Однією з головних передумов для подолання кризи у промисловому комплексі – є стабілізація курсу національної валюти та банківської системи, оскільки лише виважена грошово-кредитна та валютна політика може забезпечити розвиток вітчизняної промисловості та сприяти конкурентоспроможності вітчизняних товарів, як на внутрішньому, так і на зовнішніх ринках. Тому терміново розробити та внести на розгляд Верховної Ради України проект Закону щодо обов’язкового продажу валютної виручки експортерами, яка надходить від здійснення експортних операцій.
Також суттєвою перешкодою для нормального функціонування підприємств залишається відсутність доступу до кредитних ресурсів, оскільки банки призупинили кредитні програми. В той же час, підприємства, які раніше отримали валютні кредити для реалізації інвестиційних програм, зараз зіштовхнулись із проблемою погашення через значну курсову різницю.
Необхідно змінити парадигму мислення урядовців, оскільки зараз Урядовці заражені псевдо лібералізмом. Необхідно відмовитися від думки про те що лібералізм мертвий і він себе не виправдав. Лібералізм в економіці і в суспільстві – означає свободу. Тому це одне з найвищих надбань котрі має на сьогодні людство. Питання в тому хто регулює лібералізм для того щоб він служив людям.
Сьогодні популярною є теза про те що як тільки наступає криза в економіці усі починають хапатися за Маркса. Треба відучитися це робити. Маркс не дає відповідь на те що робити, а саме для цього ми сьогодні зібралися.
Парадигма економічного націоналізму не означає печерного протекціонізму. Це високий рівень ліберального розвитку в середині країни і базисні важелі впливу назовні. Найкраще було б якби урядовці і бізнесмени плідно працювали увесь час разом. Я не маю на увазі корупцію. Постійно діючі комітети, що створюють ринкові умови. Але не на рівні розуміння що ринок – це дуже добре тому що він усе розсудить. Насправді сильні держави в умовах ринку, абсолютно вільного від державного впливу в слабких державах (бо в сильних державах роль держави значна), що організований природним чином, тобто без впливу держави, стають ще сильнішими, а слабкі стають ще слабкішими. Це закон природи і закон всесвіту. Лише там, де є концентрація бізнесу та населення, керована державою, можна досягнути випереджального розвитку.
Нас сьогодні навчають що роль держави повинна бути мінімальною, вона зводиться до реєстраційних принципів. Усе інше – зробить сам бізнес. Не зробить! Чи є в Україні свобода підприємництва? Подивимось на данні міжнародних рейтингів.
За результатами звіту щодо конкурентоспроможності країн світу – IMD World Competitiveness Yearbook 2007, що аналізує та рейтингує спроможність націй створювати та підтримувати середовище, яке забезпечує конкурентоспроможність бізнесу, Україна посіла 46-те місце серед 55 прорейтингованих країн.
За даними звіту про конкурентоспроможність України Всесвітнього економічного форуму, Україна, в 2007 році посіла 73 місце в переліку 131 країни. Інституціональні проблеми залишаються основною перешкодою для поліпшення конкурентоспроможності (115 місце).
Середній бізнес перебуває в неконкурентних умовах не тільки по відношенню до зовнішніх глобальних компаній, а й до внутрішнього ресурсного бізнесу.
Дані міжнародних рейтингів чітко вказують на те, що влада в Україні не приймає системних рішень, які зможуть створити сприятливі умови для функціонування бізнесу в Україні та забезпечити конкурентоспроможність на глобальних ринках. Україна відстає від решти прорейтингованих країн за якістю середовища для ведення бізнесу. Непослідовне законодавство та низька ефективність впровадження державних рішень зводять нанівець усі зусилля українського бізнесу працювати більш ефективно.
Зараз багато уваги приділяється питанню щодо необхідності спрощення процедури реєстрації та започаткування бізнесу. Насправді ця проблема є незначною на фоні високих відсоткових ставок на кредитні ресурси, які необхідні як для започаткування бізнесу так і для подальшого розвитку.
В умовах кризи кредитування взагалі відсутнє. Але відсутність кредитування – явище тимчасове, тому важливо, коли кредитування буде відновлено — на яких саме умовах воно буде здійснюватись. Якщо банки будуть пропонувати кредитні ресурси під 30% річних – то така вартість ресурсів є неприйнятною і не може стимулювати розвиток промисловості. Для прикладу розглянемо розрахунок прибутку для середнього підприємства з інвестицією 10 млн. дол. Оборот 20 млн. дол., прибуток – максимум 10% від обороту в умовах цінової конкуренції – 2 млн.дол. Відсотки – 18% – 1,8 млн. дол. Якщо в перші три роки не зможе зробити 30 % прибуток і окупити, то тоді треба робити оновлення обладнання + 5 млн. дол. 15 млн. * 18% = 2,4 млн. дол. Тобто з четвертого року – у збитках – і далі – один шлях – до банкрутства або до продажу компанії. Тому необхідно забезпечити адекватну вартість ресурсів.
На відміну від багатьох країн, де держава підтримує насамперед сферу інновацій та високих технологій, в Україні відсутня цілеспрямована політика щодо надання державної допомоги приоритетним галузям. Тому розмір коштів для певної галузі визначається насамперед впливовістю лобістських груп. Я не розумію системи діяльності НБУ, але якщо б держава профінансувала різницю між відсотковою ставкою на гривню та долар і Євро, то це була б інвестиція одночасно і в розвиток банківської системи і підтримання бізнесу і відновлення довіри до гривні.
На початок 2008 року банки видали кредитів юридичним особам на суму еквівалентну 55 млрд. дол., в тому числі – доларові кредити 29 млрд. дол. Середня банківська ставка для корпоративного сектору була – 15% у доларах та 21% у гривні. Різниця: 29 * 0,06 = 1,74 млрд. дол. Необхідно було б направити 5 млрд. гривень на відшкодування кредитних ставок по гривні у пріоритетних галузях з контролем цільового використання кредитів.
Держава патріарх чи патрон. Усі страшно цього бояться. Добре – держава – вчитель. На навчання можна втрачати значно менше зусиль і значно менше грошей ніж на все інше. Скільки повинна була б витратити держава наприклад на підтримку (стартову, не постійну) РКУ? Ну максимум 5 млн. гривень на рік – на протязі двох років. З вимогою до бізнесу і інформацією про те, що через два роки все припиниться. Фінансування можна було зробити — не треба одразу хвататися за голову і говорити, що нас задушить Євросоюз, якщо ми щось такого зробимо (бо не можна фінансувати з держбюджету). Вони фінансують свої програми і через університети і через пільги бізнесам, що в свою чергу фінансують такі програми. Усе це можна зробити.
Масована атака на свідомість бізнесменів ( у сенсі спонукання до відкриття бізнесів у приоритетних галузях та орієнтованості на експорт) могла б дати надзвичайний ефект. Давайте подивимося на те, які закони прийняті в рамках СОТ. Вони прийняті виключно в інтересах металургів та хіміків з певним урахуванням. Те ж саме відбувається зараз в рамках створення Зони вільної торгівлі між Україною та ЄС. Це процес майже завершується, чиновники вкотре працюють самі по собі. Результатом цього буде те, що й по СОТ – абсолютне ігнорування інтересів усіх інших бізнесів крім бізнесів замовників.
Протекціонізм. Це страшне слово треба замінити якимось більш лагідним, тому що воно лякає урядовців як середньовічну Європу лякала Чума. Треба розробити паралельно програму імпортозаміщення. Тільки не треба боятися. Жоден чиновник конкретно не пояснив, що відбудеться коли буде відрегульований який-небудь менший ринок з порушеннями сотівських угод (скільки заберуть ринку у металургів). Ніхто не сказав, що відбувається – є тільки залякування нас і дезінформація. Не треба влаштовувати владу кухарок. Кухарка має вчити країну куховарити, а сантехнік має вчити країну міняти труби. Так само як металург повинен вчити країну металургії, а аграрій аграрному мисленню. Це абсолютно природно, коли людина захищає інтереси власного класу. Необхідно перейти до галузевого принципу формування як виконавчої так і законодавчої влади. Повинні бути представники усіх галузей в Мінекономіки і Мінпромполітики. Промисловість має багато галузей. Починати треба з галузевого принципу формування дорадчих органів та громадських і галузевих організацій. Подивімося на склад Ради підприємців. Адже представники великого бізнесу в поєднанні з самим малими підприємцями абсолютно нічого не можуть сформувати для розвитку середньому бізнесу.
Сьогодні багато говорять про середній бізнес. Але хто може враховувати його інтереси? Невже металурги? Невже вугільна галузь? Це фізично неможливо. Вони будуть захищати своє.
Проблеми галузей, що підтримуються державою багато в чому обумовлені тим, що в період їх процвітання, підприємства не здійснювали необхідних інвестицій у модернізацію виробництва, тому під час скорочення ринків, їх продукція стала просто неконкурентною на зовнішніх ринках по ціні. Ще рік тому вироблялося 43 млн. тон сталі на старих доменних печах і 80 % йшло на експорт. Кон’юктура на ринках була сприятливою – підприємства отримували прибуток, але не модернізували засоби виробництва. А зараз, коли разом із обвалом світових ринків зменшився і попит і ціни на продукцію металургійної галузі, держава готова витрачати ресурси з бюджету на її підтримку.
Незважаючи на те, що необхідно було створювати сприятливі умови для модернізації підприємств, щоб знизити енергоспоживання металургійних підприємств, та відповідно знизити частку енергетичних ресурсів в структурі собівартості продукції, держава продовжує стимулювати конкурентоспроможність металургійних підприємств за рахунок надання пільг у вартості енергоресурсів. Наприклад, металурги пролобіювали відміну цільової надбавки на газ для металургійних підприємств в розмірі 12% , а також встановлення тарифів на електричну енергію на рівні єдиних тарифів жовтня для споживачів електроенергії. В нашій країні чавун та сталь виготовляється так, як в Європі 40-50 років тому, хоча одиниця сучасного обладнання здатна замінити три одиниці застарілого. При цьому проблеми металургійної галузі намагаються вирішити за рахунок інших галузей, тим самим поглиблюючи проблему, оскільки галузь не зможе конкурувати завжди за рахунок дешевих ресурсів, в той час як в основних країнах-конкурентах здійснюється модернізація обладнання, підвищується продуктивність праці. Говорять, що в металургії це потрібно, бо там працює 550 тисяч людей. Але, наприклад, в галузі меблевої промисловості працює 100 тис людей, і там також велика складова енергоресурсів у собівартості. На виробництві будматеріалів працює 50 тисяч людей, у галузях легкої промисловості – 200 тисяч, туристичний, готельний та санаторно-курортний бізнес – 95 тисяч.. Є багато галузей економіки, які також зараз опинились у складному становищі, і там теж зайнято багато людей. Тому не можна ставити в нерівні умови одну галузь перед іншою.Тим більше, якщо та галузь не є приоритетною. Але наскільки я знаю, металургія не є пріоритетною для України. Ще в 2005 році, коли РКУ публікувала свої матеріали, було зрозуміло те, про що зараз говорять усі – металургія не здатна нагодувати країну. Наприклад в 90-ті роки стало зрозуміло, що військово-промисловий комплекс не може годувати країну – і почали конверсію. Те ж саме може статися з приватними підприємствами зараз, як це ставалося з підприємствами державними пострадянськими. Вони просто повинні піти. Усі непріоритетні галузі повинні поступово зникати і бізнесмени не будуть туди вкладати гроші, це якраз буде заміщуватися імпортом – це нормально.
Для подолання кризи в промисловому комплексі необхідно:
- Створення національних кластерів.
- Побудова синдикатів, вертикально інтегрованих галузей не в олігархічній власності.
- Побудова холдингів банк/підприємство. Тоді замість банкрутств буде спільна відповідальність, а замість реалізації застав – спільна організація виробництва.
- Розвиток нових галузей ІТ.
- Створити найбільш сприятливі умови для тих підприємств, які розміщують виробництво в країні, але орієнтують продукцію на експорт.
- Розробити, проаналізувати і визначити пріоритети в промисловості та оголосити про них суспільству і бізнесу, переконати, донести.
- Стабілізувати ситуацію на фінансовому ринку.
- розробити програму рефінансування Національним банком України кредитів, що були видані комерційними банками реальному сектору економіки;
- запровадити систему кредитування реального сектору економіки під заставу невідшкодованого ПДВ;
- здійснити невідкладні заходи по фінансуванню інвестиційних проектів тих галузей, що є конкурентоспроможними і в значній мірі залежать від кредитування;
- розробити та затвердити механізм цільового рефінансування кредитно-фінансових установ, що здійснюють кредитування інвестиційних проектів;
- розробити та негайно запровадити механізм пролонгації/відстрочки виплати кредитів отриманих в комерційних банках підприємствами для інвестиційних проектів;
- спрямувати частину кредитних ресурсів, отриманих для стабілізації фінансової системи України, за мінімальними ставками плати за користування ними, на розвиток та вирішення проблемних питань внутрішнього виробництва;
- забезпечити зниження вартості кредитних ресурсів за рахунок часткової компенсації кредитних ставок. Направити 5 млрд. гривень на відшкодування кредитних ставок по гривні у пріоритетних галузях.
- Для підтримки національного виробництва:
- розробити та запровадити програму будівництва дешевого житла з залученням виключно вітчизняних будівельних організацій та постачальників будівельних матеріалів і конструкцій;
- скасувати справляння ПДВ та ввізного мита з імпорту обладнання та матеріалів, що надходять до України для будівництва нових або реконструкції діючих виробництв.
- Здійснити активні заходи по захисту інтересів національних виробників на внутрішньому та зовнішньому ринках. В умовах світової кризи слід очікувати застосування проти поставок української продукції обмежувальних заходів на зовнішніх ринках, для чого органи державної влади повинні дотримуватися активної політики захисту інтересів українських виробників та експортерів на ринках інших країн:
- за допомогою антидемпінгових та спеціальних захисних розслідувань, з пришвидшеним початком процедури та обов‘язковим застосуванням попередніх заходів під час розслідування;
- з використанням механізму імпортних депозитів, які передбачають застосування безвідсоткової застави, що вносить імпортер в уповноважений банк перед закупівлею товару;
- запровадженням жорстких процедур контролю за імпортом товарів з метою недопущення завезення товарів, що не відповідають національним ветеринарним, санітарним, фіто санітарним, економічним, фармакологічним стандартам, використовуючи при цьому і фінансові важелі впливу для регулювання обсягу якості імпорту;
- спільна розробка нетарифних методів захисту ринку та імпортозаміщення;
- поглибити співпрацю з галузевими об‘єднаннями;
- не допускати надмірного зниження економічних стимулів для суб‘єктів господарювання (зниження граничної рентабельності до неприйнятого рівня), що призводить до збільшення частки тіньового ринку і недостатніх обсягів пропозицій відповідних товарних категорій;
- вжити заходів щодо детінізації економіки, створити рівні умови оподаткування всіх суб‘єктів господарювання, різко знизити ПДВ;
- ключовим напрямком державної політики має стати підтримка і захист власного товаровиробника та приватного бізнесу, сприяння розвитку і законодавчого оформлення різних форм власності, гарантії визнаних у світі форм ринкової конкуренції та реальне, захищене від втручання центральних та місцевих органів влади, функціонування підприємницьких та посередницьких структур;
- необхідно терміново розробити та запровадити в дію національну програму імпортозаміщення;
- забезпечити закупівлю за державні кошти виключно продукції вітчизняного виробництва, за винятком тієї, яка не виробляється в Україні, у тому числі, за рахунок ресурсів Стабілізаційного фонду;
- внести зміни до Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” в частині підвищення норм амортизації для основних фондів групи III. Надати право українським виробникам застосовувати щорічну 25-відсоткову норму прискореної амортизації основних фондів групи ІІІ для всіх підприємств – товаровиробників;
- встановлення нульової ставки податку на прибуток у разі реінвестування прибутку підприємств на придбання основних фондів групи III;
- встановити нульову ставку ПДВ при імпорті виробничого обладнання для власних потреб та ввозиться виробниками в якості інвестиції та вноситься до статутного фонду;
- забезпечити обов’язковий продаж валютної виручки експортерами, яка надходить від здійснення експортних операцій;
- забезпечити підтримку заходів, які ініціюватимуться галузевими Асоціаціями або підприємствами – товаровиробниками щодо захисту внутрішнього ринку від масового, демпінгового та недобросовісного імпорту;
- підвищити ефективність міждержавних та міжурядових заходів для збереження та розширення ринків збуту продукції українських виробників;
- побудувати на основі торгово-економічних місій систему розширення ринків збуту продукції українських виробників.
