Найбільш поширений аргумент противників індустріальних парків – загроза створення внутрішніх офшорів. Добродії, не там шукаєте. Офшори існують в Україні у вигляді платників ПДВ, зареєстрованих у зоні АТО.
Мені довелося відстояти чергу, подібну до черги за квитками на фінал футбольної Ліги чемпіонів, щоб потрапити на засідання круглого столу «Індустріальні парки – інструмент регіонального розвитку та економічного зростання».
Захід, організований комітетом Верховної Ради з питань промислової політики та підприємництва, викликав щиру зацікавленість та суспільний резонанс.
Тут мені пригадалися «посиденьки однодумців за чаєм» у прямому ефірі 3s.tv Economists, коли обговорювалася проблематика створення індустріальних парків.
Як цілком зрозумілі речі гості студії проголошували тези про “корупційну складову” та порушення принципів рівноправної конкуренції серед учасників ринку.
Аргументи базувалися на дослідженні, проведеному аналітичною платформою VoxUkraine до 25- ї річниці незалежності України «Погані рішення: як побудувати найбіднішу економіку Європи».
Серед семи найбільших економічних помилок влади за період незалежності – створення вільних економічних зон (ВЕЗ) та територій пріоритетного розвитку (ТПР), що супроводжувалося наданням пільг та преференцій.
При цьому стверджується, що податкові пільги ВЕЗ та ТПР перевищували надходження до бюджету від їхньої діяльності, викривлявся економічний ландшафт, відбувалося уникнення від оподаткування.
Однак детальніший аналіз наведеної VoxUkraine графіки, презентований у табличній формі, дозволяє зробити зовсім інші висновки.
Основна родзинка полягає в аналізі концентрації наданих податкових пільг ВЕЗ і ТПР: на ВЕЗ «Донецьк» припадало 76%, на ТПР Донецької області – 90% пільг.
У більшості ВЕЗ і ТПР податкові надходження перевищують надані податкові пільги. Тобто через нездатність центральної влади в минулому забезпечити належний контроль за застосуванням механізму ВЕЗ/ТПР на Донбасі робиться категоричний висновок про «негативний досвід» і недостатню ефективність.
Один з ведучих Сергій Фурса, за сумісництвом – аналітик ІК Dragon Capital, помітив цю «перемогу» на прикладі Закарпатської ВЕЗ, де надходження перевищили пільги в 2,5 разу, але ця позитивна версія не отримала розвитку.
За аналогією з ВЕЗ і ТПР, найбільш поширеним аргументом противники індустріальних парків називають загрозу створення внутрішніх офшорів.
Шановні добродії, не там шукаєте. Офшори існують в Україні, наприклад, у вигляді платників ПДВ, зареєстрованих у зоні проведення АТО. Такі структури активно використовуються для формування фіктивного податкового кредиту з ПДВ – продаж податкового кредиту виробникам товарів/імпортного ПДВ.
Так, за даними головного управління Державної казначейської служби у Донецькій області, 1 вересня 2015 року сума бюджетного відшкодування ПДВ в області на 2,1 млрд грн перевищувала суму надходжень ПДВ від місцевих підприємств. Щоправда, 1 вересня 2016 року цей показник знизився до 710 млн грн.
Аналіз ВЕЗ/ТПР від VoxUkraine також містить посилання на визнаних українських вчених В. Гейця та В. Семиноженка. Вони роблять висновок про неможливість досягнути цими інструментами запланованих показників залучення інвестицій та створення робочих місць. Однак ігнорується той факт, що 25% інвестицій були іноземними, а інші – це реінвестування прибутку вітчизняних підприємств.
Тобто 75% залучених ВЕЗ/ТПР інвестицій були не приховані в офшорах, а пішли в реальний сектор економіки та на створення робочих місць.
Фактично ми маємо справу з реальною деофшоризацією, провайдерами якої можуть бути індустріальні парки. Якщо спроектувати таку ситуацію на хоча б четверту частину від 117 млрд дол, виведених з України в офшори у 2004-2013 роках за оцінками міжнародної дослідницької організації Global Financial Integrity, то отримаємо справжній економічний прорив і незалежність від ін’єкцій МВФ.
Індустріальні парки дозволяють сконцентрувати ресурси на створенні технологічних промислових кластерів, отримати конкретні матеріальні результати у вигляді зростання обсягів виробництва та частки експорту. Я вже не кажу про «ненависне» для опонентів ІП створення робочих місць.
У контексті євроінтеграції вони можуть стати альтернативою «політики зближення», яка виявляється у субсидіюванні ЄС країн з євро– периферії для усунення диспропорцій розвитку територій, посилення диверсифікації виробництва, стимулювання регіональної інвестиційної та інноваційної діяльності.
Цілком імовірно, що потреба у суттєвих дотаціях для України в рамках «політики зближення» за умови не найкращої економічної ситуації у Європі може загальмувати наші інтеграційні процеси. Форсована повторна індустріалізація, у тому числі із застосуванням індустріальних парків, обмежить потенційну потребу в субсидіюванні з боку європейських партнерів.
Під час дискусії виникло порівняння з пустелею та оазами, причому ведучі не сприймали аргументи щодо корисності оаз. У мене така ситуація викликає асоціацією з Мойсеєм, який водить ізраїльтян 40 років по пустелі.
Практики господарювання «попередників» та подальша бурхлива імітація реформ перетворюють економіку України на пустелю.
Замість того, щоб створювати мережу оаз, після досягнення критичної маси якими відбудеться перетворення пустелі на придатне для життя місце, наші новоявлені Мойсеї-адепти вільного ринку мають намір 40 років водити народ по пустелі у пошуках «землі обітованої». Усе це з однією маніакальною ідеєю: не викривити економічний ландшафт нашої економічної «пустелі».
Іноді стомлені спраглі мандрівники бачать міражі з водоймищами та пальмами (інвестиційний бум). Однак міраж швидко зникає, залишаючи наодинці зі спрагою.
Найбільш небезпечнішим є те, що Мойсей може трансформуватися в Сусаніна з неприємними безповоротними наслідками для мандрівників. На щастя, я відчув, що здоровий глузд перемагає архаїчні економічні догми новоявлених Мойсеїв.
