Спільна правда № 15
Гості: Петро Кошуков, президент Асоціації спеціалістів із залучення прямих іноземних інвестицій “Про Інвест” та Володимир Панченко, експерт з інвестицій та іновацій.
Спільна правда № 15
Гості: Петро Кошуков, президент Асоціації спеціалістів із залучення прямих іноземних інвестицій “Про Інвест” та Володимир Панченко, експерт з інвестицій та іновацій.
Відомий британський футуролог Ян Пірсон 10 років тому опублікував Прогноз – 2030. На його думку, мало статися наступне: нанотехнології зроблять можливим підключення комп’ютера безпосередньо до людського мозку на молекулярному рівні, що, в свою чергу, дозволить «скидати на диск» свою свідомість. Звичайно, футурологи не можуть точно передбачати майбутнє, але Пірсон вже довів свої здібності: з опублікованих ним у 1991 році “пам’ятних дат майбутнього” 85 % прогнозів виявилися правдивими. Серед точно передбаченого — поява таких екзотичних винаходів, як робокішки і робособаки, а також цілком звичний сьогодні для Токіо та інших провідних мегаполісів громадський транспорт без водіїв.
Нам часто кажуть, що людина духовна не повинна прагнути до багатства. Інші заперечують це твердження і в якості антитези висловлюють думку, що духовним неможливо задовольнитися і треба мати матеріальні блага, оскільки саме вони зможуть дати людині все, що їй потрібне. І з того, і з іншого боку наводяться переконливі аргументи. Усі висловлюють правильні думки і не можуть переконати один одного. Колись у статі «Ковбаса чи мова?» я вже писав, що духовність та культура не вступають у протиріччя з матеріальним, що суспільство — це єдиний організм, в якому, як і в людському тілі, різні системи органів не повинні ворогувати між собою і суперечити один одному. Але зараз я хотів би подивитися на проблему духовного та матеріального трохи з іншого боку.
Політичне ток-шоу «Доміно» — у прямому ефірі ведучий Роман Шостак і троє його гостей в ігровій, майже побутовій формі, під стукіт справжнього доміно говорять про вкрай важливі речі — політику та соціальну тематику.
Цей номер газети виходить дещо апокаліптичним. Але таким насправді є наше життя. Ми не можемо повністю відповідати самі за себе, бо не знаємо, що приготував нам Бог на шляху. Але ми дивним чином дозволяємо собі планувати, що може бути з тими, хто від нас залежить. Мені здається, що ті, хто приймає рішення, повинні жити з таким відчуттям. Політики повинні мислити категоріями «без права на покаяння». У своїй дуже відомій книзі Володимир Горбулін застосовує цей принцип до минулого, але хотілося б, щоб ми використовували його для майбутнього.
Нарешті підбито підсумки конкурсу «Міське оповідання». Дещо здивувало, що в більшості з чотирнадцяти надісланих творів відчутний депресивний настрій. А в оповіданні «Зошит смерті» молодої авторки Анни Фастовець вловлюєш навіть серйозні душогубні мотиви головної героїні — підлітка. Дівчина, попри юні роки, пише жорстко і достовірно. Але ця достовірність аж надто шокуюче реалістична.
У наш час багато говорять про так звану партикуляризацію знань — коли більшість кваліфікованих фахівців знаються лише на якійсь одній вузькій сфері діяльності й навіть не намагаються цікавитися ще чимось. Часто це стосується книжок, літератури загалом. Утім, є люди, які з різним успіхом не підкоряються таким тенденціям. Наприклад, Володимир Панченко — громадський діяч, журналіст, директор департаменту інвестиційної та інноваційної політики Міністерства економіки України, а ще — автор книжки для дітей «Незвичайне літо», книжок про здорове харчування «Фаст-фуд, великий і жахливий», «Українське національне харчування: минуле і майбутнє» і дослідження «Формування економічної платформи українського націоналістичного руху в 1920–1950-х роках». Планує також написати філософський детектив.
Демографічна криза останніми роками стала чи не найпершою проблемою найбільших пострадянських країн — Росії та України. Причому, на відміну від більшості розвинених країн Європи, де чисельність населення стабілізувалася і головною проблемою є скоріше «старіння» націй, у вищезгаданих уламках СРСР катастрофічним є саме різке скорочення чисельності населення, за темпами якого ми вже займаємо провідні позиції у світі. Так, в Україні за неповні два десятиліття незалежності чисельність громадян зменшилась із більш ніж 52 мільйона до неповних 46, і попри деяке пожвавлення народжуваності, що спостерігається кілька останніх років, переломити цю негативну тенденцію поки що не вдається.
Чи пересяде новий президент на «Таврію»? Питання не злорадне і не політичне, а суто економічне. Сприяння власному виробництву в Україні могло б бути реальним, якби владна еліта публічно продемонструвала своє прагнення відродити промисловість. Про тотальну деіндустріалізацію України вже почали говорити не лише академіки на конференціях та чиновники у міністерствах, але й бізнесмени у кав’ярнях і менеджери у «курилках». Втрата рівня індустріального виробництва призводить до того, що багато кваліфікованих управлінців і інженерів на вітчизняних підприємствах вже за крок від безробіття, а країна стоїть на порозі втрати чергового після 1990-х років мільйона молодих і талановитих емігрантів. Вони вже пакують валізи і замовляють квитки до Америки і Канади, де їх радо готуються прийняти, полегшуючи можливості відкриття робочих віз.
На постіндустріальних технологіях можна заробляти непогані гроші. І фільм «Аватар», на який було витрачено 300 мільйонів доларів, є показовим прикладом того, як саме можна це робити. Прокат миттєво дав 1 мільярд доларів, а за три місяці ця сума виросла до 2 мільярдів. І популярність фільму не зменшується. Прибутки від нього вимірюються сотнями відсотків, а прибуток компанії — власника фільму виросли на 10 % попри очікуваний у зв\’язку з кризою в рекламній індустрії спад. Уявімо собі, скільки обладнання для 3D-залів продається, якщо 70 – 80 % прокату цього фільму у світі вже йде в цьому форматі! Який фантастичний поштовх для програмування, з допомогою якого робиться такий фільм! Усі побічні сервіси, пов’язані з показом і просуванням цього фільму, також генерували доходи і прибутки задіяних компаній. При цьому на зарубіжні країни припадає не менше половини прокату фільму, зробленого в США, тобто разом з обладнанням на сьогодні — не менше ніж 1,5 мільярда доларів.