22 січня 2013 року на дипломатичному прийомі в Мистецькому Арсеналі в Києві, який організовували разом німецьке і французьке посольства, на перший погляд не було чогось епохального – промови послів, класний виступ вокального гурту «ManSound», німецьке пиво і французьке вино, опозиціонери і деякі представники влади в одному залі з дипломатичними усмішками на обличчях.
Але були і незвичні деталі: під час вступної промови німецький посол говорив французькою, а французький – німецькою. Причому це була хороша вимова, як на українське вухо, то без акценту. У кількох політиків, що стояли поруч зі мною, вирвалось наступне: «Якби на українсько-російському прийомі Путін почав розмовляти українською, а Янукович у відповідь – російською, оце був би фурор». Послу Німеччини трошки за 58 років, а послу Франції – 60. Але вони обидва згадували день підписання Єлисейської угоди, поділившись позитивними враженнями від того пам’ятного дня.
22 січня 1963 року в Парижі була підписана Єлисейська угода між Францією та Німеччиною, що стала другим кроком до тісної співпраці між двома країнами. Першою частиною налагодження стосунків між державами було створення у 1951 році Європейського об’єднання вугілля і сталі, органа керування життєво важливими галузями промисловості, який зв’язав би потенційних суперників економічно. Термін дії – 50 років. Країни учасники: Бельгія, Західна Німеччина, Італія, Люксембург, Нідерланди та Франція. Мета – об’єднання вугільних та сталеливарних ресурсів країн-учасниць і запобігання в такий спосіб новій війні в Європі. Об’єднання контролювало майже весь видобуток кам’яного вугілля, понад 80% виробництва чавуну і сталі, близько 50% видобутку залізної руди в Західній Європі.
Французький посол пан Ален Ремі розповів, що йому тоді було 11 років і бабуся водила його подивиться на генерала Шарля де Голля. Вона несхвально відносилася до підписання Єлисейської угоди, але повела онука на парад. Посол пам’ятає, що в нього був у руці прапорець, і як він ним махав, коли проїхала машина з генералом. А німецький посол д-р Крістоф Вайль був на 2 роки молодшим і на святкуванні не був, але пам’ятав пожвавлення серед молоді, яка очікувала чогось нового.
Звертає на себе увагу і друга особливість і нестандартність дипломатичного прийому – на нього були запрошені ще й школярі. Як правило, на події такого рівня приходять депутати, політики, чиновники, бізнесмени. Німецький посол пояснив, що старшокласники,присутність яких дивно виглядала на дипломатичному прийомі, за задумом мали бути не просто глядачами, а учасниками. До них підходили, з ними розмовляли, розпитували, ділилися думками. Адже саме це покоління зможе прийняти рішення щодо повної інтеграції України до Євросоюзу. Як сказав французький посол, в Європі розуміють, що Україна зараз попри всі старання не може приєднатися до Євросоюзу, як це зробили наші колишні партнери по соціалістичному концтабору. Це сумно, але це реальність. Але, з іншого боку, хто б міг повірити 50 років тому, що Франція і Німеччина – країни, які сотні років воювали одна проти іншої, – раптом придумають щось таке, що зможе так кардинально і так швидко змінити ситуацію?
У далекому 1963 році президент Франції та канцлер Німеччини зробили ставку на молодь. Вони вважали, що саме молодь здатна зрозуміти такий крок назустріч та подолати ворожнечу між народами, оскільки, на відміну від старших сучасників, які пам’ятали і Другу, і навіть Першу світову війну, вона не відчуватиме ніяких внутрішніх перешкод або, навпаки, ностальгічних емоцій, які б зупиняли об’єднання двох вічних суперників.
Номінально це було формальне політичне продовження неполітичного договору, але насправді все було значно складніше. Станом на 1963 рік ще пройшло зовсім небагато часу відтоді, як Франція і Німеччина воювали. Після Першої світової війни Франція стягнула дуже великі контрибуції з Німеччини. Фактично це була одна із головних причин того, що Гітлер прийшов до влади та потім розв’язав Другу світову війну, яку німці програли вже з більш жахливими наслідками — десятки мільйонів загиблих на фронтах, Голокост, повна руйнація економіки. Існувала ворожнеча між французами й німцями всіх прошарків суспільства. Представники і робітничого класу, і інтелігенції обох країн однаково агресивно ставилися один до одного. Як у принижених німців викликати позитивну реакцію на повторних переможців – французів? Як зробити, щоб французи на всіх рівнях не ставилися зверхньо до німців? Саме цей договір був необхідним, аби пом’якшити відносини між країнами, створити комфортні умови співіснування в Європі і створити передумови для стійкого миру, а зрештою – для об’єднання в один союз.
Співзвучна за назвою з Єлисейським договором і інша гучна колись тема, а саме «Елисеевское дело» – кримінальна справа про розкрадання в радянській торгівлі, обвинувачуваними у якій проходили директор відомого магазину в Москві («Елисеевского») Соколов, директори інших магазинів та директор плодоовочевої бази Амбарцумян.
Плодоовочеві бази і магазини спеціальної і валютної торгівлі були в 1970–1980-і роки символом гниття радянської системи і брехливої пропаганди: на словах рівність усіх і забезпеченість кожного, а насправді – секретна участь вузького кола допущених до благ у спеціальному розподілі квартир, продовольчих та промислових товарів, посад.
За розкрадання коштів у країні дефіцитів Юрія Соколова у 1984 році розстріляли. У нього вдома знайшли 50 тисяч рублів (приблизно 70 тисяч доларів по офіційному курсу). Розстріл був присуджений і іншому фігуранту справи – Мхітару Амбарцумяну.
Саме таким чином тодішній Генеральний секретар КПРС, колишній керівник КГБ Юрій Андропов збирався навести лад в економіці.
Звичайно, про смертельну хворобу усієї радянської системи в Політбюро ЦК – найвищому органі управління СРСР – знали краще від усіх. Але в чому фактично була провина розстріляних, до речі, учасників війни і орденоносців? Вони продавали дефіцит (а в СРСР дефіцитом було усе, що стосувалося звичайного споживання: від туалетного паперу, їжі, взуття до автомобілів) і прибуток віддавали високопоставленим діячам Компартії. Чи можливо було, розстрілявши їх і таким чином залякавши вище керівництво, врятувати країну?
Причина проблем була перш за все не у корупції, яка була наслідком повністю централізованої неефективної економіки, а у відсутності політичних і економічних свобод.
На мою думку – ні, оскільки причина проблем була перш за все не у корупції, яка була наслідком повністю централізованої неефективної економіки, а у відсутності політичних і економічних свобод. Це не дало можливості виграти у гонці технологічного розвитку в ІТ-секторі, енергозбереженні, біотехнологіях, які в цей час починали свій переможний поступ у США та інших розвинутих країнах.
Тому куди повертати на роздоріжжі – чи до Єлисеївського гастроному, чи до Єлисейського договору – для мене зрозуміло. До договору.
А чого хочете ви? Прийняти систему, яка дозволяє спільно розвиватися, чи дивитися на золоте убранство і розкіш номенклатурної еліти – хоч комуністичної, хоч олігархічної?
Дайте собі відповідь. І результат, який побачать вже ваші діти, залежатиме від того, якою вона буде.
