Мікросхеми та болти як засіб виживання у глобальному світі

Японія вміла вражати і захоплювати завжди. Але на відстані – по їхній електроніці, машинах, книгах про своєрідну систему менеджменту та самурайських фільмах важко зрозуміти, як саме вони досягають досконалості.

Дещо більше інформації можна отримати під час поїздок, особливо якщо вони організуються якраз з такою метою – трохи підняти завісу незрозумілості. Нещодавно я приєднався саме до такої групи, побувавши в 10 різних японських компаніях.

Перший візит був до корпорації «Sharp», де нас приймав зокрема і президент корпорації (великі чини на зустрічах – рідкість, якщо немає зацікавленості з боку японської сторони). Його виступ з першого до останнього слова був не те щоб шокуючим, але скажімо так — дуже відвертим. Президент нагадав, що їх компанія випускає дуже гарні телевізори, в яких використовуються найкращі в світі технології LCD, але фабрики з виробництва телевізорів приносять їм збитки. Втім, у цьому немає нічого дивного, якщо пам’ятати про закон Мура.

Доля лідерів будь-якого ринку насправді тяжка, але ринку електроніки, мабуть, особливо. За 5 років вартість рідкокристалічних LCD моніторів телевізорів зменшилась в 5 разів. Тому «Sharp» змушена припиняти випуск телевізорів, хоча фабрика, де виробляються LCD-панелі, – це суперсучасне, повністю роботизоване виробництво. Така фабрика будується кілька років, за цей час з’являються і нові технології, і підприємства конкурентів, які випускають більш досконалу продукцію. Винаходи для нових технологій є і в «Sharp». Але як перебудовувати виробництво, коли момент окупності планувався аж через три роки?

Гонка технологій для корпорацій не менш важка, ніж гонка озброєнь для держав, тому що часто призводить до банкрутства лідерів. «Sharp» збанкрутує, якщо буде продовжувати випускати телевізори, тому корпорація змінює стратегію. Вона сконцентрується на випуску LCD-панелей для сонячних батарей, адже технологія тут, на щастя, така сама як і для телевізорів. Метод отримання енергії таким способом називається «фотовольтаїка». Зменшення ціни телевізора є критичним з точки зору отримання прибутку для компанії, а от застосування цієї технології в виробництві енергії відкриває абсолютно нову еру в енергетичній сфері.

У нас в Україні йдуть суперечки між апологетами теплової та атомної енергії. Зі зростанням ціни на газ та нафту знову з’явилися прибічники видобутку вугілля, які таким способом захищають економічну та енергетичну незалежність країни, хоча «чорне золото» знаходиться на кілометровій глибині і його собівартість надто висока, а головне — вона вимірюється також кількістю людських життів. В той же час, наприклад, в Австралії та Бразилії вугілля видобувають відкритим способом за нижчою ціною. Наші ядерні лобісти справедливо кажуть, що нам не потрібен видобуток такого дорогого вугілля, але вони пропонують нам «новий» мирний атом. Вони заперечують необхідність сонячної та вітроенергетики, забуваючи власний Чорнобиль і японську Фукусіму. Для чого ганятися за вітром в полі – краще побудувати ще один ядерний реактор, вважає дуже «просунуте» ядерне лобі. В цей же час німці й голландці ставлять поряд по 100 вітрогенераторів, що за сукупною потужністю дорівнюють цілому енергоблоку атомної станції, а «недалекі» китайці та американці розвивають технології фотовольтаїки. В Японії нема вугілля і нещодавно ця країна пережила цунамі, яке пошкодило атомну станцію, тому японці розуміють, що в тих природних умовах, де катаклізми можуть трапляться знову і знову, сонячна енергія є на сьогодні пріоритетною. Ці технології розвиваються дуже швидко, з випередженням закону Мура, вони стають більш доступними і дешевими. Тому економічно виправдано створювати поля сонячних батарей в районах, придатних до цього. Японія може забезпечити себе електроенергією за рахунок вітру і сонця, але корпорація «Sharp» прагне значно більшого, ніж просто виробити сонячні батареї і продати їх, щоб хтось виробив електроенергію для країни. Світові лідери вже ділять сонячну енергію. Ми поки що вважаємо, що вона є для нас абсолютно доступною, і той, хто має технологію, буде безкоштовно користуватися нею. Насправді між США, Китаєм та Японією розгорнулась боротьба за можливість доступу до електроенергетичних мереж, про що повідомив президент корпорації «Sharp». Тож електроенергія, видобута з енергії сонця, буде розподілятися централізовано – тими, хто має найпередовіші технології фотовольтаїки. Саме вони збираються володіти електромережами і фактично будуть розподіляти сонячну енергію, як сьогодні країни ОПЕК ділять нафту.

Може, для когось це виглядає фантастично і сюрреалістично, але японці вже вступили в це змагання і шукають партнерства з європейцями для спільного використання електроенергетичних систем. Якщо електромережами будуть одноосібно володіти глобальні (китайські, наприклад) компанії, сонячна електроенергія може стати недоступною. Тому продаж в приватні руки електроенергетичних мереж за японським сценарієм повинен бути рівноправним альянсом між користувачем та лідером технології, а от концентрація мереж у приватних руках видається небезпечною, особливо для великих міст.

Виходом і альтернативою можуть бути і інші стратегії розвитку. Потрібно згадати про стару як світ європейську (і українську) ментальність – жити в своєму будинку. Насправді вже зараз є технології, коли одне вікно може забезпечувати енергією цілу кімнату. За 10 років ці технології стануть дешевими і комерційно виправданими. Тому перейти до автономного енергопостачання для малоповерхових будинків буде абсолютно реально. Але для цього треба змінювати не тільки парадигму енергозабезпечення, а й містобудування. Більшість населення Землі (90%) вже через 30 років буде жити у великих містах. Чи будуть ці міста також високими, з хмарочосами – залежить від нашого здорового глузду та інстинкту самозбереження.

Але про це окрема розповідь. Живучи на землі без торнадо і землетрусів, ми рідко замислюємося над тим, як уберегтися від катастрофи і як відновити життя після неї. А от японці з цим живуть. Моя поїздка проходила в штаті Канзай, в якому у 1995 році стався землетрус, котрий знищив 80% будівель і 70% промисловості. Але японці зуміли все швидко відбудувати, і це вражає. В той час, коли ми плачемось, що ніяк не можемо відновити нашу країну, яка лежить в символічних руїнах через нашу недолугість і невміння творити ефективні економічні системи, енергія японської нації дозволяє відновлювати за короткий час все, що було реально, фізично зруйновано. В Японії кожному поколінню дістається мінімум одна нищівна природна чи військова катастрофа, з якими вони справляються.

Мабуть, це не було б можливим, якби в Японії – країні високих технологій не було б багато умільців, які роблять прості винаходи, котрі дають можливість просунутись в якихось невеличких питаннях. Я вдруге побував у Японії і тепер розумію, що після першої поїздки в мене було хибне уявлення про цю країну. Першого разу я побачив країну швидкісних поїздів, багаторівневих автомобільних розв’язок, чіткої організації життя і високих технологій. Насправді крім цього Японія складається також з маленьких, навіть мікроскопічних, підприємств і примітивних на перший погляд технологій. Наприклад, ми побували в компанії «Hard lock». Під час візиту туди я згадав заїжджену розповідь про те, що в 1970-1980-і роки в СРСР японці пачками купували журнал «Техника молодежи». Винаходи, які були описані в тих журналах і стосувалися якихось, здавалося б, віддалених від високотехнологічного виробництва примітивних речей, були їм для чогось потрібні. Японці вивчали і застосовували окремі раціоналізації для вмонтовування в свої високі технології. А от в умовах Радянського Союзу такі винаходи було неможливо використати, тому що вони були з мирного життя. Це було потрібно людям, але зараховувалось до групи «Б». Продукцією групи «А», якій приділялася основна увага і на виготовлення якої витрачалася основна частина фінансів, була військова техніка, для якої все робилось централізовано в засекречених наукових інститутах. Тому винаходи і раціоналізації, які можна було публікувати, могли потішити самолюбство винахідника, але мали мало шансів на втілення в життя.

В Японії навіть простий винахід часто робить людину заможною. Такий приклад ми побачили в компанії «Hard lock». Якщо на болт накрутити звичайну гайку, то від вібрації вона відкручується (на спеціальному стенді – всього за 13 секунд). Засновник «Hard lock» знайшов дуже простий вихід – 2 гайки, які спеціальним чином входять одна в одну і за рахунок цього не відкручуються. Здавалося б, це винахід для журналу «Техника молодежи». Але в Японії він запатентований вже 40 років, і весь час автор гарно заробляє. Річний обсяг продажів цієї компанії – $20 млн. На підприємстві працює всього декілька співробітників, а в якості обладнання використовуються дуже прості станки (в Україні для такого обороту треба найняти не менше 200 робітників і закупити обладнання на $5 млн). «Hard lock» – це примітивне, але надзвичайно ефективне виробництво, воно продає свою продукцію більше ніж в 20 країнах світу. Компанія не зупинилася на цьому винаході, є інші продукти, не менш дивовижні, хоч ззовні і прості. Але головне те, що вони гарно продаються для масового вжитку, – наприклад, сковорідка для зручного перевертання яйця на іншу сторону, щоб засмажити його.

Японський досвід показує, що високотехнологічне виробництво не може існувати без справжнього ринкового середовища. З одного боку, сам по собі винахідник нікому не потрібний. Але мікровинаходи працюють у великій системі, і вони там знаходять себе. Більші підприємства купують продукцію у маленьких. При цьому вони не намагаються викупити чи захопити мале виробництво, щоб мати його у своїй власності. Такий спосіб взаємодії відрізняється від уявлення про капіталізм на пострадянському просторі. Нам здається нормальним, що завжди будь-який великий бізнес повинен поглинати менший. У успішних великих компаній Японії і світу немає такого патологічного бажання, хоча злиття, поглинання і подрібнення відбувається як постійний безперервний процес. Великі компанії розуміють, що коли щось поглинається, потрібно включати його в своє управління. Коли велика система вбирає багато малих елементів, вона блокує їх розвиток і стає нездатною все це контролювати. Японські і британські залізниці купують чудо-гайки у винахідника, але вони не планують викупити його підприємство. Хоча це дуже просте виробництво і, можливо, «Hard lock» продає ці гайки дорожче, ніж залізниця могла би виробляти сама. Мега- і мікрокорпорації існують незалежно, але потрібні одне одному.

Я зовсім не ідеалізую ні японський спосіб життя, ні японський побут, ні їхню систему економіки. Вже під час перебування в Японії я побачив по телевізору початок справи про відому у всьому світі компанію «Olympus». Керівництво компанії перевело $ 680 млн акціонерів на нікому не відому фірму на Кайманових островах. Зрозуміло, це означає, що ці гроші можуть бути вкрадені. Я навмисне підливаю ложку дьогтю в свою розповідь, щоб підтвердити, що не все в Японії ідеально.

Але треба пам’ятати, що японська економічна система може бути дуже ефективною, може дуже стрімко розвиватися, якщо мале живе поряд з великим без поглинання і отримує свій прибуток. Таке поєднання різних типів бізнесу та згуртованість населення рухає і розвиває економіку цієї країни, а люди за рахунок цього живуть в середньому на 10-15 років довше, ніж в Україні.

Збільшення тривалості життя в Японії поставлено на серйозну бізнес-основу, і держава займає дуже активну та творчу позицію у цьому питанні. Я побував у медичному кластері, в який входять тисячі фірм, в інфраструктуру якого вкладається $ 500 млн грошей державного бюджету щорічно. Загальне завдання – виробляти нові медичні технології та розробляти медичні препарати для того, щоб збільшити середню очікувану тривалість життя японців ще на 5 років. Ми знаємо, що тривалість життя прямо пропорційно залежить від ВВП на душу населення. Про це докладніше можна почитати у статті «Не в деньгах счастье, а в их количестве». Після досягнення $20 тисяч на одну особу (в Японії цей показник дорівнює вже $40 тисяч) збільшення тривалості життя за рахунок зростання економіки дуже сповільнюється і зовсім припиняється. От і доводиться створювати мегабізнеси в медицині, щоб жити в середньому 100 років.

І я чомусь вірю, що якщо японці поставили собі за мету цього досягти, то вони зможуть. І щиро бажаю їм успіху.