Російська доктрина – стратегія виживання Росії - Панченко Володимир Григорович

…Ми виходили з трьох сценаріїв нашого майбутнього:
1) Розвал Росії, розпад її на частини, проголошення місцевих суверенітетів.
2) Стагнація, збереження нестійкої рівноваги.
3) Влада – шляхом стрибка – звернеться до ідеології, що відповідає традиційним принципам російської цивілізації. Не можна виключити, що такий перехід стане вимушеним, відбудеться в результаті якнайглибшої кризи, що межує з катаклізмом… Є і вірогідність більш еволюційного переходу до ідеологічних підстав, близьких Доктрині, – проте, як показує досвід історії, саме кризи і загрози підштовхують до рішучих переломів на шляху такого роду природної еволюції влади у напрямку до національно-державної традиції.
«Російська доктрина», 2007 рік.

У нас у медіапросторі досить багато інформації про те, що Україні загрожує розпад на частини. Але ми мало чуємо про загрози суверенітету Росії, хоча ці проблеми дуже серйозні і про них відкрито говорять у середовищі московських експертів. У даній публікації я пропоную короткий конспект «Російської доктрини» (далі РД) – стратегії, яка створена групою з 70 авторів під керівництвом відомого економіста Андрія Кобякова. Для викладу суті 600-сторінкового документа я використовував скорочений варіант – тези доктрини, лапки цитування я поставив на початку і наприкінці тексту, так що можна вважати виклад матеріалу суцільною скороченою цитатою.

Я рекомендую прочитати і саму РД, і дискусію по ній в Росії (посилання на сайти в кінці публікації). Ознайомлення з РД допоможе одержати більш повне уявлення про причини подій і рушійні сили, які впливають на відносини між нашими країнами, а також подивитися, в чому шукає силу для розвитку наш північний сусід.

«Причин створення стратегії декілька, але головна в тому, що сировинна країна може прогодувати тільки 50 млн. населення з 150 млн., що проживають у Росії. На перший погляд, положення РРФСР безнадійне – країна вичерпана демографічно, зношена фізично, пропустила технологічний ривок 1990-х років, у неї немає півтора трильйонів доларів на оновлення інфраструктури і промислового устаткування. Але є шанс – він у тому, що світовий порядок став стрімко руйнуватися, закінчується епоха індустріалізму. Після цього прийде Нейросвіт, де використовуватиметься закладена в людині здатність, а не землі і надра. Та цивілізація, яка розвине вищий людський ресурс, його творчість, домінуватиме над промисловими, аграрними і сировинними країнами. Але для цього необхідний базис у вигляді оновленої державності, яка б збирала сили нації в кулак. Захід говорить про перемогу лібералізму, але насправді наступає його смерть. Нинішній етап характеризується остаточним витісненням США з геополітичної арени, тому що, споживаючи 40 % ресурсів, вони розплачуються нічим не забезпеченими борговими розписками. Все благополуччя Америки базується на небаченому зростанні цих зобов’язань, тому крах ліберального глобального проекту, яким править міжнародна фінансова олігархія, неминучий і дуже близький. Нинішній час характеризується як смута, і тому будь-який поштовх може призвести до змін. Навіть слабкі країни можуть впливати на світову систему, яка вийшла з рівноваги. Тому успіх супроводитиме тих із них, чия політика відрізняється найбільшою твердістю, жорсткістю, завзятістю і послідовністю».

Головною умовою успіху країни є наявність сильної нації, яка в Росії відсутня. Якою ж бачиться російська нація і які способи її створення?

І. Нація духовно-політична

Держава-Нація є силовим полем історії, яке утримує в собі різні етнічні й соціальні групи. Нація – ядро культури і державності, котрі розширюються, в яке включаються всі нові частини.
Росія явила синтез духовно-політичної, «правильної» імперії і наддержави. Їй вдалося досягти мирної християнізації та асиміляції. Вона вела в основному оборонні війни, її експансія носила характер захисту від нападів.
Відновлення країни неможливе без єдиного і послідовного сприйняття вітчизняної історії, яку потрібно прийняти офіційно на державному рівні.
Росіяни в наднаціональному союзі з етнічними меншинами – формула історичної Росії. Для виживання і розвитку нації необхідна духовна суверенність. Не просто «суверенітет» і формальна «незалежність» (кордони і митні пости, що охороняються), але самостійність духу і волі.

ІІ. Російський дух

Умова відродження і зміцнення Росії – союз держави з Православною Церквою і найтісніший союз Церкви із суспільством. Православ’я – «Мирський фронт», воно може стати рушійній силою культурної та інформаційної реформації Росії.
«Вірність православ’ю» потрібно розцінювати як знак вірності самій нації.
Потрібно передбачити можливість переходу із режиму світської держави в режим держави конфесійної (за прикладом Ізраїлю, Таїланду, Йорданії). Росія – не багатоконфесійна країна (до релігійних меншин відносяться 10% населення).
Вище керівництво держави повинне належати головній релігії – православ’ю.
Фундаментальне вибудовування національної і культурної ідентичності. Школа формує носія такої самосвідомості. Ідеологія освіти не може віддаватися ринковій стихії.
Культура з великої літери – це духовне життя нації, вона визначає політичні й економічні риси російської цивілізації. Культурні механізми програмують усе національне життя.
«Внутрішнє самодержавство» у сфері інформації. Цензура в ЗМІ.
Російські діти повинні рости упевненими в собі як носії національного начала, усвідомлюючи себе представниками великої цивілізації, приналежність до якої – велика честь.
Держава захищає та підтримує національну культуру (порівняно із зарубіжною, яка повинна обмежуватися квотами), захищає російську мову. У сфері новітніх технологій, в мультимедіа, комп’ютерних іграх – формування національно орієнтованої естетики – могутньої і справедливої «російської цивілізації майбутнього».

ІІІ. Російська держава

Не відмітаючи «демократію», співавтори РД визнають її лише як важливий інструмент, який повинен застосовуватися в державі розумно і вибірково.
Мета держави і національної влади – не в забезпеченні громадянам успіху і «добробуту», а в збереженні суверенітету, самостійності, народної свободи, на основі яких може бути здійснений особистий успіх.
Національне самодержавство – «духовна суверенність» Росії, здібність до зосередження величезної державної потужності в інститутах верховної влади – принцип державності, імперії, поєднання демократії з автократичним і аристократичним началами.
Національною владою Росії повинна стати сукупність трьох державних начал у їх конкретних політичних формах – прямої демократії (місцеві ради), компетентної аристократії (сенат, лідери «мережевої смислократії») і єдиноначальства (Глава Держави).
Російська держава зобов’язана повернутися до правильної розстановки пріоритетів: реалізація прав і інтересів народностей Росії не повинна поменшувати права й інтереси російської більшості. Проект Росії майбутнього повинен втягнути в себе всіх носіїв такого російського об’єднувального начала, не звертаючи уваги на штучні межі 1991 року.
Ім’я «Росіянина» повинне знов, як і у давнину, стати подарованим громадянам Росії привілеєм. Російський наднаціоналізм націлений на поєднання принципово різних духовних, культурних, етнічних світів.
Росія – це мононаціональна держава, в якій є національні меншини. Необхідно присікти розвиток нездорових форм етнічного й етнократичного відособлення яких-небудь частин нації.
Етнічний федералізм вельми недовговічний і небезпечний для державної цілісності й суверенітету. Наявність «національних держав у державі» невиправдана в країні, де одне плем’я складає понад 80% населення, а в більшості так званих «республік» є найчисленнішим. Необхідна повна відмова від етнічних чинників територіального розподілу.
Образ майбутнього для Росії як ключової ланки нового азіатського альянсу – північна коаліція на чолі з цивілізацією воїнів, учених, розвідників, які виковують найдосконаліші технології та відтворюють зразкову армію, гарант колективної безпеки.
Національна безпека – відсутність загроз традиційним цінностям історичної Росії. Вона забезпечується у трьох просторах: у фізичному (включаючи територію, економічний і демографічний потенціал), ментальному (включаючи політичний, інформаційний і психологічний простір) і духовному.
Характерними рисами сучасної війни є: глобальність, тотальність, мережевий характер і широке використання незбройних засобів. Бойові дії перетворяться на мережеві операції, де метою стане поразка перш за все ворожої свідомості, параліч її волі. Ми повинні перейти до чотиривидової форми організації озброєних сил (небо, суша, море і «безтілесний» інформаційно-ментальний простір). Найвірогідніші супротивники Росії – США і блок НАТО, Китай, агресивні мережеві організації ісламських екстремістів, мережеві міжнародні злочинно-комерційні співтовариства і транснаціональні корпорації. Супротивниками країни можуть виступити Туреччина, Японія, а також деякі пострадянські держави (Україна, Грузія). Ядерна зброя стає найважливішим «урівнювачем сил».
Перед Росією стоїть найскладніша задача замінити постімперську бюрократію на адміністративний корпус нового російського імперіалізму, відтворити органічну систему влади, яка встала б на службу традиційним духовно-політичним цінностям Росії.

IV. Економіка

Неоліберальна модель, запропонована Заходом, не підходить Росії. Вона не узгоджується ні з християнським, ні з мусульманським, ні з буддистським цивілізаційними кодами, є економікою перерозподілу активів і концентрації капіталу, направлена на заміщення вітчизняних інвесторів і власників іноземними. За рахунок перекроювання частки прибутку і доходів підприємницького типу усередині ВВП і, власне, реального виробництва склалася паразитична економіка генерації надприбутку. При тотальній недооцінці активів, що приватизовуються, підприємства експлуатуються по-хижацьки, на знос. У результаті краху економіки СРСР виграв у короткостроковій перспективі Захід, а у довгостроковій – Китай. Продовження неоліберальної деградації різко збільшить шанси економічного поглинання Росії Китаєм.
Близько 2010 року західні держави відмовляться від курсу на глобалізацію, зважаючи на нездатність конкурувати з Китаєм. Замість членства у ВТО необхідний перехід до розумного протекціонізму, який є найважливішим чинником забезпечення економічного суверенітету. Потрібно поклопотати про приведення своєї економіки в конкурентноздатний стан. Концепція «відкритої економіки» є протиприродною для Росії.
Необхідне зосередження оподаткування там, де формується надприбуток, введення високих рентних платежів за використовування природних ресурсів. Підвищена ставка – при оподаткуванні крупних майнових операцій. Високі акцизи на алкоголь і тютюн, в ідеалі – державна монополія.
Припинити витік капіталу з Росії, проводити приватизацію за наявності для цього особливих підстав, виключивши дешеві розпродажі активів, на період нормалізації національного господарства зупинити приватизаційні процеси; прийняти закони, що виключають дешеві розпродажі землі; створити групу банків для цілей середньо- і довгострокового інвестиційного кредитування, всіляко сприяти перекиданню кредитних ресурсів в інвестиційний сектор, гарантувати російським банкам монополію на вітчизняному ринку.
Необхідне введення свідомих обмежень і акцентів у зовнішньоекономічній діяльності держави.
Росія повинна ривком піти на несировинну траєкторію розвитку, ставши новим світовим центром технологічного й інноваційного розвитку, основним гравцем наступаючої епохи людського потенціалу.
Немає «єдності інтересів» усіх бізнесів. Бізнес-співтовариство в Росії розділено на дві абсолютно різні за інтересами групи. Одні хочуть будувати свій бізнес у Росії на перспективу і передати його дітям — це «свій» бізнес. Інший, «чужий» бізнес орієнтується на найшвидший прибуток, відсутність довгострокових інвестицій і вивіз капіталу. Кінцевою метою для «чужого» бізнесу є продаж своїх активів міжнародним корпораціям на Заході. «Чужий» бізнес зацікавлений у створенні конфліктів між місцевими і мігрантами, між представниками корінних народів та іншоетнічної діаспори. Російська доктрина оголошує ключовою суспільно-політичною задачею нації вибудовування тріади Бізнес – Суспільство – Влада. Ця некласова коаліція «своїх», патріотичних сил дозволить швидше об’єднатися навкруги програми консервативних перетворень.
У прийдешньому Нейросвіті нам потрібен атакуючий клас, підприємницький і управлінський (ієрархічно-мережевий), «спецназ історії».
Центром світової економічної активності буде Євразія. Або ми виступаємо як ключовий суб’єкт, або нам відведуть у трансєвроазіатському мегапросторі місце об’єкту інші активні гравці. Третього не дано. Або в Росії буде сформований повноцінний макрорегіон, або простір буде «розтягнутий» по інших макрорегіонах.

V. Російський соціум

Нова демографічна політика повинна використовувати всі стимули підвищення народжуваності. Відкинути геть «незручність перед світовою громадськістю», потрібно піти на державному рівні на заходи з порятунку державоутворюючого народу, його демографічного потенціалу. Ривок потрібно вчинити саме зараз – спільними зусиллями держави, суспільства і бізнесу. Потрібен єдиний орган – Державний комітет життєздатності народу, оголошення в Росії режиму Надзвичайного демографічного положення на 5 років.
Депопуляція і масова міграція населення зі сходу на захід руйнують міський каркас країни, роблять невигідним зміст видалених інфраструктурних вузлів, призводить до спустошування ряду територій. Мігранти, що не мають російського коріння, швидко перетворюються на членів кримінальних структур, а корінні народи Росії потрапляють під прес етнічної злочинності і витісняються етнічними кланами з престижних і прибуткових галузей господарства. Особливо небезпечною є міграція великих груп осіб однієї етнічної приналежності, які починають створювати закриті сепаратистські анклави. Такого роду мігранти є для Росії небажаними.
Образ бажаного мігранта – носій культурного менталітету СРСР, що добре володіє російською мовою, має досвід міського життя, бажано представник християнської культури, бажано слов’янин або представник корінних етнічних груп Росії, переважно взагалі великорос. 20 млн. росіян у країнах СНД — це демографічний резерв Росії. Необхідна комплексна довгострокова імміграційна політика, здатна привернути трудові ресурси в регіони Сибіру й Далекого Сходу.

VI. Шляхи перетворень

Нова правова система Росії повинна бути вільна від «розділення властей» і «верховенства прав людини». Вона базуватиметься на російській традиції, що являє собою синтез римського і візантійського права. «Принцип самовизначення націй» у новій системі відміняється. Сучасна Росія є безперервним продовженням Російської держави, суверенітет якої сходить до 1480 р. Нова Росія не визнає історичного й правового розриву з Російською імперією, що існувала до 1917 року, і СРСР з 1917 до 1991 р. Ні Російську імперію, ні СРСР ніхто не скасовував. Їх воля, права і зобов’язання зберігають свою силу.
Необхідні масштабні ротація еліт і статусні репресії.
Глава Держави є керівником державної служби. Перехід до активної санації держави буде ознаменований перетіканням значних повноважень у новий центр ухвалення стратегічних рішень — Раду національної безпеки. Наступними заходами у справі наступу влади на паразитичні шари суспільства стануть перетворення системи уряду, інвентаризація національного надбання, формування Державної служби розслідувань, виділеної з системи МВС у цілях ефективної боротьби з оргзлочинністю і корупцією.
Необхідно досягти переконливої моральної підтримки з боку активних сил усередині нації, її «рішучої меншості». У ЗМІ, культурі, освіті, науці повинні бути ініційовані могутні програми оздоровлення й очищення, створення культу духовних цінностей.
Російській «смислократії» важливо оволодіти всіма знаряддями «глобалізму», який являє собою техніку маніпуляції громадською думкою й національними елітами. «Міжнародний тероризм», «глобальне потепління», «порушення прав людини», «стійкий розвиток», «перенаселення» – це смислові тарани, покликані пробити проломи в національних державах. «Глобалізація проблем» потрібна для того, щоб обґрунтувати необхідність глобального контролю й програмування. Наша задача – спростовувати міфи глобалістської маніпуляції.
Необхідно створити російський стандарт багатополярної глобалізації для наднаціональної коаліції народів у багатополярному світі. Однією з головних складових стандарту повинна стати нова концепція якості життя, котра принципово не співпадає із індексами ООН. Росії належить запропонувати світу свій погляд на людину XXI століття. Людину-«споживацьку машину» зуміє здолати «людина міри», людина «органічного достатку», людина житлового будівництва. «Постіндустріальним кочівникам» повинна протистояти коаліція ученого, воїна і домобудівника. Особистий розвиток домобудівника виражається не в надзбагаченні і не в надспоживанні, а у професійному зростанні й державному служінні, прагненні до освіти, пізнання, творчості, залучення до духовних і культурних цінностей.
Російській цивілізації потрібен могутній правлячий шар, що спирається всюди на сильних і самостійних носіїв ідентичності Росії. До цієї установки наближається аристократія, благородний військовий стан. Образ Росії майбутнього – це образ войовничої цивілізації справедливості й милосердя».

Якщо ви дочитали до кінця цю дуже ємну стратегію, яку автори не відносять ні до програм партій, ні до ідеології, то вам, напевно, стало ясно, що еліта Росії шукає спосіб формування нації і шлях її розвитку з переростанням у цивілізацію. Цей шлях може когось не влаштовувати, але це їхній вибір.

Володимир Панченко

«Російська доктрина» в Інтернеті: