Нещодавно на одному з телеканалів обговорювали, що в США якийсь винахідник придумав апарат для автоматичного складання одягу в домашніх умовах. Начебто, абсолютно непотрібна річ, якщо порівняти з тією ж пральною машиною, але її охоче купують. Рівень технологій невисокий – звичайні електродвигуни, пластикові деталі, чіп, комп’ютерна програма, підключення до інтернету – в принципі всі ці речі вже стають звичними.
Зокрема, розмірковували, чому таких винаходів і масових продуктів не створюють українці. Думали недовго і пояснення знайшли просте: якби ми не мали бюрократичних перепон, було б у нас все як в США – винахідники придумували розумні речі, а увесь світ їх купував. Мовляв, єдине що нас врятує – це дерегуляція. Фіскальний тиск та рейдерство згадали як другорядні причини.
Чи справді ці причини перешкоджають нашим винахідникам. Безумовно, так. Чи достатньо їх усунути для розвитку інновацій? Безумовно, ні. Спробую пояснити, чому.
Традиційно наші уявлення про винахідників на Заході обмежуються голлівудськими фільмами, де ботанік в окулярах і білому халаті днями і ночами експериментує у своїй підвальній лабораторії. Раптом він знаходить секретну формулу і стає знаменитим на увесь світ.
Абсолютно реальна картина, проте за нею глядач не бачить головного. Для того, щоб цей «ботаніки з’явився, його винахід побачив світ, а потім став популярним і масовим, розвинуті країни дбають про інноваційну систему. Вона включає фундаментальні наукові та прикладні дослідження, дослідно-конструкторські роботи, маркетингові дослідження з пошуку інноваційної продукції для масового споживання. І вже завершальний етап – виробництво та реалізація продукції.
На кожному з етапів у країнах, які стимулюють інноваційну політику, здійснюється потужне державне фінансування та супроводження. Щоб забезпечити існування такого бізнесу в кожній країні, потрібна якісна освіта. Наукова діяльність повинна пронизувати увесь бізнес в той час, коли прикладна наука має можливість здійснити комерціалізацію своїх розробок. Ми з пієтетом ставимось до Оксфорду чи Кембриджу, натомість зневажаємо власну Академію наук. В сьогоднішньому вигляді вона дійсно далека від справжніх інновацій. Проте вона має існувати і бути їх провідником.
Поряд з цим має існувати складна і досконала система бізнес-ангелів, венчурних фондів – як приватних, так і державних. Для запуску у масове виробництво готового зразку продукту, у розвинутих інноваційних країнах існує можливість довгострокового дешевого кредитування, залучення коштів через акціонерний капітал на фондовому ринку. Для цього, в свою чергу, повинна існувати розвинута пенсійна система з великими пенсійними фондами, яка є стабілізуючою основою фондового ринку.
Зрештою для всієї економіки, не тільки інноваційної, існує система фінансового пом’якшення, простою мовою – накачки економіки грошима. За рахунок цього у звичайних підприємств та населення є можливість купувати інноваційні продукти. Існує потужна політика підтримки експорту усіх продуктів, які, звичайно, включають і інновації. Всім відомі потуги американської дипломатії для того, щоб компанія Майкрософт могла продавати свої продукти у всьому світі. Але робота з підтримки компаній на зовнішніх ринках є стандартною вимогою до усієї машини зовнішньої політики – дипломатія, розвідка, і навіть військове втручання – все заради того, щоб купувалися високодохідні товари твоєї власної країни.
Не забуваймо про систему венчурних інвесторів, банк, який прокредитував би без застави новий проект та виробника, що має достатньо фінансових ресурсів з фондового і банківського ринку для продажу великих обсягів нового продукту. Експортна підтримка та безпроцентне кредитування закордонних споживачів продукту – додатковий, але не менш важливий, бонус.
Скоріше за все, як мінімум одна ланка системи має бути розміщена в одній із зон, територій чи секторів з пільговими і стимулюючими інвестиції режимами. Ну і в межах цієї інноваційної екосистеми бізнесмени на всіх рівнях, без притиску і гонінь каральної системи платять прозорі податки. Адже вони розуміють, що податки будуть використані на фінансування якісної освіти, науки і всієї інфраструктури інноваційного бізнесу.
Окремо згадаю систему реєстрації та захисту інтелектуальної власності. З досвіду спілкування з власниками великих компаній в різного виду «силіконових долинах» – для них почуття комфорту часто асоціюється з можливістю доїхати на велосипеді від свого будинку до офісу, по дорозі попивши кави з кимось з молодих винахідників чи з таким же, як він, «велосипедним» мільйонером. Але ще важливішим є можливість безпечного патентування винаходів та кримінальне переслідування і покарання порушників авторського права. Тим більше, захист інтелектуальної власності дозволяє винахідникам отримувати роялті від свого продукту.
Тобто, щоб гіпотетичний український конструктор створив в Україні гіпотетичний український інноваційний масовий продукт, потрібна фундаментальна наука, яка досліджує матеріали, та прикладна наука, що створює нові матеріали. Об’єднувати їх має вища школа, яка продукує освічені кадри. Не забуваймо про професійно-технічну освіту, яка надасть відповідного рівня спеціалістів для виробництва. Міні-конструкторські бюро на основі існуючих можливостей конструюють потрібний людям продукт.
Для багатьох це звучить непопулярно. Мовляв, автор хоче наплодити НДІ і взагалі вернути нас у «совок». Ні, я говорю про інше. Цими речами займаються всі без винятку розвинуті країни. Ми ж пишаємось нашими винахідниками, що винайшли PayPal чи WhatsApp, але чомусь всі вони зробили це не в Україні. «Ботаніки» у нас є, немає системи для реалізації їх наукового потенціалу.
Бізнесмени такого типу в Україні також з великим ентузіазмом інвестували б в університетську науку, створюючи українські «стенфорди», бо розуміли б, що це штовхає їх бізнес вперед. В умовах жорсткої конкуренції всередині країни, вони на порядок випереджають інші держави світу за рівнем інноваційності, а відповідно – довгострокової конкурентноздатності і прибутку. Ці бізнеси мають можливості залучення найкращих у світі іноземних кадрів для збільшення розриву в інноваційному розвитку на користь своєї країни.
Але це все дрібниці … Мабуть все таки найважливіше для інноваційного розвитку – це дерегуляція.
