовхає теплову генерацію до неминучої трансформації. З виваженим урахуванням всіх факторів теплова генерація має поступово трансформуватися у високоефективну когенерацію з переважним використанням чистих, відновлюваних джерел енергії.
…Ну, і висновок. Оскільки побудова якісного та дійсно екологічно дружнього сміттєспалювального заводу потребує мільйонних інвестицій, битва за сміття буде продовжена незалежно від того, чи визнають винним нардепа Юрченка.
У законодавстві відсутні механізми укладення довгострокових контрактів та можливість надати гарантії постачання певного обсягу відходів на переробку заводу з боку органів місцевого самоврядування. Захоронення відходів залишається найдешевшим з усіх видів поводження з відходами, правове регулювання є неповним та фрагментарним, покарання і штрафи несуттєві, а тарифи для населення є низькими. У державі відсутні економічні стимули розвитку перероблення побутових відходів і відповідно створення підприємств для перероблення відходів залишається непривабливим для інвесторів.
Тому боротьба за інвесторів триватиме.
