У жовтні 2006 року я опублікував у нашому виданні статтю «Хто напише новий гімн України?». Це була стаття-роздум про те, наскільки підходить нам «головна пісня країни», що в ній не так і які взагалі існують норми й правила написання гімнів. Ця стаття викликала великий резонанс серед читачів. Дотепер в редакцію газети «Експедиція ХХІ» приходять листи – відгуки на цю статтю. Тема написання нового гімну виявилася злободенною. Тому пропонуємо вашій увазі фрагмент статті «Хто напише гімн України?» і декілька відгуків читачів на неї.
Французька делегація високого рангу відвідує Київ. Вдень переговори, а увечері культурна програма. Гості йдуть до ресторану, там добре випивають і закушують. Супроводжуючий чин вирішує порадувати французів, підходить до музикантів, дає купюру і просить:
– Мужики, тут французька делегація, потрібно потішити чимось товаришів французів.
У ресторані починає лунати «Марсельєза»: «Відречемося від старого світу…». Французи встають. Коли стихли останні акорди і французи сіли, чин, окрилений успіхом, знову підходить до музикантів із купюрою ще більшою:
– Ну спасибі, мужики, вшанували, а зараз – мою улюблену, про зайців. Звучить пісня «про зайців», чин пускається в танок… Французи знову встають. Після танцю вони підходять до нього і кажуть:
– Ми і не знали, що в Україні такий веселий і запальний гімн, а головне – ви так чудово під нього танцюєте…
(анекдот)
Державний гімн – це свого роду архітектурний моноліт, збудований за допомогою музичних звуків. І від того, який матеріал (мелодійний, гармонійний, ритмічний і т.д.) пішов на це будівництво і який його стиль, великою мірою залежить імідж країни. Саме з відчуттів, викликаних гімном, люди, не знайомі з країною, про неї судитимуть.
Існують особливі правила написання музики гімнів. Гімн повинен мати маршові риси, тобто при написанні використовується класична мажорно-мінорна тональна система з чіткою і ясною «кроковою» ритмікою. В той же час гімн повинен бути достатньо самобутнім, неповторним, щоб виділятися з маси собі подібних. Незвичність і впізнанність гімну часто досягається шляхом використання характерних жанрово-національних елементів. Тут потрібне уміння поєднувати національні мотиви зі стандартною маршовістю гімнів. Більше того, в хорошому гімні бажана присутність деякої ліричності.
Для гімнів існують такі характеристики, як вагомість, просторовість, висока асоціативність, миролюбність. Оцінюють гімни і за параметрами співвідношення чіткості й плавності в артикуляції, «щільності та багатоаспектності подачі інформації», різноманітності гармонійних оборотів. Існує навіть таке поняття, як показник IQ гімну.
При написанні гімнів використовується психологічний ефект краю. Початкова музична деталь твору краще всього запам’ятовується і налаштовує слухача на потрібну хвилю. Завершальна музична деталь гімну образно повинна нагадувати розчерк пера і викликати відчуття піднесення. Перша і остання музичні деталі залишаються у підсвідомості і впливають на сприйняття і запам’ятовування гімну в цілому.
У січні 2001 року Президентом України на розгляд Верховної Ради України був відправлений законопроект «Про державний гімн України». На підставі цього документа в якості тексту державного гімну України був затверджений текст Павла Чубинського. Музика гімну, достатньо красива і мелодійна сама по собі, не зовсім відповідає стандартним канонам написання гімнів. Гімну не вистачає чіткості, маршовості. Не можна сказати, що при прослуховуванні нашого гімну виникає відчуття вагомості і простору. Я б сказав, що наша музика швидше викликає відчуття тягучості та деякої монотонності. Коли чуєш мелодію «Ще не вмерла України…», потрапляєш у полон смутку. Але ж це не припустимо для гімну! Гімн повинен звати за собою, вселяти відчуття упевненості в своїй країні і гордості за неї. А ви знаєте слова національного гімну України?
За словником гімн – це урочиста пісня програмного характеру. Яка ж програма нашої держави? «Ще не вмерла …» – які у вас виникають асоціації, коли ви чуєте цю фразу? «Трохи жива», «на ладан дихає», «тільки душа в тілі» – і це перший рядок національного гімну! До того ж багато хто помилково вважає, що гімн України починається зі слів «Ще не вмерла Україна…». Як казав незабутній капітан Врунгель: «Як ви яхту назвете, так вона і попливе…». Перший же рядок нашого гімну в поєднанні з мінорною мелодією створює відчуття смутку і навіть деякої пригніченості.
Гімн – це пісня, в якій злилися воєдино минуле, теперішнє і майбутнє; це заклик, це молитва, якщо хочете. Гімн повинен викликати в громадянах країни відчуття причетності до чогось більшого, ніж просто життя кожного з нас, до чогось, що переживе кожного з нас і пам’ять про що залишиться у століттях. Наш гімн був спочатку написаний під впливом спогадів про загиблих. Це швидше реквієм, тобто поминальна пісня.
За даними соцопитувань, тільки у близько 30,6% жителів України державний гімн викликає відчуття душевного піднесення, відчуття гордості, вони сприймають його як символ національної гідності. 11% не дуже подобається гімн, але вони вважають його символом нашої держави, 10% абсолютно байдужий наш гімн і 4,6% відносяться до нього з відчуттям неприязні та роздратування.
Всесвітньо відомий письменник, популяризатор Дзен-буддизму Д. Судзукі писав, що «реальність – це єдність суб’єктивного і об’єктивного». З погляду філософії Дзен наша думка про предмет, хід думок, слова, які ми вимовляємо, впливають на реальність. Це підтверджують і психологи. Все, що людина думає про себе, стає дійсністю. І лікарі, і екстрасенси радять мати позитивний образ мислення, тоді і життя буде щасливіше, і здоров’я нікуди не дінеться.
Ці ж принципи застосовні і для країни. Поки ми співатимемо перед битвою реквієм замість військової пісні, завжди будемо трохи при смерті – «ще не вмерли», але і не зовсім живі.
Чи означає моє невелике дослідження, що Україні потрібен інший гімн? Як на мене, було б непогано доручити кращим поетам і композиторам України написати новий гімн – нову духовну програму для країни, яка вже відбулася, програму затвердження нових цінностей. А заслуженому старому гімну залишити почесне місце в історії.
Добрий день. Знайшов у Інтернеті статтю Володимира Панченка «Хто напише гімн України?».
Я – Євген Kорчинський, м. Львів, інженер, 39 років.
У 1999 році я теж задався питанням, яким повинен бути новий Гімн нової України.
Вимоги до тексту у мене були простими: в ньому не повинно було бути спірних образів. Текст має бути такий, щоб під кожним словом міг би підписатися кожний. Щоб люди вивчили його не тому, що це Гімн, а тому, що текст сам закрадається у пам’ять, у свідомість, у душу. Визнали в ньому головну пісню країни. Я постарався уникати солодких, нудотних епітетів, від яких відгонить нещирістю з одного боку і негативом типу: ми чекаємо, коли наші вороги згинуть, „як роса на сонці” (тобто самі по собі, а нам слабко з ними боротися?), і лише тоді „запануєм” (отже, зараз ми в полоні?) – з іншого.
Я хочу, щоб у нашого гімну на Євро-2012 був такий текст, кожне слово якого заряджало б наших футболістів енергією! А не навпаки.
Ось що у мене вийшло:
Наш руський дух хай буде з нами,
Дух перших київських князів –
Тих, що не дерлись стать панами,
А прагнули єднать братів.
Той дух, що щирість полюбляє,
На дружбі, на відвазі зріс,
Що, увібравши простір краю,
Чуття свободи людям ніс.
Що мудрості владарювати
Дасть право, ставши батогом.
Та не вождів гріхи ховати –
Щоб правду боронить гуртом!
А правда — то є суть буття,
Що змістом сповнює життя,
Що дасть натхнення віднайти
Шлях у майбутнії світи.
Ми зробим все, щоб мала ти
Там місце славне, Україна!
Я – рядовий професійний музикант, викладач, аранжувальник, звукорежисер, навіть трохи композитор (якщо рахувати музику до 4-х театральних спектаклів і не рахувати різні пісні).
Трохи стикався з темою написання гімну (місту). Через помилкову скромність не взяв участі у конкурсі – і, як виявилося, марно. Всі представлені роботи були чим завгодно, але тільки не гімном! Тоді мене вразило, що професіонали (хоча і місцевого “розливу”), виявляється, зовсім не володіють темою!
Питання, Вами підняте, мене просто мучить із самого початку. Все, все абсолютно вірно!
Дивно, наскільки широкий спектр Ваших знань і глибоке проникнення в проблему! А проблема-то дійсно є! І рішення стосовно неї, на жаль, приймали не „серйозно і по суті”, а політичним наскоком. Шкода, що професійні музиканти у нас скромні і тихі, на відміну від усіляких Поплавських.
Від себе міг би ще небагато додати до Вашого аналізу психологічного значення “музичних прийомів і рішень”. Наприклад: на самому початку – “топтання на місці”, потім “ходіння навкруги (основного звуку-тоніки)” і нарешті завершення фрази відходом…. ВНИЗ, у похмуру нерухомість мінорної тоніки (тобто – все, приїхали!). І щоб ніхто не сумнівався в програмі безвихідності, ПЕРШУ ФРАЗУ ТУПО ПОВТОРЮЄМО ДЛЯ ТИХ, ХТО НЕ ЗАСВОЇВ.
Так, кожна з 3-х музичних фраз, з яких складається пісня, просто повторюється, тобто ми ходимо колами печалі, і ЖОДНОГО РОЗВИТКУ!
Нарешті третя фраза, кульмінація, здавалось би – ось, нарешті розірваний похмурий круг мінору! Але ні, не дочекаєтеся (сподіваної волі): знову, вже в коді, попри інтервальні стрибки-спроби виплигнути з мороку, падаємо на дно все тієї ж застиглої, холодної мінорної тоніки, хай навіть апофеозно і подвоєною октавою вгору…
За державу образливо!
(Черкаси і Корсунь-Шевченківський)
