Сьогодні багато говориться про те, що треба розвивати економіку, залучати інвестиції і таке інше. Ці слова з уст багатьох політиків лунають так часто, що здається: вони справді розуміють, про що кажуть. Насправді це не так. Тому що неможливо говорити просто про розвиток економіки або просто про залучення інвестицій. Важливим є те, КУДИ приходять гроші і ЩО саме розвивається.
Найкраще, коли інвестування здійснюється у високотехнологічні галузі, бо вони розвиваються значно швидше, ніж низькотехнологічні, і їхній вклад у ВВП (тобто збільшення загального багатства країни) вищий. Рівень розвитку характеризується технологічним укладом. У даній статті я хотів би коротко викласти те, що не є таємницею, – ця інформація надається Міністерством економіки, – проте і не донесено до свідомості більшості людей. А це дуже потрібно зробити. Отже, налаштуйтесь на кілька хвилин нудних фактів – винагородою буде висновок, котрий Вас зацікавить.
Поняття «уклад» означає облаштування, встановлений порядок організації чогось. Технологічний уклад характеризується єдиним технічним рівнем складників його виробництв, пов’язаний потоками якісно однорідних ресурсів, робочої сили та спирається на загальний науково-технічний потенціал.
Перший уклад (1780–1830 роки), ядром якого було ткацьке виробництво (текстильна промисловість, текстильне машинобудування), виплавка чавуну, обробка заліза, обумовлений ключовим чинником – механізацією ткацької праці (текстильні машини). Енергетичним ресурсом цього укладу були дрова. Вид інфраструктури – зрошувальні канали, проїзні шляхи. Країни – технологічні лідери того часу – це Велика Британія, Франція, Бельгія. То був період руйнування феодальної монополії. Форми організації інноваційної активності у країнах-лідерах: поодинокі винахідники, котрі ставали підприємцями, наукові товариства.
Другий уклад (1830–1880 роки) спирався на ключовий чинник – паровий двигун і верстати. Його ядром стали залізничний транспорт та механізація всіх видів виробництв на базі парового двигуна, верстатобудування; почався розвиток чорної металургії. Енергетичним ресурсом укладу були вугілля та дрова. Інфраструктура – залізничні шляхи, світове судноплавство. Країни – технологічні лідери – все ті ж Велика Британія, Франція, Бельгія. За рахунок правильної державної політики національних держав стрибок зробили Німеччина та США. Соціально-економічні характеристики укладів країн-лідерів: свобода торгівлі, обмеження або руйнування монархічних режимів, підтримка зовнішньої політики обмеження державного втручання в економіку при потужній концентрації внутрішніх ресурсів на ключових напрямках. Інноваційну активність у країнах тепер проявляють не тільки винахідники-підприємці, у них також сформовані науково-дослідні центри та ведуться наукові дослідження в університетах і національних академіях.
Третій уклад (1880–1930 роки) базувався на використанні у промисловості електроенергії, сталі. Ключовий фактор – електромашини, котрі витіснили парові машини, сталь, телеграф, телефон. Ядром укладу є галузі важкого машинобудування, електротехнічне машинобудування, металургія, електропостачання, неорганічна хімія, видобуток вугілля, хімічна промисловість. В якості енергетичного забезпечення виступають вугілля та нафта, дрова втратили свою провідну роль. За період третього укладу стала можливою масштабна індустріалізація. Інфраструктура – електричні шляхи, світове судноплавство. Країни – технологічні лідери незмінні: Велика Британія, Франція, Німеччина, США, з переважанням ролі останньої на піку укладу. Соціально-економічні характеристики укладів країн-лідерів: створення та розширення інститутів державного регулювання, розширення державної власності, індустріалізація. Інноваційна активність: створення національних наукових центрів та внутрішньо фірмових та корпоративних відділів та лабораторій. Стає необхідною і розповсюджується загальна початкова освіта.
Четвертий уклад (1930–1980 роки) пов’язаний з такими ключовими чинниками, як двигун внутрішнього згоряння, продукти нафтохімії, радіоелектроніка, засоби автоматизації, атомний реактор. Вони надали поштовх розвиткові галузей транспортного будування, автомобіле-, тракторо-, літакобудування, нафтохімії, телебачення та зв’язку. Розвинулась атомна енергетика, трубопровідний транспорт, синтетичні матеріали, засоби автоматизації, а також військово-промисловий комплекс. Енергозабезпечення укладу здійснювалося в основному за рахунок видобутку нафти, газу, вугілля (останнє стало використовуватися значно менше у процентному відношенні). Інфраструктура — швидкісні автомобільні дороги, повітряний транспорт, аеропорти. Країни – технологічні лідери – Велика Британія, США, Японія, а також СРСР. Соціально-економічні характеристики укладів країн-лідерів: розвиток військово-промислового комплексу, інститутів соціального забезпечення. Кейнсіанське державне регулювання економіки (адміністративно-централізоване управління в СРСР). Для інноваційної активності в усьому світі характерне державне фінансування наукових робіт, розширення наукових досліджень безпосередньо в промисловості. Став необхідним та утвердився розвиток системи вищої, обов’язкової середньої та професійної освіти.
П’ятий уклад (1980 рік – по цей час; пік укладу вже пройдено і перехід до шостого укладу відбудеться протягом найближчих 20-ти років) спирається на досягнення мікроелектроніки, інформаційно-комунікаційних технологій, обчислювальної техніки, біотехнологій та генної інженерії, матеріалознавства, що знаходять своє використання в першу чергу в інформаційно-комунікаційній сфері, ракетно-космічній техніці, агропромисловому комплексі, у галузі охорони здоров’я людини. Енергозабезпечення укладу здійснюється за рахунок видобутку нафти, газу, вугілля і атомної енергетики, спостерігається розвиток альтернативних екологічно безпечних джерел енергії: теплових акумуляторів, сонячної енергетики, вітроенергетики тощо. Інфраструктура — телекомунікації, мережі, Інтернет, супутники. Країни – технологічні лідери такі: Японія, Велика Британія, Франція, Німеччина, США, Південна Корея. СРСР через зарегульованість економіки та неможливість втілення досягнень військової сфери у громадське господарство втратив можливість розвивати п’ятий уклад ще на початку 1970-х, не створивши власних комп’ютерів, що, за певними дослідженнями, стало однією з причин розвалу країни. Соціально-економічні характеристики укладів країн-лідерів: потужна державна політика у стратегічних видах інформаційно-комунікаційних інфраструктур, розвиток і домінування транснаціональних корпорацій, становлення глобального регулювання економіки. Інноваційна активність: масштабна державна підтримка інноваційних процесів, фінансування наукових робіт. Глобалізація інноваційних процесів в інформаційній сфері, трансферу технологій. Розвиток та поширення інноваційних структур.
Зараз у структурі економіки країн – світових технологічних лідерів вже спостерігаються зародки шостого технологічного укладу, пов’язаного з поширенням технологій генної інженерії, наноелектроніки, створення глобальних інформаційно-комунікаційних мереж. На часі – створення принципово нових джерел енергії та матеріалів.
Отже, ми бачимо, що впродовж неповних трьох століть технології пройшли фантастичний шлях розвитку. При цьому країни, котрі тримали лідерство в технологіях, увесь цей час покращували матеріальний та освітній рівень населення, що є як наслідком, так і умовою підтримки технологічного розвитку. Для всіх укладів, окрім першого, характерною була визначальна роль національної держави у випереджальному розвитку технологій. Успішною, подовженою у часі і корисною для населення є така державна політика підтримки технологій, котра не передбачає тоталітарного соціального режиму та командно-адміністративної системи управління економікою. Приклади СРСР і гітлерівської Німеччини – показові. Короткий випереджальний розвиток технологій у цих країнах виключно у військовій сфері не призвів до досягнення стабільного добробуту та благополуччя населення.
Хотілось би також дещо конкретизувати, яким саме чином досягається постійний випереджальний розвиток країн сьогодні. У розвинених економіках близько 70% національного доходу створюється у сфері послуг і нематеріального виробництва. Сюди входить виробництво та експорт технологій, обробка та передача інформації, реклама і консалтинг, обслуговування техніки й обладнання, прибутки від управління, доходи від угод на ринках цінних паперів тощо. В Україні ж структура національного доходу за галузями і сферами виробництва має зворотну картину. Основний дохід формують експорт сировини і продуктів із низьким рівнем переробки, металургійний експорт, виробництво тепла й енергії, машинобудування та сільськогосподарський експорт. У розвинених країнах такий етап розвитку завершився ще в 1970-ті роки і символізував закінчення четвертого укладу. А фактично він відповідає розвинутому третьому укладу, розквіт якого припадає на післявоєнні роки. Ядро цього укладу – виробництво електроенергії, сталі, вугілля, важких машин і неорганічної хімії. В Україні це – близько 30% промислового виробництва. На четвертий уклад, що домінував у 80-х роках минулого століття, в основі якого лежить кольорова металургія, нафтопереробка, точне машинобудування та приладобудування, традиційний ВПК, автомобілебудування, а також електронна промисловість, припадає також 30%. Проблемним є те, що частка четвертого укладу швидко і невідворотно знижується в Україні. А що стосується п’ятого технологічного укладу, який визначає власне постіндустріальний тип виробництва, тобто розвиток складної обчислювальної техніки, сучасних видів озброєнь, програмного забезпечення, авіаційної промисловості, телекомунікацій, роботобудівництва та нових матеріалів, то на його частку припадає лише близько 3-5% у загальній структурі національної економіки, і він поки не збільшується. Це свідчить про те, що в системі міжнародного розподілу праці Україна займає явно збиткові та безперспективні позиції, які стрімко погіршуються через прогресуюче відставання, оскільки кожен наступний технологічний уклад є коротшим у часі та глибшим за характером соціально-економічних змін, ніж попередній.
За роки незалежності в Україні у багатьох нормативно-правових та офіційних документах були визначені наукові, науково-технічні та інноваційні пріоритети розвитку. Але дійсні пріоритети визначаються не цими документами, а виявляються у реальній державній фінансовій та регуляторній підтримці, яка забезпечує становлення та подальше домінування нового технологічного укладу, та способах її використання. Сьогодні в Україні майже 70% витрат на науково-технічні розробки припадає на четвертий і лише 23% на п’ятий технологічний уклад, 60% інноваційних витрат – на четвертий уклад, 30% – на третій, а на п’ятий – лише 8,6%.
Якщо говорити про інвестиції (в тому числі і закордонні), 75% прямує все в той же відсталий третій уклад і лише 20% у четвертий і 4,5% (!) у п’ятий.
П’ятий технологічний уклад розвивається в Україні занадто повільними темпами, оскільки інвестування в нього майже не здійснюється. Інвестиції – це необхідна умова інновацій, але ефект їхньої взаємодії та взаємозв’язків досягається за умови, коли інвестиції та їхня структура не просто відповідають технологічній структурі економіки, але і забезпечують пріоритетний розвиток вищих технологічних укладів. Тому наміри реалізувати «інвестиційну модель розвитку» у нас в основному залишаються на рівні розмов і в кращому випадку декларуються в урядових паперах.
У розвинутих країнах економічна криза долається впровадженням нових технологій, які створюють нові виробничі можливості, освоєння котрих забезпечує прорив у підвищенні ефективності економіки і перехід до нового етапу її зростання. За нормального перебігу кризи скорочення економічної активності не зачіпає прогресивних виробництв нового технологічного укладу, які здатні стати “локомотивами” майбутнього економічного розвитку. Саме в цей час на тлі загального спаду спостерігається зростання виробництва принципово нових товарів, підйом інвестиційної і інноваційної активності у перспективних напрямах. Відбувається руйнування існуючої технологічної структури, її модернізація на основі розширення нового технологічного укладу, що створює нові можливості для економічного зростання. При цьому здійснюється перетікання капіталу зі старих виробництв до нових, оскільки продовження інвестування у існуючі напрями виявляється ризикованішим, ніж інвестиції у нововведення. Часто скорочення персоналу в одному секторі супроводжується збільшенням, хоча і несинхронним, у більш технологічному секторі. Прикладом цього може бути ситуація навколо продажу американськими власниками – компанією «General Motors» заводів «Opel» у Німеччині та Бельгії. Занадто висока концентрація автомобільних виробництв у Європі – це наслідок потужного розвитку в період четвертого технологічного укладу. І скорочення було неминучим, криза лише прискорила цей процес. Продаж «Opel» російським інвесторам, котрі хотіли направити вироблені автомобілі в Росію, був вирішеною справою. Однак після майже піврічних переговорів «General Motors» зненацька відмовилися. Причина: при перших же ознаках пожвавлення світової економіки стало можливим налагодження виробництва на фабриках «Opel» гібридних автомобілів. Скорочення персоналу матиме місце, але його проведе один із лідерів автомобілебудування з метою виходу на більш високий технологічний рівень.
Економічна криза в Україні кардинально відрізняється від класичного механізму оновлення економіки. Спад виробництва у високотехнологічних галузях виявився не меншим за середній по промисловості.
Економічно розвинені країни вже давно переорієнтувалися на формування, розвиток та використання новітніх знань та технологій і ефективно впроваджують їх у виробництво. Загальні витрати на наукові розробки в США становлять близько 220,6–225,0 млрд. дол. на рік, а за рівнем інтернетизації провідні місця посідають Ісландія (44,6%), Швеція (40,4%) та Норвегія (36,2%).
Країни з обмеженими сировинними ресурсами, такі як Сінгапур, Південна Корея, Гонконг, демонструють активний соціально-економічний розвиток, ефективно використовуючи інтелектуальний потенціал. А в Україні, яка багата на природні ресурси і кваліфіковані кадри, ефективно не використовується ні те, ні інше. Вітчизняна економіка значною мірою залежить від імпортованих енергоносіїв, в структурі експорту переважають сировина та матеріали, котрі на 30-40% собівартості включають все ті ж енергоносії. Україна фактично є транзитною державою для енергопродуктів через наявність не тільки газотранспортної системи, але й промисловості, котра працює і створює ВВП. Саме тому дуже важливою є реальна, а не фіктивна державна політика, спрямована на фінансову підтримку та активне сприяння розвитку високотехнологічних галузей промисловості. Важливим також є правильне використання підтримки її адресатами (наукова та інноваційна діяльність в Україні часто є фіктивною та орієнтованою на відмивку і розкрадання коштів). Завдяки їй можна сформувати асортимент наукомісткої інноваційної продукції, яка буде конкурентоздатною на світовому ринку.
На даний час третій і четвертий уклади в Україні разом складають близько 95%, п’ятий – 4,2%. Частка високотехнологічної продукції в українському експорті становила в 2008 році 1,87% ( в Китаї – 60%), в той час як в 2003 році – 4,3%.
Такі негативні тенденції, а також зростаюче від’ємне торговельне сальдо, значне домінування третього технологічного укладу в Україні та невелика частка високотехнологічних груп товарів у структурі експорту мали б стимулювати державу до створення комплексної стратегії структурної перебудови економіки, а населення – до мобілізації зусиль на цьому напрямку, як це було, наприклад, в Японії та Південній Кореї. Але на сьогоднішній день система стратегічних цінностей в Україні не адекватна існуючій ситуації. За рахунок коштів державного бюджету в Україні фінансується добувна промисловість, в той час як потрібно фінансувати інноваційну діяльність у галузях обробної промисловості, впроваджуючи енергоефективне обладнання. А приватний бізнес зайнятий інфраструктурними та сільськогосподарськими проектами і торгівлею, які належать до тих же третього і четвертого укладів.
Відстань в економічному розвитку між Україною та розвиненими країнами зростає швидкими темпами та матиме невідворотні наслідки, якщо кардинальних змін у нашій державній економічній політиці не відбудеться найближчим часом. Що це означає для людей, котрі не переймаються світовими проблемами та не хочуть знати, якою повинна бути структура економіки? На жаль, «незнання не звільняє від відповідальності» – країни з низьким технологічним укладом платять додаткову ренту країнам з більш високим укладом, а значить, населення таких країн приречено на бідність…
