Днями Facebook нагадав мій пост річної давності про участь у реформах українських експатів. І хоча частина цих облич вже інші, ситуація принципово не змінилася. На мою думку, цьому є закономірне пояснення.
Починаючи з відходу ОУН з України після Другої світової війни, майже у кожного українця – сина чи дочки емігрантів, котрі виїхали з України 5-15 років тому, або експатів, є дві позиції щодо української економіки.
Перша – у нас апріорі неправильна економіка і невірне управління. З певними варіаціями, але десь так.
Друга позиція – потрібно прибрати державу геть. Як правило, це ставлення продиктоване перебуванням у країнах сильної ринкової економіки, де вони прожили більшість життя. Експати, як правило, приходять з успішних бізнес-компаній, а не в державного управління. Відповідно і рекомендація – прибрати державу з усіх процесів розвитку. Це кардинальна причина сьогоднішньої і наступної, гадаю, неуспішності патріотів-реформаторів.
Тобто, з одного боку, є гарні менеджери, здатні організовувати процес в бізнесі і потенційно – у становленні нової української економіки, а з іншого – позиція, що держава повинна самоусунутися. Всі, хто це заперечує, зараховуються ними до «совків», які тягнуть країну до автаркії.
Чому всі патріоти хворіють радикальним лібералізмом? Бо сервісні держави англосаксів діють як обслуга в п’ятизірковому готелі – тобі добре, але ти не помічаєш сервіс.
Ви цього не помічаєте, дорогі реформатори, але держави у розвинутих країнах дуже багато. І при постановці задач стратегічного планування, моніторингу виконання, покарання за злочини, і у стимулюванні пріоритетних секторів. Держава існує не лише в сенсі low government – низьких витрат (у відсотках до ВВП) на цей сервіс. Якраз цей відсоток досягається не зниженням витрат, а збільшенням того самого ВВП. Я це бачив, бо як і ви, жив за кордоном, і об’їздив всю Європу, і вже останні 10 років вивчаю механізми впливу на економіку.
Просто з позиції бізнесу в розвинутому світі держава часто не помітна. Вона, як дбайливий батько, «прокидається» раніше за своїх дітей і забезпечує їм успіх. І не в сенсі щось зробити за них, а в плані створення умов для їх розвитку.
У той же час зведена вами у культ боротьба з корупцією – головна ціль лише на початку реформ. На цьому потрібно зосередитися вузьким спеціалістам, а не економістам чи менеджерам. Боротьба з корупцією не відміняє широкої участі реформаторів в управлінні державними структурами. Саме управлінні, а не анігіляції держави як такої.
Якщо хтось знає, що потрібно для правильної приватизації, то чому ми не бачимо цього у діях? Або хоча б у словах? Де приклади проектів, в які можна інвестувати, а не просто купувати за заниженою ціною? Тому, аби ми не обговорювали, як хтось комусь дупу показав, а аналізували програми наших посадовців, їх потрібно озвучувати детально. І якщо програма полягає в усуненні держави від усіх процесів і звільненні 90% держслужбовців, то такому реформаторові потрібно рекомендувати повертатися у бізнес.
