Нарешті підбито підсумки конкурсу «Міське оповідання». Дещо здивувало, що в більшості з чотирнадцяти надісланих творів відчутний депресивний настрій. А в оповіданні «Зошит смерті» молодої авторки Анни Фастовець вловлюєш навіть серйозні душогубні мотиви головної героїні – підлітка. Дівчина, попри юні роки, пише жорстко і достовірно. Але ця достовірність аж надто шокуюче реалістична.
Коли від соціологів дізнаєшся про те, що половина українських студентів готова виїхати за кордон назавжди, не відразу розумієш чому. Але коли отримуєш таку підборку думок не гірших людей України у вигляді оповідань, то розумієш, що це серйозно. Аналогічним є загальний стан суспільства, адже письменники зазвичай тонко відчувають та відображають у своїх творах моральну атмосферу в країні.
Більшість конкурсантів належать до прекрасної статі, чоловіки ж, на жаль, виявились не дуже активними. До того ж їхня активність іноді, як у Василя Калити в оповіданні «Екватор», була дуже жорстко і натуралістично прив’язаною до студентсько-чоловічої розваги – пияцтва. «Додік був, безперечно, неабиякою романтичною натурою, аж тремтів від дівочої краси, та перед тим собі добряче піддав. Від Іри до Юлі метався він на танцмайданчику, сиплячи поетичними компліментами, доки кінець кінцем не захріп у туалеті. Одногрупники, що все частіше і частіше відвідували культову точку, його зовсім не бентежили. Він не чув ні звуків перед унітазом, ні того, що потрапляло попри нього. Туди-сюди носилися учасники змагання, деколи не встигаючи добігти, і залишали темно-коричневу смужку від стола аж до місця Додікового спочинку». Знову можна сказати, що самі ситуації описані щиро і достовірно, але авторові не вистачає наполегливості і літературної підготовки, щоб довести сюжетну лінію до кінця і прописати образи (про талант не будемо говорити, оскільки він обов’язково у конкурсантів проявиться, якщо буде робота над собою).
На жаль, не всі оповідання відповідають конкурсним умовам. Найточніше автори дотрималися вимоги писати про те місто, в якому вони живуть, вони дійсно пишуть кожен своє життєве міське оповідання. Але все ж таки показ ландшафту у більшості оповідань був недостатнім. Найменш цікавою для конкурсантів виявилася пропозиція щодо «елементів містики або фентезі та посилання на історичні факти та особистості». Їх в отриманих нами текстах було мало. Твори належать до сучасної міської молодіжної прози, в якій домінує тема стосунків між людьми, любові і дружби, причому кохання через Інтернет вже описується як звична реальність («Некрасива» Дмитра Бондаренка). Коли автори піднімають питання вічних цінностей, то роблять це достовірно, хоч і дещо плакатно («Милосердя» Ольги Кай), а іноді взагалі проживають не свої емоції («Антиген» Інни Кайлін).
«Мої думки перервала музика, яку ти включив. Я подумала, що сьогодні все буде так, як я собі придумала. Ні, буде краще і відвертіше. Ми лишилися вдвох. Тільки ти і я… Ти повільно лягаєш на ліжко. Я бачу, як у напівтемряві блищать твої очі. Я сама тебе буду роздягати, обережно, лагідно, поступово звільняючи тебе від непотрібного одягу. Який ти нетерплячий, хочеш роздягнути мене, але я не даюся, спочатку тебе…» Подібних відвертих текстів, які публікують жіночі журнали, ми не побачили, хоча всі автори — молоді люди. Потенціал такого чтива є, і публіка хотіла б, але наші письменники традиційно цнотливі і коректні.
Отже, час назвати переможців. Перше місце у нашому конкурсі посіла Лілія Панченко (Дніпропетровськ) з оповіданням «Тихий дім». Відразу попереджаю, що вона – не родичка головному редактору, журі було колективним і твори оцінювалися без прізвищ. Хоча, звісно, приємно бачити однофамільців у літературному цеху. Поки що найбільш читабельний мій сучасник-однофамілець працює в Києво-Могилянці і один раз ледве помилково не отримав мій гонорар у журналі «Тиждень». Насправді журі у «Тихому домі» оцінило живе зображення старого будинку в історичному центрі Дніпропетровська. В принципі саме з таких оповідань починається цікавість до свого міста. Мій добрий знайомий, письменник Андрій Курков вже водить екскурсії у Києві по місцях своїх романів. Хотілося б, щоб такі подорожі існували і в молодіжному середовищі. Якщо, звичайно, ці оповідання будуть писати і читати, хоча б для своїх спочатку.
На другому місці опинився Дмитро Бондаренко (Дніпропетровськ) з оповіданням «Некрасива». Цей твір відрізняється, мабуть, найвищим літературним рівнем, стрункою сюжетно-композиційною будовою, але недостатньо уваги приділено саме міському ландшафту, і тому він отримав не перше місце, а друге.
І на третьому місці розташувалася Анастасія Василенко (Нікополь) з оповіданням «Сусіда». Це один з небагатьох текстів, в яких було виконано побажання організаторів конкурсу щодо наявності у творах елементів містики, тож можна говорити про його належність до популярного жанру молодіжного хоррору. Завдяки вдалим літературним прийомам у ньому точно передано атмосферу міського життя в багатоквартирних будинках совкової побудови. Особливо в тих містах, котрі поступово переходять до розряду депресивних, як Нікополь, наприклад.
В якості призів автори отримають грошові премії: за 1 місце – 1000 грн., за 2 місце – 750 грн., за 3 місце – 500 грн.
У цьому номері ми починаємо публікацію конкурсних оповідань. І першим ми вирішили надрукувати твір «У тиші» Наталії Андрущенко з Дніпропетровська (читайте на сторінках 11-12). Він хоч і не зайняв призове місце, але може зацікавити студентів. Гірняків більш за всіх, адже в оповіданні описаний саме їх університет. А також хотілось би, щоб він спровокував інших до описання саме свого любо-ненависного навчального закладу.
Наостанок скажу, що ініціатором конкурсу став письменник і політолог Костянтин Матвієнко, у котрого, до речі, виходить вже другий роман-фентезі, дії котрого розгортаються в Києві. Книга реально продається, бо людям справді дуже цікаво жити в тому самому місті, де відбуваються реальні і вигадані події. Дуже складного і різнорівневого Достоєвського багато хто починав читати тому, що був спочатку зачарований Петербургом, його вулицями і каналами.
Географія конкурсу охопила чимало українських міст, серед яких Дніпропетровськ, Донецьк, Кривий Ріг, Нікополь, Теребовля (Тернопільська область) та Львів.
Бажаю усім гарного читання-слухання-споглядання свого міста.
