Держава біля керма: теорія та практика українського економічного націоналізму (XX – початку XXI ст.)

Монографія присвячена еволюції ідеї економічного націоналізму в теоретичному та практичному доробку українського націоналістичного руху. Автор проаналізував європейські та світові витоки економічного націоналізму, зокрема творчість Ф. Ліста і показав творення економічної ідеології ОУН в контексті цих ідей у роботах М. Сціборського, Л. Костаріва, Я. Моралевича. Цікавим є дослідження спроб ОУН та УПА застосувати ідеї економічного націоналізму на практиці в умовах Другої світової війни.

В. Панченко довів, що у повоєнний період в діяльності «бандерівців» та «мельниківців» відбувається консервація попередніх здобутків, в той же час «двійкарі», зокрема А. Камінський, творчо доопрацювали спадщину 1920-30-х років. Після відновлення незалежності відбувся певний занепад економічного націоналізму, проте з початку 2000-х р. він активно відроджується.

Зростання економічного націоналізму в Україні отримало потужний поштовх з моменту публікації в 2009 році моєї першої монографії про економічну платформу ОУН, в якій стверджувалося, що українські націоналісти базували свої економічні підходи на постулатах Фрідріха Ліста. Не дивлячись на економічну кризу в світі і Україні, тоді вважалося, що альтернативи неоліберальній політиці не існує, а деякі інструменти економічного націоналізму, що виникали в післякризовий період у вигляді імпортозаміщення і протекціонізму, сприймалися як елементи корупційного лобізму олігархічних фінансово-промислових груп. Економічний націоналізм сприймався як суто історичний факт або як шкідлива теорія. Однак перемога Дональда Трампа на виборах в США ознаменувала початок відкритого озвучування переходу від політики неолібералізму до політики економічного націоналізму країною – апологетом необмеженого ринку. Американські вибори та затяжна криза, що триває в Україні вже 8 років, спонукають спеціалістів в нашій країні по новому дивитися як на сучасні інструменти економічної політики, так і на історію їх розвитку. Лунає також потужна критика неоліберальної політики через розшарування доходів у розвинутих країнах між багатими та бідними та зменшення кількості представників середнього класу, що сталося через її використання. Нищівного удару по неолібералізму завдають соціально спрямовані партії, а також ліві зі свого боку. Практика міжнародної торгівлі також потребує інших шляхів і підходів. Провали переговорів в рамках СОТ показали, що безкінечна низка розширених угод про вільну торгівлю поступається місцем регіональним та двостороннім угодам. У деяких випадках відбувається призупинення вільної торгівлі, не підписуються раніше заплановані угоди.

Зазнала фіаско політика Міжнародного Валютного Фонду, в питанні надання стандартних рекомендацій нерозвинутим країнам. З’явилася велика кількість публікацій, в тому числі нобелівських лауреатів, що стверджують, що безперспективним є дотримання умов Вашингтонського консенсусу в умовах глобальної конкуренції. Ця форма впливу на економіку веде нерозвинуті країни до тотальної бідності і, як наслідок, турбулентності і воєн. Однак спроби відновити застарілий світовий порядок, базований на уявленні про світовий ринок, що вічно розширюється, тривають. Відтак тривають і спроби відновити міжнародну торгівлю у старих формах. Тому продукується також велика кількість інформації, що показує хибність, шкідливість і глобальну небезпечність економічного націоналізму.

Критика націоналізму в цілому і економічного націоналізму зокрема підсилюється тими процесами, що відбуваються у політичній і геополітичній сфері. Брекзіт, спроби Каталонії відновити незалежність, процеси відокремлення Шотландії – всі ці та інші ознаки майбутнього розпаду Європейського союзу не тільки як політичного утворення, що мало вінчати спільний розвиток, але і економічної ідеї спільного ринку, роблять саме слово «націоналізм» надзвичайно небажаним для багатьох. Націоналізм як явище, як система цінностей і як система економічних поглядів піддається жорсткій критиці.

В цих умовах такі нації, як українська, отримують необґрунтовані звинувачення. Молоді нації потребують не постмодерного розмивання ідентичності, що було ще кілька десятиліть тому беззаперечним трендом, а нового модерну – поєднання ефективних інструментів націотворення, що гідно зарекомендували себе у ХІХ-ХХ ст. та постмодерних практик.

Нові нації, які лише стали на шлях державного життя, потребують реальних дискусій, а не звинувачень. Українська держава перебуває під тиском пропаганди і агресії Росії, що використовує будь-які можливості для ослаблення процесу становлення нової української нації, однак також перебуває в оточенні дружніх та начебто прихильних до її розвитку європейських держав. Однак вони транслюють стару теорію розвитку ЄС, наголошуючи на сприянні локальним спільнотам з ослабленням державних інституцій, з одночасним посиленням наднаціональних інституцій. Тому для них термін націоналізм, а відтак усі продукти від цього поняття є шкідливими і небезпечними.

Отже, розгляд одного з найважливіших аспектів розвитку економічного націоналізму в українській економічній теорії та практиці є більш ніж актуальним. Важливим є те, що економічний націоналізм ОУН та і сучасний український розвиток економічного націоналізму є частиною світового надбання, що лежить у передових теоріях ХІХ-ХХ століття (Ф. Ліст та його послідовники). Також вони є частиною загальносвітового процесу.

Після 2013 року в Україні різноманітні політичні сили , що не відносять себе до націоналістичних (Радикальна партія, Народний Фронт, БПП) почали звертатися до економічного націоналізму. Це обумовлено безпрецедентною кризою в Україні, деіндустріалізацією, депопуляцією. Проте вагомою причиною є також зміна ставлення до економічного націоналізму світових партнерів України. У економічного націоналізму з’явився свій замовник – сучасний український середній бізнес. Ерік Райнерт – сучасний послідовник Фрідріха Ліста і представник «Іншого Канону» (альтернативного до неолібералізму наукового напряму), став популярним автором в Україні, певною мірою – навіть гуру економічної думки для представників реального сектора і фінансового сектора. Поступово ці ідеї переміщуються і в сектор, що представлений ІТ та іншими «новими» напрямами. Тому я досить позитивно оцінюю сучасні тенденції української економічної думки, про прямих попередників яких йдеться у цій монографії.