Згадайте заочну дискусію між Трампом і Клінтон стосовно того, чи може країна дозволити собі не виробляти майже нічого на своїй території. Трамп у притаманному йому спрощеному стилі порівняв американську державу з підприємством, яке має великі борги і постійно їх збільшує та, не маючи змоги їх повернути, зрештою стане банкротом і розплатиться втратою своєї незалежності. Пояснюючи, що Америка має зовнішній борг (2015-го) у 18 трлн дол. США і щорічний торговельний дефіцит у 700 млрд, Трамп пообіцяв своїм виборцям змінити таку ситуацію. На це Клінтон необачно відповіла: «Уявіть собі, що кожен із вас, простих американців, має вдома принтер, з допомогою якого ви зранку на чистому листку паперу друкуєте необхідну суму доларів, наприклад 100 тис., а наступного дня у вас з’являється нова вілла. Отже, ми як велика держава, що здійснює емісію резервної валюти, відрізняємося як від звичайних компаній, так і від звичайних країн. Ми незвичайна країна, а тому можемо мати як нескінченний державний борг, так і постійний торговельний дефіцит. Усі країни вважають за щастя постачати товари до Америки в борг, який підтверджений її зобов’язаннями».
Подібна зухвалість суттєво ослабила позиції демократів на тих виборах. І очевидно, що вони зробили серйозні висновки з цього провалу, — в кампанії 2020 року перед початком завершального періоду передвиборної агітації Байден виступив із потужним економічним блоком. Не лише маючи перевагу за рейтингами, а й нарощуючи темпи відриву від Трампа за рахунок соціально орієнтованої риторики, а також підтримуючи рух БЛМ (black lives matter), що робить демократів в очах виборців поборниками свободи особи, він слово в слово повторює трампівські економічні тези п’ятирічної давності, ймовірно, добиваючи рейтинг чинного президента, оскільки почав професійно грати на полі опонента.
Розглянемо пропозиції Байдена, викладені в оприлюдненому в червні 2020 року економічному плані, з тим, аби мати уявлення про способи, інструменти та механізми досягнення економічного процвітання.
За словами Байдена, він заново перегляне нині чинні закони «Купуй американське» для державних закупівель, аби збільшити частку внутрішніх постачальників у федеральних закупівлях і зменшити кількість випадків надання пільг для закупівель за кордоном. Хтось називає це кейнсіанством, проте цікавою є позиція традиційно продемократівських потужних політичних і бізнес-видань. Підтримуючи дуже категорично Байдена в його критиці Трампа, сформувавши образ антисистемного, а тому шкідливого для Америки політика, вони водночас професійно, з глобалістських і неоліберальних позицій розкритикували економічні пропозиції демократів.
Газета The Washington Post зазначає, що економічний план Байдена є «формулою для зростання витрат і можливих дипломатичних суперечок», оскільки мандат не дозволить уряду купувати дешевші товари і змусить інші країни дати відсіч американським підприємствам. Це не нова позиція. Так сталося ще 2009 року, коли адміністрація демократа Барака Обами включила жорсткі положення «Купуй американське» до проєкту «Закону про оздоровлення економіки та реінвестиції», спрямованого на стимулювання економіки США. За повідомленням The Wall Street Journal від вересня 2009 року,«положення «Купуй американське» ускладнюють життя американським компаніям, вносячи плутанину до муніципальних процедур торгів і гальмуючи сукупний ефект стимулу». The Wall Street Journal згадав історію одного виробника каналізаційного обладнання, який втратив десь 25% свого бізнесу, коли канадські міста запровадили у відповідь заходи, які не дали американським постачальникам можливості брати участь у торгах за державними контрактами.
Як пише лібертаріанський Інститут Катона, закони «Купуй американське» «часто просто повністю не сумісні з реаліями мультинаціональних інвестицій і глобальними ланцюгами поставок ХХІ століття».
Підтримка Байденом законів «Купуй американське» сумнівна, але все ж є послідовною і відповідає уявленню про «демореспубліканське» правління, коли дві партії, що змінюють одна одну на політичному олімпі, є просто одним і тим самим. А от його прихильність до закону Джонса, що вимагає, аби будь-яке судноплавство між портами США здійснювалося на суднах, побудованих у США, під американським прапором і з американськими екіпажами, є зовсім сумнівною з огляду на загальне несприйняття демократами протекціоністської та ізоляціоністської політики республіканців у всі роки їх правління. Як повідомляє видання Washington Examiner, не демократи, а саме Трамп ще 2019 року погодився на те, аби скасувати або принаймні згорнути Закон Джонса. І тепер Байден хоче його розширити. Вже згадуваний лібертаріанський і прихильний до демократів в інших питаннях Інститут Катона жорстко розкритикував ставлення Байдена до закону Джонса.
Не слід ігнорувати і даної Байденом обіцянки стати більш «компетентним протекціоністом», ніж Трамп. Це його відверта політична боротьба. І, на його переконання, це дасть змогу зменшити прихильність до Трампа в так званих штатах промислового поясу, які забезпечили тому перемогу на виборах 2016 року. Але якщо Байден погляне на три з половиною роки антагоністичної та націоналістичної торговельної політики, яку здійснювала адміністрація Трампа, і вирішить, що Америка потребує сповідування такої політики і надалі, тоді в його демократичному таборі прибічників може поменшати.
Адепти вільного ринку та наслідувачі донедавна мейнстримних неоліберальних течій спостерігають фактично протекціоністську ескалацію в американській міжнародній економічній політиці, пропонованій обома кандидатами на посаду президента. Байден фактично веде мову про необхідність сповідувати неопротекціоністську політику, яка виходить далеко за межі торговельного протекціонізму з його тарифами та квотами. Він говорить: «Якщо ми здійснимо розумні інвестиції в промисловість і технології (інвестиційний і технологічний неопротекціонізм), дамо нашим працівникам і компаніям необхідні їм засоби для конкуренції (факторний і ресурсний неопротекціонізм), використаємо гроші платників податків для купівлі американського (фіскальний неопротекціонізм) і заохотимо інновації в США (інноваційний неопротекціонізм), відповімо на зловживання китайського уряду, наполягатимемо на справедливій торгівлі (регуляторний неопротекціонізм) і розширимо можливості для всіх американців, тоді багато продукції, яка зараз виробляється за кордоном, зможе сьогодні вироблятися тут. І якщо ми робитимемо все це з незмінною прихильністю до підтримки промислової могутності США, яку ми підживлюємо чистою енергією, отримуваною нами тут, удома, ми також будемо попереду всіх у виробництві проривних видів продукції та послуг майбутнього». Відтак, Байден обіцяє зробити більше, ніж повернути додому робочі місця, втрачені через COVID-19 і некомпетентність Трампа. Він має намір створити мільйони нових робочих місць у промисловій та інноваційній сферах у всіх куточках Америки.
Відмінність у позиціях демократів і республіканців усе ж є. Байден переходить до соціального питання, яке, однак, має чіткі ознаки неопротекціонізму. Він включить до законодавства про економічне оздоровлення, яке надсилає Конгресу, низку політичних заходів щодо формування робочої сили, підвищення зарплат і забезпечення більш значних пільг (соціальний неопротекціонізм). І далі зовсім соціалістичний, по-французьки тред-юніоністський пасаж: «…це законодавство полегшить робітникам організацію профспілок та укладання колективного договору з роботодавцями шляхом застосування Закону про захист права на організації, прав на створення профспілок і укладання колективних договорів для державних службовців, широкого визначення поняття «найманий працівник» і жорстких заходів, щоб покласти край помилковому віднесенню робітників до категорії незалежних підрядників, тобто підприємців, а не найманих працівників, які мають право на всі пільги». Він також не обмежиться Законом про захист права на організації, а змусить керівників компаній відповідати за свої дії в разі їх втручання у роботу профспілок.
Байден переходить у напад на стратегію Трампа щодо промисловості та інноваційної діяльності. Він називає її «trickle-down economics», тобто економічною політикою, «яка працює на керівників корпорацій та інвесторів з Wall Street, але не на сім’ї робітників». На думку демократів, Трамп, як і колись Рейган, знижує податки для багатонаціональних підприємств, не вимагаючи натомість від них інвестувати на території США і в створення робочих місць саме в США, а не за кордоном. Мовляв, Трамп провадив стратегію торгівлі, яка передбачала пріоритетний доступ на китайський ринок для великих транснаціональних банків, але майже ніяк не протистояла зловживанням китайського уряду в торгівлі, що б’ють по американських працівниках. Тобто, за Байденом, риторика республіканців про повернення робочих місць у США не збігається з реальною політикою: скорочення Трампом податків сприяло винесенню виробництв та інвестиціям за кордон. Іноземні інвестиції перевищували внутрішні інвестиції. В перші 18 місяців президентства Трампа кількість робочих місць за кордоном, які забезпечували виконання урядових контрактів, зросла майже вдвічі. 2018 року викуп своїх акцій компаніями сягнув рекордної величини, а корпоративні податки були на найнижчому рівні. 2019 року промисловість переживала рецесію, і торговельна стратегія Китаю, яку Трамп так вихваляв, врешті-решт сприяла падінню промислового експорту США.
На завершення процитуємо якомога ближче до тексту стратегію Байдена щодо промисловості та інновацій, щоб, можливо, посприяти інформуванню українських експертів, які досі переконують, що в США все відбувається виключно за неоліберальними законами і держава не має стосунку ні до фінансування розвитку підприємництва, ні до фінансування підтримки інновацій.
Байден пропонує використовувати ресурси федерального уряду в безпрецедентний спосіб, і ці зусилля у сукупності змінять промислову та інноваційну сферу США так, що майбутнє робитиметься в Америці усіма американськими працівниками:
- Купуй американське. Зробити гасло «Купуй американське» справжнім і здійснити 400 млрд дол. інвестицій у закупівлі.
- Виробляй це в Америці.Переозброїти та оживити американських виробників.
- Займайся інноваціями в Америці.Здійснити 300 млрд дол. нових інвестицій у дослідження і розробки та проривні технології.
- Інвестуй повсюдно в Америці.Забезпечити інвестиції на всій території США, всіляко покладаючись на таланти, та інвестувати в потенціал усіх американських спільнот і працівників.
- Відстоюй Америку.Реалізувати проамериканський податок на робітників (Worker Tax) і податкову стратегію так, щоб виправити шкідливу політику адміністрації Трампа і дати американським виробникам належні можливості для конкуренції за робочі місця та частку ринку.
- Постачай в Америку.Повернути в США найважливіші ланцюги поставок, щоб покінчити із залежністю від Китаю або будь-якої іншої країни.
План Байдена, на його переконання, допоможе створити п’ять мільйонів нових робочих місць у промисловій та інноваційній сферах.
Не аналізуючи рівня правдивості звинувачень демократами щодо недостатньо сильного використання Трампом потенціалу політики економічного націоналізму, протекціонізму та ізоляціонізму, хочемо зазначити, що політика республіканців, що вже втілюється, і анонсована демократами політика, яку вони обіцяють реалізовувати після своєї можливої перемоги, мають надзвичайно потужний інструментарій державного впливу як у частині регуляторного супроводу, так і в частині використання потенціалу державних субсидій і закупівель. Як говорив Джордж Оруелл вустами героя своєї антиутопії: «Мир — це війна. А війна — це мир». Перефразуємо це твердження: «Неолібералізм — це соціалізм. А соціалізм — це неолібералізм». Адже в самій Америці в політичному процесі демократів називають соціалістами, а подекуди — і комуністами. І навіть лідер Комуністичної партії США 76-річна Анджела Девіс, яка свого часу відпочивала у кримських пансіонатах, неодноразово зустрічалася з Леонідом Брежнєвим і була в СРСР символом і надією на комуністичні перетворення в США, очікує від демократів початку нової, комуністичної, ери в історії Америки. Нам видається, що комунізму у разі перемоги демократів у США будувати не почнуть, і однакова риторика Байдена і Трампа в економічній сфері є символом справжнього капіталізму, а не міфічного, що існує в уяві щирих українських неолібералів.
Хотілося б під час виборчих перегонів в Україні врешті-решт побачити дискусію провідних кандидатів на посаду президента, яка базувалася б на позиції «Купуй, виробляй, займайся, інвестуй, відстоюй, постачай в Україні!».
Володимир Панченко,
доктор економічних наук, керівник наукових програм Інституту суспільних досліджень
Наталія Резнікова,
доктор економічних наук, професор Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка
