Коли у таку серпневу спеку та сезон відпусток в одному місці збирається понад 200 лідерів енергетичної галузі України, це говорить про важливість і терміновість питань, які накопичились.
Агентство розвитку Дніпра, як член Energy Club – Клуб енергетики, було там зі своїм проектом – використання побутового сміття для виробництва альтернативного палива.
Energy Talk Show, Electricity market зібрав Energy Club, серед спікерів були Андрей Кострица (Президент Energy Club), Ivan Plachkov (голова Всеукраїнської Енергетичної Асамблеї), Volodymyr Stavniuk (голова Державної інноваційної фінансово-кредитної установи), Yurii Shafarenko (директор департаменту Держенергоефективності).
Найбільша проблема – держава все менше має бажання платити підвищену ціну за виробництво відновлюваної електроенергії.
За період червень-липень інвесторам у ВДЕ (відновлювані джерела енергії) не виплачено близько 50% компенсації за «зеленим» тарифом. Це – великі репутаційні ризики, яких і без того багато в нашої держави.
Здавалось би, ну навіщо всім платити більше, коли заробляють деякі! І вічне бажання урівняти, і відмінити пільги. А тут ще лобісти ядерної енергетики. Ще рік тому Кабмін у щенячому захваті звітував про багатомільйонні інвестиції в сонячну енергетику, а от тепер йде підготовка до відміни пільгового тарифу. Але ж справа тут в іншому – потрібний комплексний підхід до того, які результати дає кожна стимулююча дія держави. А цього можна досягнути, якщо наслідком будь якої дії має стати збільшення кількості робочих місць у високотехнологічній сфері. І тоді рахується загальний вплив на економіку. Локалізація виробництв – найчастіший супутник стимулюючих дій. І неважливо, що на момент прийняття рішення про локалізацію немає місцевих фірм, які б були конкурентоздатними у цій сфері. Технології будуть принесені іноземцями. Туреччина встановила вимоги до локалізації в сонячній енергетиці і за 5 років бізнес пройшов шлях від примітивного збирання з імпортних комплектуючих до самостійного виготовлення обладнання для сонячної генерації. Україна теж може це робити. І тоді переплата за вартість електроенергії буде компенсуватися активним розвитком у машинобудуванні. Найбільш наша країна готова до локалізації обладнання вітроенергетики.
І важливо знищувати існуючі монополії і не допускати створення нових. ДТЕК скориставшись монопольним становищем по підключенню, побудував найпотужнішу станцію. А в ринкових умовах це було б 10 середніх компаній.
Зі схожою проблемою держава стикається і при застосуванні спеціальних тарифів на електроенергію для енергоємних виробництв на кшталт скляної та феросплавної та інших секторів – за підприємств, частка електроенергії в собівартості яких становить понад 25%. Підвищити конкурентоспроможність української продукції за кордоном – правильно, але потрібна угода з ними про те, які конкретні позитивні впливи це має на ВВП і бюджет.
Щодо м. Дніпро.
Наш інвестиційний проект – завод з виробництва RDF-палива (Refuse Derived Fuel – тверде відновлене паливо) викликає зацікавленість.
Вартість такого заводу становитиме близько 26 млн євро, взагалі він потребує 56,957 млн євро витрат на запланований період інвестиції. Власні кошти інвестора становитимуть 20% вкладень, інші 80% забезпечить кредит під 10% річних. Обсяг виручки на такому заводі за 6 років становитиме 69,752 млн євро, чистий прибуток – 2,764 млн євро на рік. Дисконтований період окупності проекту – 6 років. Строк проектування та будівництва – 2 роки.
Загалом, сума інвестицій, яка може надійти в українську економіку для того, щоб переробляти сміття, складає 1 млрд євро. Потенціал розвитку цієї галузі надзвичайно високий, вона здатна приносити прибуток і всі інвестиції в переробку сміття, як альтернативного палива, є цілком окупними.
