Президента Володимира Зеленського можна критикувати багато за що, але йому не відмовиш у щирому бажанні зламати бар’єри між суспільством і владою. Сьогодні розгорілася критика його спроби провести опитування в день голосування. Хтось обговорює те, що це – не конституційно, хтось – що це порушення виборчого законодавства і непряма агітація, комусь не подобається легітимність процесу, комусь – самі запитання. Дійсно, в умовах війни неокріпла демократія дуже сильно ризикує, роблячи спроби вдосконалювати демократичні процеси, оскільки може зануритися в хаос «війни усіх проти всіх», якою скористається агресор. Але погодьтеся, що опитування – елемент руху до прямої демократії в її діджитал-варіанті. Волевиявлення без посередників – але не архаїчне віче, а держава без районних, міських, обласних депутатів. І навіть без депутатів ВР! Це може бути нашим майбутнім.
Україна поки що виявилася неспроможною освоїти технологічно зрілий продукт електронного голосування на виборах, який пропонується Естонією вже майже 10 років і майже безкоштовно (естонців цікавили в Україні не стільки заробітки, скільки втілення свого кейсу на більш глобальному рівні, і вже далі почались би їхні прибутки у випадку продажу комплексного продукту під брендом e-Estonia в Латинську Америку і Африку, а потім і розвинутим країнам). Але Україна все ж тестує на собі самі підходи прямої демократії. Чи зможе наша країна подібно до швейцарських кантонів проводити референдуми з навіть незначних здавалось би питань, без ризику маніпуляції свідомістю виборців та фальсифікації волевиявлення (тепер вже в гібридному, фізично-цифровому варіанті), залежить від успішності інструмента, який почав використовуватися як варіант опитування – електронних петицій.
Як зазначалося експертами Центру розвитку інновацій в дослідженні «Індекс місцевої електронної демократії в Україні: пілотне дослідження» (2019), інструментами електронної демократії прийнято вважати всі форми участі громадськості в управлінні державними та місцевими справами, які здійснюються за допомогою електронних технологій та забезпечують громадськості можливість брати участь у прийнятті рішень органами місцевого самоврядування (ОМС), визначенні пріоритетних напрямів місцевої політики, розподілі частини коштів міських бюджетів за допомогою діалогу, взаємодії між громадськістю та ОМС. До інструментів електронної демократії традиційно відносять: електронні звернення, електронні петиції, електронні консультації, громадський бюджет. Місто Київ, згідно цього дослідження посідає перше місце за рейтингом міст у використанні «Е-звернення» та «Е-петиції», «Е-консультації» та «Наявність ІТ-інструментів».
Попри те, що вищеназвані інструменти повинні стати реальними легітимними засобами, у електронних петицій є такі ознаки, які поки що залишають їх в політичному і агітаційно-пропагандистському форматі.
По-перше, вони характеризуються неоднорідністю комунікативних цілей ініціатора петиції: а) ситуація чи проблема, яку пропонується оцінити киянам, представлена у вигляді «індекса загрози», що типово для інформаційно-оцінних жанрів та формування громадської думки, б) залученням прихильників і солідаризацією, в) формулюванням рішення/пропозиції, спонуканням влади до дії, г) пред’явленням громадянської позиції того, хто сформував петицію.
По-друге, в аргументації використовуються: а) психологічна аргументація, апеляція до інтересів і цінностей користувачів платформи («Київ стоїть в заторах. В ці затори потрапляють … автомобілі швидкої допомоги… Ціна таких простоїв – людські життя!!!») б) апеляція до емоцій («Для проїзду чиновників перекривається рух дорогами Києва!!! Навіщо??? керівники держави бояться своїх громадян???»).
На мою думку, багато в чому неефективність і недостатній розвиток інструмента онлайн-петицій пов’язані саме з тим, що вони поєднують в собі характеристики публіцистичного і політичного дискурсів з діловим та інтернет-дискурсом (активний зворотний зв’язок, висока проникність) з переважанням публіцистичного і політичного. За весь час існування такого майданчика комунікацій киян з владою, з 6352 опублікованих петицій лише 57 з них набрали достатню кількість підписів, і 44 було підтримано владою.
Які ж проблеми існують в Києві, і які з них можуть бути вирішені за допомогою засобів прямої демократії – е-петицій?
За результатами соціологічного опитування, проведеного ActiveGroup, головними проблемами міста Києва кияни назвали: корупцію в КМДА і в міськраді (41,7%); незаконну і хаотичну забудову (35,5%); розмір тарифів на комунальні послуги (35,5%); стан доріг (35,5%); проблеми ЖКГ (27,1%); відсутність парковок (26%); проблеми громадського транспорту (24,1%); благоустрій дворів і прибудинкових територій (23,6%); проблеми парків і скверів (17,3%); прибирання та вивезення сміття (12,5%).
А на основі петицій, розміщених на сайті Київської міської ради (https://petition.kyivcity.gov.ua), відсотки відрізняються як правило в 2 рази (потрібно також враховувати, що питання в дослідженнях дещо відрізняються, хоч і співпадають за загальною суттю): незаконна і хаотична забудова (7,6%); стан доріг (12,1%); проблеми ЖКГ (5,6 %); відсутність парковок (3,5 %); проблеми громадського транспорту (19,9%); благоустрій (13,3%); прибирання та вивезення сміття (2,5%)
Тобто в опитуваннях значно більша кількість містян цікавиться незаконною і хаотичною забудовою, станом доріг, проблемами ЖКГ, паркуванням і благоустроєм, ніж це відображається ініціаторами петицій. Високе співпадіння позицій стосується проблем громадського транспорту (майже чверть від загальної кількості). А от стосовно корупції в КМДА і міськраді і розміру тарифів на комунальні послуги, по яким більше третини опитаних сигналізують незадоволення, кількість петицій попадає в частку, меншу від 3%.
А на що реагують політики і якими інструментами вони користуються для того, щоб почути киян? На виборах 2020 року до Київміськради існує як реакція на опитування, так і власні опитування.
Наприклад, програма політичної сили «Перемога Пальчевського», як зазначено на її сайті, формується зі звернень і запитів громадян, а тому, на думку її авторів, «така програма не є вигаданим з абстрактних величин набором тез, а сконцентрованим відображенням проблем громадян». Іншими словами, програма є концентратом петицій. Наріжним каменем під час формування планів розвитку міста, на думку самого Андрія Пальчевського, повинен стати саме комфорт киян, а розвиток міста повинен враховувати інтереси майбутніх поколінь.
Вочевидь, що для кандидата в мери від партії «Батьківщина» Олексія Кучеренка інший інструмент – опитування, як внутрішні так і ті, що публікуються відомими агентствами, є більш достовірним, ніж петиції. Серед пріоритетів, котрі визначив для себе колишній міністр ЖКХ, тарифи і корупція стоять на перших місцях. Тому Кучеренко пропонує повний аудит бюджету Києва. Можливість зменшення тарифів він бачить як на міському рівні(згаданий аудит, що призведе до зменшення витрат), так і на національному (зміна підходів до діяльності Нафтогазу, де кандидат бачить заангажованість, невідповідність діяльності інтересам громадян України, і відповідне зменшення тарифів).
Кандидат у мери від Слуги Народу Ірина Верещук стовідсотково має онлайн інформацію про думки киян за рахунок інструментів моніторингу соціальних медіа, які широко використовуються її партією. Відповідно і її концепція плану дій виглядає привабливо, якщо не рахувати прорахунки команди у представленні нереалістичних продуктів типу Малої окружної. Але в умовах шквалу інформації, що висипалася на голови киян в останній місяць перед виборами, їм досить важко реагувати на тонкощі програм.
У процесі розвитку інструментів прямої демократії – е-петицій – хотілось би вірити, що їх вдосконалення буде йти не у напрямку більшої досконалості в питаннях політичної агітації і політичної боротьби. Маючи в руках штучний інтелект, у громадських активістів і політиків є можливість наповнювати прості питання підготовчою роботою, яка б дала можливість виборцям не діяти виключно на основі емоцій і в умовах інформаційної невизначеності.
