Давос-2017: зґвалтування Заходу і вхід в «азійське століття»

​Обговорення в Україні Давоського форуму переважно точиться навколо того, чи приїдуть на сніданок Пінчука Петро Порошенко і перші особи. На цьому тлі загубився головний меседж форуму, і це далеко не “відповідальне лідерство”, як заявили організатори Давосу.

Захід програв економічне змагання Азії, і ми входимо в “азійське століття”. Про це свідчить не тільки виступи панелістів і перший за всю історію форуму візит лідера Китаю. Приблизно в такому ж дусі – третина матеріалів навколо форуму.

Протягом 50 років соціалістичний режим, економічно неефективний і технологічно архаїчний, утримував від розвитку 75% світу. Проте у 1980-1990-ті роки на хвилях радості від перемоги у Холодній війні проґавили вихід на авансцену Китаю.

Під радісні вигуки Європи і США “на схід, за процвітанням”, освоюючи швидкозростаючі ринки, і провідні бізнесмени, і лідери країн не помітили, як започаткували свого могильника. Азійський світ почав нарощувати силу і вплив.

Тепер з домінуванням Заходу покінчено. Як говориться у грубому анекдоті, “якщо зґвалтування невідворотне, розслабся та отримай задоволення”. Питання тільки в тому, як отримати задоволення перед смертю західного лідерства і багатства.

Щоправда, подібна агонія зазвичай триває кілька поколінь, але результат, на жаль, відомий. Якщо щось не змінювати.

Західний капіталістичний світ не такий, щоб здаватися без бою. Тож не дивно, що на зміну лібералізму прийшов період “агресивного популістського націоналізму” (визначення Давосу), який підштовхують саме США і G20. Що це таке з економічної і соціальної точок зору, якщо зняти образливі ярлики?

Це комбінована спроба захиститися від експансії Азії в економічному плані і одночасно надати звичайним людям можливість у власних країнах отримати більше благ від глобалізації.

Останнім можна запобігти безумству автаркії. Вона невідворотно наступає у випадку поглиблення кризи, винуватця якої можна ідентифікувати як зовнішню експансію іншої країни.

Лише за 2015 рік розвинуті країни ввели понад 600(!) додаткових бар’єрів для торгівлі. Це спроба самозахисту. Однак 12% населення, які складають західний світ, вже не можуть перемогти 88%. Так говорить Давос.

У цьому сенсі насмішкою виглядає критика китайцями та латиноамериканцями антиглобалізації Заходу, тобто обмеження постачання товарів з цих країн на розвинуті західні ринки. Мовляв, винна не глобалізація, а її неправильне втілення.

І взагалі – слабкі країни страждають, якщо у них через торговельні обмеження сильних країн падають ВВП і доходи бюджету, а отже – “витрати на створення інфраструктури та на соціальні виплати” (Давос).

У цьому сенсі протекціонізм західних країн у Давосі обговорюється як свідомий удар по бідних країнах, що порушує етичні норми і відповідальне лідерство.

Азія, перш за все, Індія, Індонезія і Китай, починають “качати” відкриту економіку і необмежений лібералізм, щоби повністю зламати і підкорити західний світ.

Тобто Схід і Захід помінялися місцями. У цьому є певний парадокс, адже існують залишки західного колоніалізму, від якого страждають бідні країни.

Донедавна єдиною критикою західного глобалізму було саме твердження, що через обмеження доступу до технологій слабкі країни позбавляються додаткової вартості, яка залишається флагманам економіки світу: багатші стають ще багатшими, бідніші – ще біднішими.

Тепер західного лідера заганяють за червоні прапорці з усіх сторін. Якщо розвивати національні компанії, то це неоколоніалізм і жорстка несправедлива експансія (критика слабких країн – адресатів експорту). Якщо ж іти за хвилею, виникає критика втрати робочих місць всередині своєї країни.

Якщо закриватися від експансії китайських товарів та часто підступних методів торговельних маніпуляцій китайських дипломатів, то це неправильна глобалізація та агресивний націоналізм. Якщо закачувати кошти в свою економіку, це популізм.

У панелі про руйнування західного капіталізму говориться, що світ стає багатшим, скорочення глобальної бідності кожні 15 років удвічі відбувається з випередженням прогнозів. Кількість середнього класу росте: у 2010 році до цього рівня дійшло 1,8 млрд осіб, у 2020-му їх буде 3,2 млрд, у 2030-му – 4,9 млрд.

Тимчасом західний світ входить в еру турбулентності. Про це каже Френсіс Фукуяма, який 20 років тому проголосив, що історія закінчилася, і тепер все буде плавно і солодко.

Та це стосується переважно азійських країн, які збільшують кількість середнього класу в 1,5 разу швидше, ніж Захід: з 500 млн у 2010 році до 1,75 млрд у 2020 році. І для досягнення своїх цілей вони використовують “політику здорового глузду”.

Тріумфалізм і запаморочення від успіху призвели до того, що з 1980 року, коли цей тріумфалізм почався, і до 2016 року частка Америки в світовому ВВП упала з 25% до 15,5%, а Китаю – піднялася з 2% до 17,9%. При цьому з 1820 року до 1980 року економічна сила Заходу постійно зростала, досягнувши у 1990 році 51,5% світового ВВП. У 2015 році вона вже становила лише 33,45%.

Давоський форум визнає, що атака на Башти-близнюки у 2001 році в історичному контексті була не менш трагічною для західного світу, ніж вступ у тому ж році до Світової організації торгівлі Китаю.

На думку азійської сторони, чи не єдиною рятівною соломинкою для Заходу може стати добровільне переформатування управління світом. Китай повинен керувати МВФ, Індія – зайти у Раду безпеки ООН, замінивши Францію і Великобританію.

Тоді, можливо, 88% “незахідного” світу потягнуть за собою 12% західного, дадуть пожити трохи багатим і ситим життям, як раніше.

Зміна риторики торкнулася навіть МВФ. Фантастичними видаються їх рекомендації розвинутим державам збільшувати вливання в інфраструктуру (не менше 2% від ВВП), нарощувати кількість робочих місць, збільшувати продуктивність праці. Також серед порад – збільшення інвестицій в освіту та довгострокові стратегії.

Принагідно згадайте безумовну вимогу скоротити видатки незалежно від необхідності економічного розвитку чи освіти для України та інших бідних країн.

Революція 4.0, на відміну від 2016 року, цьогоріч дещо загубилася. На думку панелістів, пріоритетним у світлі цифрової економіки та автоматизації праці видається створення плану адаптації до життя в нових реаліях.

За версією 2017 року, ці реалії досить сумні, якщо мати на увазі витіснення штучним інтелектом, який на Давосі представляє Китай, людей з робочих місць.

Загалом черговий раз вражає практичність теорій і візій, які розробляються для розгляду на Давоському форумі, і засмучує повна периферійність України та її відстороненість від участі в світовому мейнстрімі.