Або цікаве та важливе про китайську коронаноміку.
2020 рік став переломним для урядів країн, незалежно від їхнього рівня розвитку, з позицій оцінки наявних можливостей для маневру і стратегій на майбутнє. Економічна взаємозалежність як один із чи не найголовніших проявів глобалізації завжди характеризувалася наявністю каналів так званого інфікування. І якщо люди ризикують підчепити хворобу щонайменше трьома способами — повітряно-крапельним, повітряно-пиловим або контактним, то країни інфікуються через загальні шоки та подібність макроекономічних умов, через зовнішньоторговельний, фінансовий, інформаційний і політичний канали. «Міжнародні мусони» — саме так поетично експерт МВФ Пол Массон назвав глобальні зрушення в світовій економіці і, зокрема, в економіках провідних країн, які можуть викликати зміни в міжнародних потоках капіталу. Річард Болдвін і Беатріс ді Моро про це зазначили не менш влучно: оскільки країни G7 забезпечують 60% світового попиту та пропозиції, 65% світового виробництва й 41% світового експорту, то тоді, коли вони чхають, решта світу обов’язково застудиться.
Вплив коронакризи на економіку дедалі частіше називають коронаномікою або макроекономічним грипом, — вона не лише провокує тимчасове падіння обсягів виробництва, а й змінює спосіб життя світової економіки, закладаючи підвалини стійких економічних дисбалансів. Спалах епідемії спричинив процеси деглобалізації, змусивши країни блокувати кордони, тим самим викривлюючи звичні потоки товарів, капіталу та людей, а також призводячи до призупинення бізнесу й виробництва. Відтак, якщо соціальну дистанцію було приписано експертами ВООЗ як дієвий інструмент мінімізації поширення вірусу, то дистанціювання економічне, що виникло всупереч постійним рекомендаціям світових регуляторів не блокувати торгівлі, стало справжнім викликом для урядів країн, і з економічним дистанціюванням їм слід учитися жити по-новому.
Пандемія COVID-19 є водночас шоком попиту і пропозиції, який значно уповільнить сукупні торгові потоки. Крім того, збої у виробництві, реалізації інвестиційних проєктів є неминучими через викривлення міжнародних ланцюгів постачань. Існують два ключові канали викривлень глобальних ланцюгів поставок: один — виробничі шоки, а інший — шоки для торгових потоків через порушення транспорту та логістики. На китайські фабрики впливали не тільки блокування та карантини, але й уповільнення виробничих потужностей в інших країнах через дефіцит сировини з Китаю. Таким чином, глобальний шок у ланцюгу поставок, починаючи з виробничих шоків передусім у Китаї, швидко переливається на інші економіки, інфікуючи їх.
При цьому компанії з розвинених країн не дослухаються порад своїх урядів дистанціюватися від Китаю, аби знизити ризики залежності ланцюгів виробництва, і продовжують нарощувати свої прямі інвестиції. За офіційними даними, 2020 року вони перевершать показники 2019-го, адже на кінець листопада вже було досягнуто 94% рівня 2019 року. Не лише намагання врятуватися в країні з економічним зростанням і найкращою здатністю до відновлення, якою є Китай, штовхає корпорації до такої поведінки, а й суттєве зменшення бар’єрів для інвестицій. Інвестиційний бум відбувається навіть в умовах обмежень з боку урядів G7: майже 19 тисяч нових західних компаній розташувалися в Китаї за перші сім місяців 2020 року.
Автомобільний сектор — серед найактивніших у залученні інвестицій: СЕО корпорації Daimler AG заявив у інтерв’ю Financial Times, що компанія інвестуватиме 415 млн дол. США у виробництво вантажівок не в Німеччині, а в Китаї; Tesla відкрила там свій перший завод ще в січні 2020-го; Nissan Motor з тим, аби компенсувати втрати від скорочення попиту на інших ринках, збільшує своє виробництво в Китаї.
Фінансові групи UBS AG, Daiwa Securities Group і Goldman Sachs Group теж не відстають — вони або вже профінансували спільні підприємства в Китаї, або збираються це зробити. Рекордні 214 млрд дол. було вкладено 2020 року іноземними фондами у високоприбуткові китайські акції та облігації, незважаючи на санкції США. Навіть пенсійні фонди продовжать вкладати свої кошти в купівлю китайських компаній, попри ризик бути позбавленими лістингу на американських біржах.
Крім того, понад 200 американських виробників, заводи яких розміщено в регіоні Шанхай, заявили, що не збираються виводити свої виробництва за межі Китаю, як це рекомендує їм уряд, що опікується питанням диверсифікації ланцюгів постачання. Марними виявилися й програми заохочення корпорацій до перенесення їхніх виробничих потужностей з Китаю з метою диверсифікації ризиків, що були запропоновані урядами Японії, Південної Кореї й Тайваню, —ніхто з них цією пропозицією поки що не скористався. Тож сумнівно, що відбудеться масштабне переселення компаній з країни, економіка якої буде єдиною, що за підсумками 2020 року стане більшою, ніж на його початку.
Вплив фінансових і банківських ризиків на глобальну стабільність залежатиме від трьох факторів: масштабу економічних наслідків пандемії на глобальному рівні, реакції фіскальної та монетарної політик на шоки і регуляторні заходи, що застосовуються для банківського сектору. Взаємопов’язаність світових товарних і фінансових ринків, суспільних настроїв і макроекономічної дійсності ускладнить реалізацію політичних заходів. Розробка ефективної політики передбачає цільові програми фінансової допомоги, врахування ймовірності банкрутств і загострення кризи неплатоспроможності, а також пошук джерел необхідного фінансування задля уникнення сповзання в стагнаційну пастку.
Водночас для Китаю 2020 рік став переломним у позитивному сенсі. За версією МВФ і ЦРУ (звіт МВФ 2020 World Economic Outlook), уперше в історії КНР обігнала США за показником ВВП за паритетом купівельної спроможності на 16% (24,2 трлн дол. проти 20,8 трлн) і за підсумками 2020-го стала єдиною у світі країною зі зростанням ВВП. І саме 2020 рік оголошено Китаєм як початок старту двоетапного плану, розрахованого на період до 2050-го. Нова епоха вимагатиме від Китаю нової місії, нових ідей, реалізації нової стратегії та початку нового шляху. Нова епоха вимагатиме великої боротьби, здійснення прекрасних проєктів, просування значних починань і реалізації великих мрій.
Китай оголосив про фактично початок технологічної війни й поставив завдання до 2025 року вирішити проблему переходу на самодостатність в індустрії напівпровідників — те, що вважалося неможливим, адже на сьогодні 47% ринку інтегральних схем належить США, тоді як Китаю — лише 5%. Після того, як США обмежили поставки інтегральних схем, ця, здавалося б, проблема стала драйвером економічного зростання. Якірними точками розвитку інтелектуального виробництва в Китаї було визнано, окрім інтегральних схем та інших засобів проєктування, такі: спеціальне обладнання для тривимірної (3D) мікрокомплектації та тестування; розвиток мобільного зв’язку 5G, надшвидкісні лінії оптичної передачі більшої ємності, нові інтелектуальні термінали; операційні системи і засоби програмного забезпечення в промисловості.
На те, аби наздогнати США у виробництві напівпровідників, відведено лише п’ять років. Зараз на обох припадає 52% ринку, а 2025 року Китай планує завоювати 26% і стільки ж залишити за США. При цьому, що характерно, 80% приросту Китай спрямує на внутрішній ринок, ставлячи завдання позбутися залежності від своїх торговельних партнерів. А запобігти падінню цін удасться завдяки шаленому попиту з боку нових китайських виробників у секторі Industry 4.0.
Для цього у травні 2020 року було проголошено стратегію так званої подвійної циркуляції. Першу циркуляцію — зовнішню — орієнтовано на міжнародний ринок, тоді як другу — внутрішню — на внутрішній. Свого часу глобальний технологічний трансфер, який забезпечив адаптацію до національної специфіки господарювання промислових активів з-за кордону, супроводжувався створенням 500 міжнародних інноваційних парків і майданчиків для здійснення спільних досліджень. За кількістю промислових зразків Китай обійшов США ще в 1990-х роках, і нині відрив між ними став п’ятикратним (5,1 млн проти 1,1 млн), хоча Америка поки що впевнено утримує пальму першості за загальною кількістю заявок на патенти й торгові марки.
Трансфер технологій, звісно, супроводжується трансфером мізків, який виступає ключовим фактором науково-технологічних перегонів у ХХІ столітті. Прикметно, що якщо до 2006 року Китай виступав донором наукових мізків, то вже зараз за показником інтенсивності залучення спеціалістів він уп’ятеро перевершує США, залучаючи вчених з Японії, Франції, Німеччини, Великої Британії та Індії, причому понад 70% китайських учених працюють за межами Китаю (з них 85% — у США). Тож інтелектуальний капітал для реалізації технологічного прориву буде забезпечено.
Консолідація політичної та бізнес-еліти сприяла розвитку штучного інтелекту, наноіндустрії, досліджень геному людини, квантового зв’язку, робототехніки, нової енергетики, швидкісного транспорту, досліджень і використання космосу, інформаційно-кібернетичної безпеки. Відтак, для проголошеного стрибка до 26% світового ринку напівпровідників 2025 року проблем із відповідними технологічними розробками немає, питання лежить у площині масштабування. Адже до оголошеної технологічної війни зі США завдання щодо розгортання виробництва, яке потребує масштабних інвестицій, не виникало.
Наскільки це реалістично? З початку 2020 року в Китаї було збудовано 48 тисяч підприємств з виробництва інтегральних схем, лише за третій квартал — 19 тисяч. Відповідними мікросхемами та нанотехнологіями планується обладнати всі «нехайтеківські» галузі. Транспорт, енергетика, розумні міста будуть нашпиговані відповідними технологіями. І на виході буде отримано принципово інший транспорт (який заряджатиметься в процесі руху), що потребуватиме менше інфраструктурних інвестицій, іншу енергетику (з передовими технологіями її накопичення) та нові міста, що складатимуться з компонентів абсолютно самодостатніх електромереж на основі інтеграції інформаційних і комунікаційних технологій (ІКТ) та Інтернету речей (IoT рішення).
Водночас усі ці мікросхеми, напівпровідники та нанотехнології, окрім зазначених трьох напрямів (транспорт, енергетика, розумні міста), слугуватимуть становленню так званого наглядового капіталізму, забезпечуючи тотальний контроль з метою капіталізації спостережень (за споживачами). Ніхто не ставить під сумнів той факт, що Google, Amazon чи Facebook часом знають про нас більше, ніж ми самі. Нова соціально-економічна формація, або «капіталізм спостережень», він же «наглядовий капіталізм», була описана Шошаною Зубофф у книзі «Епоха наглядового капіталізму» (англ. Surveillance Capitalism: The Fight for a Human Future at the New Frontier of Power), яка 2019 року потрапила до переліку обов’язкових для прочитання за версією Times. У ній авторка критикує «продиктований ринком переворот, який був прихований за технологічним троянським конем, анексував людський досвід і шпигував за ним, а також породив небачену раніше асиметрію знань, що перешкоджає нормальним механізмам захисту демократії». Ознаки нової формації Шошана Зубофф відслідковує ще з початку 2000-х років.
До речі, ZN.UA не лишилось осторонь обговорення фільму «Соціальна дилема», який вийшов у вересні 2020 року на Netflix і в якому колишні співробітники найбільших технологічних компаній розповідали про механізми й алгоритми, що лежать в основі діяльності соцмереж. Фраза з фільму «Якщо ви не платите за товар, значить, ви і є товар» (англ. If you’re not paying for the product, then you are the product) і є квінтесенцією сутності наглядового капіталізму, — на спостереженні за споживачем буде побудований увесь бізнес, адже битва в цифрову еру йтиме не за нафту і навіть не за рідкоземельні метали, а за увагу юзера або кастомера. Бо світ впевнено рухатиметься в бік дедалі більшого наповнення нашого життя його віртуальною складовою. Чи буде кастомер придбавати реальний або віртуальний автомобіль (а геймерів уже давно втягнуто у світ доповненої реальності, де за віртуальні товари слід розраховуватися реальними грішми) або ж «купуватиме» (обиратиме) необхідного кандидата на виборах, — немає різниці.
А поки західні лідери намагаються зрозуміти, як виграти у перегонах на виживання в Industry 4.0 та блокувати подальше кризове інфікування їхніх економік, Китай готується до оголошення нового змагання, де конкурентна боротьба вестиметься за право випуску і контролю цифрової валюти та за здобуття статусу першої держави, що запустить в обіг власну криптовалюту як легітимний платіжний засіб. Тож яка стратегія реанімаційних заходів коронаноміки виявиться виграшною — регуляторних карантинних обмежень, фінансової вакцинації чи технологічного допінгу, покаже час.
Володимир Панченко,
доктор економічних наук, керівник наукових програм Інституту суспільних досліджень
Наталія Резнікова,
доктор економічних наук, професор Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка
