Голова Комітету Верховної Ради України з питань економічного розвитку Дмитро Наталуха пише у своєму пості на Фейсбуці про тендер на закупівлю для Києва 200 білоруських автобусів мінського автозаводу за півтора мільярди гривень без жодної локалізації.
Як це впливає на життя киян? Вони отримають покращення транспорту, але…
Ті, хто критикують Віталія Кличка за корупцію або погану організацію київського життя, здавалось би, мають протилежні від нього позиції. Але в своїх майбутніх рішеннях, у разі приходу до влади, члени партії ГОЛОС та інших неоліберальних партій стосовно закупівлі імпортної продукції критики, діятимуть однаково з тими, кого критикують, бо їх неоліберальні переконання вимагають відсутності пріоритету для українських трамваїв, тролейбусів і автобусів. А значить наповнений на 50% за рахунок нарахувань на зарплати киян бюджет не спричинить створення додаткових високооплачуваних робочих місць. Тому транспорту може бути закуплено зрештою в рази менше.
Мій улюблений автор, південно-корейський економіст Ха-Джун Чанґ, у своїй книзі «Погані самаритяни: Міф про вільну торгівлю та секретна історія капіталізму» писав, що в Сеулі 1960-х, коли починався шлях до економічного прориву, ставлення до імпортної продукції взагалі доходило до істеричного абсурду: навіть серед дітей була така нетерпимість до імпортного, що кожен школяр, у кого батьки курили імпортні сигарети, чи їх діти приносили в школу імпортні жувальні гумки чи шоколадки, вважався зрадником.
Зрештою, саме такі діти, ставши дорослими, захищали дисертації по промисловій політиці і ролі держави у розвитку економіки. А це, зокрема повпливало на те, що населення Кореї виросло з 43 мільйонів у 1990 році до 52 у 2020 році.
Подібна до Кореї за стрімким економічним розвитком Туреччина мала в 1990 році населення 55 мільйонів, а в 2020 – вже 80 млн. Ми можемо сказати, що у мусульман і буддистів своя культура, свій підхід до дітонародження.
А що з країнами з подібною до нас ментальністю та життєвим шляхом? Польща залишилася з 38 мільйонним населенням з 1990 до 2020 року, незважаючи на від’їзд 2 мільйонів поляків у Німеччину та інші країни.
Україна, яка у 1990-му році мала населення майже 52 мільйона, після початку деіндустріалізації втрачала по 2 мільйона кожні 5 років і на сьогодні має 38 мільйонів.
Це і є ціна бездіяльності.
І на останок – скрін поста Дмитра Наталухи.
