Статус США, як генератора світової валюти, не вічний. Цю особливість можна здобути, маючи в арсеналі дві складові – потужну економіку і потужну армію.
Українці не дуже цікавляться підготовкою до виборів у США, які пройдуть у листопаді 2016 року. Хоча варто було б.
Після «супервівторка», коли відбувалося попереднє голосування відразу у 12 штатах, очевидним фаворитом від республіканців стає Дональд Трамп.
Схоже, на праймеріз мільярдеру пішла масть, і скоро ми побачимо його змагання з Хіларі Клінтон. Звісно, якщо вона виграє свої перегони в Демократичній партії.
У четвер Трамп виступив з нищівною критикою економічної політики США.
За його словами, вона призводить до збільшення торгового дефіциту США – 400 млн щорічно – і перенесення виробництв зі Штатів у Китай та інші країни.
Наприклад, «Дженерал моторз» завозить автомобілі китайського виробництва для продажу в Америці, а в сусідню Мексику тільки за останні місяці перейшли один за одним американські транснаціональні гіганти.
Республіканець як представник бізнесу впевнений, що якби Америка була фірмою, це означало б, що вона щорічно втрачає ці гроші.
Інтернет вибухнув зустрічною критикою з боку ліберального крила. Дев’ять з десяти статей, які з’явилися в інтернеті протягом години, звинувачували Трампа, що він не розбирається в економіці.
Як бачимо, риторика створення робочих місць не перебуває в мейнстрімі навіть у вільній ринковій Америці, а не тільки в Україні. Водночас спрямований проти Трампа гнів політиків та експертів не заперечує озвученої ним проблеми вимивання високотехнологічних робочих місць з Америки.
Мова йде про те, що вони не будуть створені і в майбутньому, потенціал – кілька мільйонів робочих місць щорічно, і про ризик поступової, протягом десяти років, втрати першості США у багатьох сферах технологічного змагання з Китаєм.
Однак найголовніше не це. Світ визнає, що негативне торгове сальдо не тільки можна мати, а потрібно мати, але тільки Америці.
Як пишуть поважні експерти, в тому числі з відомого в Україні ультраліберального Cato Institute, де працює славнозвісний Андрій Ілларіонов, «якщо ФРС продукує долари, а за них в Америку надходять матеріальні товари, то це добре». Навіть приклад наводиться, щоб виборець в Америці зрозумів на обивательському рівні.
«Уявімо, що у вас є чарівна паличка, яка перетворює будь– який папірець на гроші, і всі навкруги приймають їх як плату за товари. Тоді ви зранку друкуєте на принтері кілька листочків, на яких написано “мільйон доларів” і ввечері отримуєте шикарну віллу та кілька дорогих автомобілів. Хіба це погано?» – запитує один з авторів.
Звичайно, пояснює він, для цього потрібне визнання папірців тими, хто за них постачає товари, платіжним засобом.
Якщо є чарівна паличка, ніхто не примушує це робити, все стається добровільно. Власне, як і всі країни світу добровільно визнають долар світовою валютою в обмін на можливість користування найстабільнішою грошовою одиницею.
Отже, тріумфально зазначає автор, ці 400 млрд дол щорічно – це плата Америці за організацію стабільної світової грошової системи.
Тимчасом Китай щороку збільшує на свою користь торговий баланс зі Штатами. Він надто швидко зростає, внаслідок чого почалися проблеми з рівнем витрат. Проте, за словами американських ліберальних експертів, потрібно не прагнути щось змінювати, а просто користуватися благами країни– генератора світової валюти.
Піднебесну ж чекають проблеми. У неї величезний обсяг непродуктивних витрат, які лише формально збільшують ВВП і забезпечують зайнятість. Наслідком цього стали мертві міста, побудовані лише для приросту ВВП. Незважаючи на мільйони квадратних метрів житла, там ніхто не живе, а заводи там не працюють.
Включається купа додаткових «страшилок», чому не потрібно нічого змінювати. Оскільки Трамп обговорює можливість одностороннього підняття тарифів і створення нетарифних умов для відновлення виробництва в США, одна із “страшилок” говорить, що протекціонізм – це ріст цін, інфляція і недовіра партнерів.
Наступна «страшилка» – торговельна політика взагалі не потрібна, бо це «суперечить економічній теорії». Якщо вона суперечить практиці, до біса таку практику, говорять ультраліберальні догматики не тільки в Україні, а й в Америці.
“Ви здуріли? Ви за вихід Америки з СОТ? – питають вони. – Там же купа обмежень щодо змін умов торгівлі. Хіба ми можемо замахнутися на святе?».
Третя «страшилка»: «Невже ви збираєтеся виробляти айфони, з вартості яких тільки 7 долл залишається в Китаї, а все інше в США?». Тобто нехай дурні китайці чи мексиканці виробляють дешевші в десять разів товари, а ми їх тут продамо і на цьому виплатимо високі зарплати.
В Україні вкрай важливо відстежувати ці заокеанські сюжети. У гарячому політичному протистоянні спікери починають говорити відверто, і ми маємо змогу дізнатися речі, що, як правило, приховані під нашаруванням міфів.
Висновок №1. Америка може мати торговий дефіцит – хоч 400 млрд дол, хоч 600 млрд дол щорічно, оскільки це – плата країн світу за підтримку світової валюти.
Це привілей Америки як «єдиного банку світу». Швейцарія цього зробити не може, хоч і є визнаним банківським центром. Масштаб її економіки занадто малий, щоб крім продукування світової валюти здійснювати інші дії держави такого статусу.
Висновок №2. Інші країни повинні боротися за баланс експорту та імпорту. Для цього треба мати логічну і прагматичну торговельну політику з кожним партнером. Для всіх, крім США, слова Трампа справедливі: держава, як і фірма, маючи негативне торгове сальдо, просто втрачає гроші, інакше – банкрутство.
Висновок №3. Можливість генерувати свою валюту – це благо, за яке повинна боротися кожна держава. Навіть Трамп визнає, що нема нічого вічного, і статус США як генератора світової валюти – не виняток. Зрештою, цю особливість можна здобути, маючи в арсеналі дві складові – потужну економіку і потужну армію.
Друге без першого не існує, тому треба мати розвинуте виробництво. Поки що перевага на боці Америки, але Китай працює над тим, щоб це змінити.
Схоже, Трамп буде представляти свою партію проти демократки Хіларі Клінтон. Отже, «козирний» – саме так з англійської перекладається його прізвище – кандидат від консервативного лобі бізнесу в Америці серйозно повоює з представником ліберального бізнес-лобі. Хоча б на рівні риторики та ідей.
В Україні теж хотілось би побачити кристалізацію двох позицій – ультраліберальних догматиків, які представлені урядом Яценюка та новими обличчями з майбутнього «технократичного уряду», і консервативних ринкових капіталістів, що намагаються розвінчати застарілі догми і міфи.
