А ще цікавіші речі, ніж на бізнес-сніданку Клубу «КОЛО», відбуваються в кулуарах. Задав запитання спікеру Стіву Сімпсони, який займається лідерством в корпораціях, консультант-волонтер, до речі.
У фільмі AMERICAN COMPANY – кінобестселлері про те, як в штаті Огайо (глибинка США), де закрився завод Дженерал Моторз, звільнивши 2000 працівників, китайський інвестор за 500 мільйонів доларів побудував фабрику на 1500 людей. Суть епізоду фільму була в тому, що китайський менеджмент звинувачував американських робітників, що вони ледачі і тупі. І я згадав нашого улюбленого гуру норвежця Еріка Райнерта і нову зірку економічного націоналізму корейця Хо Джу Чанга. Вони говорять, що немає тупих і розумних, ледачих і роботящих націй. Є тільки ті, що мають вищі технології і нижчі. Або це ще називається професією країни. Ті, хто мають вищі технології і відповідно є багатшими, звинувачують менш технологічних у тупості і ледачості. Англійці в 19 столітті називали ледачими японців, американці в 1950-ті роки – корейців – і таких прикладів за століття індустріальної гонки десятки.
Тепер прийшла черга китайців, які випередили американців у конкретній технології виробництва скла для автомобілів, а може просто порівнялись з ними, приплавивши це ще і своєю ідеологією наддержави, звинувачують американців у лінощах. Такі да! Каже американець. Ми не ледачі, а навпаки. Просто так вийшло. Але ж китайці ще і ставлять умови, щоб на заводі не було профспілки! Ну, це не тільки китайці, але і багато хто з місцевих. А як же права працівників? А менеджмент так боїться сили профспілок, що змушений створювати сприятливі умови всередині компанії, аби тільки не зазнавати тиску і не мати страйків. Тому професія країни повинна бути пристойною, інакше для некваліфікованого сільськогосподарського раба завжди знайдеться рабовласник. І національні особливості тут ні до чого.
