Чергова заява прем’єр-міністра про те, що кількість чиновників буде скорочена в 2 рази, не дивує. Але й не надихає.
Скорочення в 2 рази відбувається все-таки не всіх чиновників – а тільки тих, що здійснюють контролюючі функції, з 1032 функцій до 680. Тому просто зробимо висновок, що піарники прем’єра попрацювали добре, щоб підібрати привабливий тег для анонсів. Ще один анонс – після оголошення про скорочення кабмін має намір презентувати програму відродження країни.
От навкруг цього сполучення двох новин, яке журналісти об’єднали в одну, я спробую поспекулювати.
Можна було б пробачити бажання прес-служб попіарити шефа на популістичних гаслах, адже цим займаються всі уряди, незалежно від стану економіки. Проте проблема є надто серйозною й недооціненою, щоб на неї закривати очі, навіть в умовах війни.
Відразу скажу – я категорично проти того, щоб ставити завдання скорочення кількості держслужбовців, я проти того, щоб це записувалося в передвиборчі програми політиків.
Тобто, я не проти того, щоб мати менші витрати на утримання державних органів, але проти завдання кожного нового уряду «скоротити кількість». Відчуваєте різницю? Якщо ні, то поясню. У будь якій програмі підготовки менеджера класикою є схема реалізації проекту:
- Визначення місії
- Встановлення цілей
- Аналіз внутрішніх можливостей
- Аналіз зовнішнього середовища
- Аналіз альтернатив та вибір стратегії
- Проектування організаційної структури
- Реалізація стратегії
Як ми бачимо, питання персоналу з’являється вперше на третьому етапі втілення проекту у вигляді частини – «аналіз внутрішніх можливостей», тобто аналіз ресурсів організації, до яких відносяться також фінанси й інше. Потім є етап 6 – «проектування організаційної структури», де теж частину займає проектування кадрів та вибір кадрової політики.
Отже, у практиці управління будь-яким процесом, «скорочення персоналу» першим пунктом ніколи не йде – яким би неефективним не був проект. Для того щоб зробити такий висновок, потрібно спочатку пройти всі етапи проекту, з першого по шостий.
Повторення Яценюком дуже небезпечних помилок усіх урядів – розумним і патріотичним прем’єром, харизматичним, тепер уже бувшим міністром економіки, ну й, мабуть, більшою частиною політиків і експертів, що займаються економікою та державним управлінням – я не можу віднести до злого умислу або незнання.
Вони – патріотичні, багато хто з них навчався в престижних бізнес-школах і в інших закладах, де викладають-таки основи менеджменту. Скоріше за все, усі вони є рабами ідеологічного штампу щодо того, чим є державна служба в Україні. Вони вважають, що вона є уособленням зла та концентрованим вмістилищем корупціонерів. І тому вважають апріорі, без аналізу: потрібно цю структуру ліквідувати як неефективну й непотрібну.
Добре, нехай так. Є багато випадків у житті кризових менеджерів, коли вони радять такий проект закрити, іноді негайно. В американських компаніях можна отримати конверт із винагородою й пропозицією про звільнення всіх працівників за два місяці.
Але повернемося до основ управління.
Для того щоб звільнити 10%, 30%, 50%, чи абсолютно всіх, потрібно пройти класичні 6 етапів реалізації проекту. А потім на сьомому етапі сказати, що проект закривається, чи ущільнюється, чи навпаки – розширюється!
Так-так, і в державній службі – уявіть собі! – після нормального аналізу може виявитися, що кількість службовців треба десь збільшити. Це нормально. А не функціональні/непотрібні/неефективні – ліквідувати, скоротити тощо.
Але коли симпатичний академік, чи активіст, чи бізнесмен – ми бачимо за ці роки різних людей на міністерських і прем’єрських посадах – на другий день після призначення заявляє, що він доб’ється великих висот, бо скоротить 10%, 30%, 50% персоналу, – це не викликає нічого іншого, крім здивування, жалю й смутку.
Мене важко звинуватити в тому, що я захищаю честь бюрократичного мундира. Я 15 років займався власним бізнесом, наймав і звільняв сотні людей, починав і закривав багато проектів.
Я також був 3 роки на державній службі. І, можливо, тому більше від моїх друзів та колег-бізнесменів і консультантів розумію, що не може чиновник високого рівня говорити про тотальне скорочення персоналу без пояснення цілей організації, і яким саме чином виконання сьомого етапу втілення проекту «реалізація стратегії» пов’язане з тотальним скороченням.
Я наведу також приклад, який, мабуть, буде зрозумілим не тільки управлінцям.
Усі ми стикаємося з лікарями й за замовчуванням вважаємо, що вони – корупціонери. Хтось бере цинічно й вимагає грошей за лікування, хтось взагалі може спонукати людину до непотрібної операції. А деякі чекають, що клієнт заплатить із жалю, бо неможливо прожити на 2 тисячі гривень спеціалісту, який усе життя вчився, щоб нас із вами рятувати.
По аналогії з рішеннями щодо держслужбовців, можу запропонувати, не задумуючись, скорочувати лікарів на 10%, 30%, 50% – а потім підвищувати зарплату тим що залишилися.
Страшно? І мені теж.
Ті, хто був хоч якось дотичний до пілотних проектів медичної реформи в Україні, стикалися саме з такими фактами, хоча задумка, начебто, була правильна.
Отже, з лікарями ви пропонуєте почати з аналізу. Правда? Бо близько до тіла? Ок. Але ж вони апріорі не принесуть прибутку, як можуть, наприклад, зробити чиновники з економічних та галузевих органів влади – звичайно, якщо працюють ефективно.
Ви скажете – так це ж наше здоров’я й життя! Отож…
Щодо життя, то, мабуть, найяскравіший приклад – скорочення й знецінення наших військових. Майже кожен міністр пишався: «Який я реформатор, подивіться тільки, скільки я скоротив». От прийшла загроза нашій свободі й життю – і без добровольців нема кому нас захищати!
А пам’ятаєте постулат щодо скорочення армії й зупинки модернізації озброєння? – «На нас ніхто не збирається нападати». Міф обернувся трагедією.
Міф про те, що можна взагалі обійтися без держави, – є таким же небезпечним. А це максима ідеї щодо тотального скорочення, яка, без жартів, дуже популярна навіть серед окремих спеціалістів.
За скорочення треба братись не на початку, а як наслідок запропонованого ними аналізу поточної ситуації/напрямків розвитку/інструментів розвитку/ресурсів необхідних і потім – потім уже! – як однієї зі складових ресурсів (НR) штатної структури.
Я підтримую електронне управління й спеціально займався з естонськими компаніями заведенням проектів в Україну – але я дивуюся серйозним експертам, які розвивають цю гарну естонську ідею e-government до рівня фантастичної матриці, де всі чиновники зникають самі по собі.
На закінчення про ще один міф: «Скільки ти не дай зарплату чиновнику, він буде завжди красти».
Хто керував держслужбовцями, знає, що серед них є різні, як і серед працівників приватних фірм. Огульна думка про їхню корупційність і тупість, як і думка про тотальну злодіюватість ваших підлеглих у компанії – хибна. Це банальність.
Висновок же, що робить суспільство – «Платити не треба, і так вкрадуть» – це совок, колгосп. У фірмах, які планують існувати довго, слідкують за рівнем зарплати в порівнянні з ринком і вимірюють мінімальну зарплату, при якій людина може працювати.
Кожен бізнес-курс навчає, що коли починається криза в компанії й починається економія на зарплатах, то фірма спочатку втрачає не станки, а кращих людей, які йдуть першими.
Криза збуту і якості продукції поглиблюється через те, що кращі вже не приносять клієнтів і не подають ідеї по вдосконаленню. Тотальне звинувачення всіх без винятку та паралельні скорочення – без визначення цілей, без тестування кадрів (мотивація + компетентність), без одночасного підняття зарплат – призведе до того, що кращі підуть, а корупціонери та нездари залишаться.
Вони так вмонтовані у свої крісла – одні корупційним доходом, їм не потрібна зарплата, інші безнадією, – що їх щипцями не віддереш. Вони нікому не потрібні на ринку.
Я три роки бачив, як у загальній системі бідності та зневаги йшли кращі, саме кращі. Сіра маса продовжує імітувати роботу, починаючи тотально красти – і в один момент станки вартістю в мільйони перетворяться в звалище брухту.
Я не хочу, щоб Україна перетворилася в звалище брухту.
І тому кажу прем’єру – займіться підпорядкованим Вам персоналом! Це Ваша команда, вірніше, поки що залякана група попутників. Створіть команду, а не кажіть, що Ви всіх виженете на вулицю, чи відправите на Донбас – і все само собою розквітне.
