Сьогодні день Покрови, День Української Повстанської Армії. Віднедавна також День Захисників України. Марш УПА, марш ветеранів, в колоні також партії національного спрямування. Чи буде там колона партії Голос? Чи йде Сергій Притула?
Ризикну сказати, що ні. «Голосу» не буде на марші. Тільки окремі його члени, які до речі балотуються в Київську міськраду. Прізвища називати не буду.
Але сам Сергій Притула мабуть буде, як до речі колись підспівував «Меч Арея» на концерті «Тіні Сонця» Олексій Гончарук в ранзі Прем’єр-Міністра . Мені завжди дуже подобався Притула, як артист і як людина з позицією. Його «Варяти» були для мене поодиноким зразком тих, хто не зкурвився, не продався і не перейшов на зйомки російських серіалів, або, як Ірма Вітовська, покинула шмат смачного і соковитого російського пирога через те, що між нашими країнами війна.
Політичні заяви Притули цієї весни показують, що він займає скоріше націонал-демократичну позицію, аніж націоналістичну. У всякому випадку, його пост стосовно дня святкування Перемоги 9 травня, чи Дня Пам’яті 8 травня є дуже виваженим і політкоректним. Справжній націоналіст би не написав про пам’ятники усім борцям за свободу України, а говорив би про воїнів УПА. Отже це – центристська позиція.
Але що він робить у лавах націонал-лібералів? Чи розуміє він, що неоліберальна ідеологія якраз і створює підґрунтя для слабкості українського народу і безсилості перед загрозою Російської імперії? Та і зрештою Польської держави, чи Туреччини, які є республіками, але напрацьовують свій варіант регіонального розвитку. А у випадку слабкості України – регіонального панування. Чи розуміє Притула, що очоливши виборчу кампанію в Києві після відходу Вакарчука з політики, він просто дезорієнтує патріотів, які приєднуючись до лав підтримки «Голосу», сприяють поглибленню колоніального статусу України?
Для партії національного спрямування потрібне дотримання національних інтересів. Коли я чую, як «Голос» говорить про національні інтереси, гарною українською мовою, у мене виникає серйозний дисонанс і запитання – чи вони не розуміють, що культурна політика без активної економічної політики перетворює нас на аборигенів з бубнами?
Успішною на сьогодні політикою може вважатися оновлена християнсько-демократична ідеологія, представлена, наприклад, Європейською Народною партією. Хоча попри різні позиції різних партій Європи, їхня економічна політика відповідає політиці економічного патріотизму. Українські ж партії зависли зі своїми позиціями у минулому. Наскільки цікавими є позиції «Голосу» в культурній і мовній політиці, настільки ж ретроградними вони є в економіці, попри молодий вік керівництва.
Сергію Притулі потрібно визначатися.
Наведу травневу цитату Сергія Притули, щоб читачу було легше орієнтуватися:
«Сьогодні 8 травня – День пам’яті та примирення в Україні.
Різниця між 8 та 9 травня дуже проста. Принаймні, якщо порівнювати нас і «іхтамнєтов».
8 травня люди кажуть війні «ніколи знову».
9 травня знаходяться люди які кажуть війні «можем павтаріть».
І це фундаментальна різниця у світосприйнятті.
Бо війна – це страшно, це жорстоко, це боляче. Ми побачили це у 2014 і бачимо досі.
Коли в дитинстві я вітав дідуся-ветерана з 9 травня, я і уявити не міг, що в Україні з’являться ветерани війни, які будуть моїми ровесниками, а то й хлопці-дівчата, вдвічі молодші за мене. Ніхто не думав, що і нас торкнеться війна.
Але торкнулась. Завдяки людям, які все ніяк не можуть заспокоїти свої імперські амбіції, які спраглі до крові тих, хто не хоче сидіти з ними в багні і робити вигляд, що їм це подобається.
І вони принесли війну на нашу землю, і зараз на нашій землі гинуть наші солдати – українці. Як і 75 років тому.
Давайте про це згадаємо саме сьогодні, в День пам’яті та примирення.
Українці воювали проти нацизму у всіх арміях. Ми були у лавах Червоної Армії, та в лавах УПА, ми були американськими піхотинцями та канадськими пілотами, ми воювали у Войску Польському та у Британській Армії, ми були у Французькому русі опору та серед югославських партизан.
І у нас до сих пір немає пам’ятника всім українським солдатам, що боролися з коричневою чумою на різних фронтах!!!!
Кожен сам може обирати, що і коли святкувати. Але рано чи пізно треба дати собі відповідь на просте запитання: ми з ким?
Або бути частинкою сусідського побєдобєсія, де немає місця для українських борців проти нацизму, а тільки рускій чи совєцкий воїн. Або бути частинкою світової спільноти і підкреслювати наш особистий вклад у спільній перемозі антигітлерівської коаліції.
Принаймні, останнє дозволить перестати окремим політикам маніпулювати світлою пам’яттю мільйонів загиблих на догоду кремля».
