Вербальний перформенс кандидатів на посаду мера Києва зразка 2020 року начебто мало чим відрізняється від змагань минулих років. Хтось за традицією стверджує, що Україна втомилась від непрофесіоналів та популістів, мовляв, їй потрібні господарники (тонко натякаючи на себе, вже забувши про долю «господарника» Януковича). Хтось критикує політичних опонентів за принципом – «сам дурень», «а я весь в білому».
Проте, насправді, суттєва відмінність є, навіть дві. Першу привніс теперішній президент (у 2019 – кандидат) Зеленський. Успіх його епатажної кампанії у стилі комік-шоу не дає спокійно спати нікому. З тією різницею, що у 2020 році вона для багатьох політиків трансформувалась у суміш одночасного політтехнологічного ексгібіціонізму і вуайеризму, в настирливе бажання відтворити хайп «а-ля Зеленський» у своїх виборчих кампаніях. Друга особливість – «програми без програми» у більшості з кандидатів, тобто слогани, які стають все коротшими і після яких не відбувається презентація дійсних стратегій та нормативно-правових документів. Хоч це і світова тенденція – «емоціо» здається перемогло «раціо», але поглиблення її в Україні дуже відчутне.
Тож, до вашої уваги короткі рефлексії стосовно кількох претендентів на головний приз виборчих перегонів 25 жовтня 2020 року – посаду київського міського голови.
Погодьтеся, було б дещо дивно, якщо б у чинного мера Києва Віталія Кличка була б відсутня програма, з якою він був обраний у 2015 році. Тож, нова Програма зразка 2020 практично така ж сама, що на 5 років раніше. Головна особливість – Кличко має найвищий рівень виконання виборчої програми серед мерів міст з кількістю населення понад 500 тисяч людей – в середньому на 75 відсотків. Про це повідомив Комітет виборців України 4 вересня на прес-конференції в «Інтерфакс-Україна». Як на мене, показники сильно завищені. Адже не було ухвалено справжній генеральний план розвитку міста; хаотична забудова Києва як тривала, так і триває; не поборені МАФи та не здійснена обіцяна транспортна революція. Проте мене, як економіста, тішить, що, хай із запізненням, до економічного блоку його Програми було долучено коло профільних експертів, що врешті решт надає Києву можливість стати суб’єктом економічного зростання життя громади.
Народна депутатка з фракції «Слуга народу» Ірина Верещук, яка отримала перемогу у внутрішньопартійних праймеріз своїм єдиним суперником на виборах мера Києва вважає саме чинного мера – Віталія Кличка. Вона також має управлінський досвід мера, але дещо меншого масштабу – упродовж 2010-2015 років була очільницею маленького міста на Львівщині з населенням 9 тисяч жителів– Рави-Руської. Саме «містечковий» бекграунд наймолодшої жінки – кандидатки в мери в Україні може відлякувати киян, які із недовірою ставляться до приїжджих. І хоча половина киян самі пять десять років тому «понаєхалі» у столицю з регіонів, вони чутливі до «нестоличних» гастролерів, які відразу повчають як жити корінних жителів. Пані Верещук зазначила: «Ніяких чорних чи замовних кампаній, ніяких обливань брудом і безпідставної, неаргументованої критики не буде. Але критикувати за те, що не зроблено, і пропонувати те, що буде зроблено, звичайно, в моїх силах, і в моїй програмі буде відображено якнайбільше і якнайповніше». Це претензії на професіоналізм, що набуває популярності, однак вона не відмовилась від епатажу, та ще і якого! У своєму передвиборчому ролику Верещук предстане в образі казкової Мері Поппінс (хто не памятає – це героїня англійського мюзикла і надзвичайно популярного кінофільму і мультфільму, де діти мріють про виховательку-няню, яка може абсолютно все і дарує тільки приємні речі). Відео зі зйомок на пішохідному мості через Володимирський узвіз у Києві, де прикріплена до тросів Верещук із парасолькою в руках крутиться у повітрі, дотепер обговорюють не лише кияни. Нагадування про те, що вона послідовниця героя фільму «Слуга народу» дуже промовисте, скоріше за все режисерська і сценарна група та ж сама.
Не оминув технологічного казкової поведінки і фальшстарт Олексія Гончаренка від «Євросолідарністі». Почавши зарано (у червні) з епатажних слоганів «зеленими в Києві мають бути лише каштани» він перейшов до менш яскравих популістичних 5 пунктів: 1) боротися з заторами на дорогах шляхом заміни автомобільного пересування громадським транспортом; 2) в міському транспорті ставка на великі автобуси і метро; 3) замість хаотичної забудови – квартальні збалансовані мікрорайони; 4) розвиток туризму – пішохідний Хрещатик і взагалі скрізь пріоритет пішоходам (незрозуміло, як це робити в лівобережних будівельних джунглях); 5) новий адміністративно-житловий центр на Троєщині, перенесення туди і Київської адміністрації, і Верховної Ради, і Офісу Президента. Але ось у боротьбу включився однопартієць – сивочолий гетьман – Петро Порошенко. Інтрига навколо кандидата в мери від ЄС буде продовжуватися ще тиждень. Звісно, це навряд чи допоможе цій партії з підтримкою населення. Адже, якщо на президентських і парламентських виборах було можливо поставити перед киянами питання «або-або» (тобто, якщо ти не голосуєш за Порошенка, то буде війна і Путін нападе), то на рівні міського господарства це не спрацьовує. Ну і господарництво Петра Олексійовича повязано з його фабриками та минулорічними корупційними скандалами. Але одне очевидно – розвинути до рівня операційного або хоча б стратегічного документа п’ять слоганів Гончаренка вже ніхто не буде. Колишній президент буде давити на емоції патріотизму.
Ще один кандидат на посаду київського міського голови, який почав «за здравіє» неймовірно високими рейтингами ( 22% проти 25% у Кличка, хоча багато аналітики з’явилося, що вони були замовними) – Андрій Пальчевський. Це в його клініці «Євролаб» Зеленський перед виборами здавав аналізи. Щоправда, згодом їхні шляхи розійшлися. Вже більше півроку триває критика команди «Слуги народу», а останнім часом і президента. Пан Пальчевський має бурхливу біографію, головним чином зав’язану на Росії (виступав у шоу на російських каналах, де, зокрема, говорив, що настав час «починати знаходити спільну мову», відкривав бізнес у Росії, його рідня живе у Москві, школа російської розвідки за плечима). Це все почало підкошувати рейтинги. А як з програмою для міста Києва? Вона була заявлена, і до цього часу не оприлюднена, хоча в оточенні Пальчевського помічені досить потужні експерти. Скоріше за все, йому досить важко вирватися «з лона критики» Кличка, плюс формування команди управління містом потребує більшого часу і інших спеціалістів.
І Ірина Верещук, і Олексій Гончаренко, і Андрій Пальчевський стикаються очно і заочно на ефірах з іншим кандидатом – Олексієм Кучеренком (партія Батьківщина). І тут як в американській політиці виникає цікавий феномен – дебатів. У відкритій дискусії Кучеренко переграє кожного кандидата. Звісно, екс-міністр із питань житлово-комунального господарства України (2007-2010) вміє обговорювати міські проблеми та шляхи їх вирішення з розумінням змісту, а не на рівні слоганів. питань. На рівні фейсбук і ю-туб війн може здатися, що промовляти гарні слова на тему управління ЖКХ, будівництва та генпланів міст може будь-хто. Проте на відміну від інших кандидатів Кучеренко не тільки працював у цій сфері, але і має Програму розвитку міста, яку команда «Батьківщини» представила перед початком виборчої кампанії. Її вже охрестили «новою філософією управління містом».
Тож, хто припав до душі киянам – артисти, шоумени, популісти чи професіонали – вирішуватимуть виборці 25 жовтня 2020 року.
