Оптимальний варіант – об’єднати у холдинг підприємства з експортною спрямованістю і сконцентруватися на випуску високотехнологічних продуктів.
Уряд затіяв гру «запропонуй найбільш безглузду ідею».
Лідирує у ній Міністерство економічного розвитку і торгівлі з пропозицією створити державну керуючу холдингову компанію з 12 стратегічних підприємств.
На думку ініціаторів, до її складу повинні увійти «Нафтогаз», «Укргідроенерго», «Надра України», «Укрбуд», «Український банк реконструкції та розвитку», «Хартрон», Ощадбанк, Укрексімбанк, Укргазбанк, Родовід-банк та інші.
Урядовці хочуть схрестити бульдога з носорогом – інакше ідею не назвеш.
Безперечно, державними підприємствами потрібно або ефективно управляти, або продавати. У цьому сенсі створення державної холдингової компанії виправдане. Однак у будь-якій справі повинна бути логіка. У даному випадку вона відсутня.
Почнемо з «інгредієнтів» холдингу.
«Український банк реконструкції та розвитку» – мікроскопічний банк, який з моменту створення ніколи не виконував функції, які б відповідали його назві.
Ощадбанк – другий за розміром банк України із статутним капіталом 30 млрд грн. У класичному розумінні це окремий банк збережень населення. Він єдиний має гарантії держави на повне повернення вкладів.
Укрексімбанк створювався як спеціалізований банк для експорту та імпорту. У його стратегії передбачене виокремлення кредитно-депозитного напряму в дочірню компанію і концентрація на експортно-імпортних операціях.
Родовід-банк – «вічно проблемний» банк. Колись потужна фінансова установа була обкрадена засновниками, що залишили більше 200 тис вкладників без депозитів. Волюнтаристськими діями націоналізований.
Переходимо до підприємств.
«Нафтогаз» – чорна діра економіки, куди зливаються 50 млрд грн додаткових грошей від завищених тарифів – висмикнутих грошей у населення. Згідно з вимогами третього енергопакета ЄС, буде реформований. Відповідно, не зможе увійти до холдингу, оскільки перетвориться на три незалежні компанії.
«Укргідроенерго» – доволі успішна за фінансовими показниками компанія. Однак вона не показує можливі витрати майбутніх періодів, пов’язані з реконструкцією гідроелектростанцій та екологічними діями.
«Надра України» – компанія, що належить до сфери контролю за надрами та геологорозвідки.
Будівельна компанія «Укрбуд» – успішний державний холдинг, що включає 14 проектних та будівельних компаній.
«Хартрон» – група з десяти підприємств з державною часткою 50% +1, яка має невеликий обсяг реалізації – близько 360 млн грн, проте з високою прибутковістю.
Група займається системами управління ракетними комплексами і космічними об’єктами – 70% – та системами автоматизованого управління, контролю та діагностування для залізниці і атомних електростанцій – 30%.
Власне, на цьому можна зупинитися. Переходимо до «приготування» холдингу.
Беремо «каліку» і банкрота Родовід-банк разом з живим Ощадбанком. Додаємо Укрексімбанк, що не знає, як вирватися з нехарактерних видів діяльності і прихованого управління з висмикуванням державних коштів на корупційні проекти.
Заливаємо в цю банківську суміш чорну діру – «Нафтогаз» – і отримуємо отруйну для економіки страву: керуючу холдингову компанію з 12 стратегічних підприємств.
Для чого це все? Щоб мати можливість без участі уряду, лише за рішенням керівництва холдингу переливати фінанси із здорових структур у хворі? А до чого тут будівельники? А космічний «Хартрон»? А «Надра»?
Своєю критикою я не маю наміру зарубати ідею створення такої структури. Державна керуюча холдингова компанія повинна бути, але вона повинна створюватися з використанням хоч якоїсь логіки. Тим більше, ідея державної керуючої компанії не нова. Такий орган успішно функціонує у багатьох країнах.
Стосовно міжнародного досвіду, до якого любить апелювати МЕРТ, тут ситуація стандартна: кожен бачить те, що хоче побачити. Нема чітко встановленої міжнародної практики, скільки повинно бути підприємств у холдингу, і які сектори він мусить охоплювати. Власне, як і нема чітких догм щодо управління холдингом.
Державні холдингові структури у світовій практиці створюються як інститути приватизації, розвитку чи централізації функцій управління.
Інколи ці функції поєднуються, але в переважній більшості випадків холдингові структури об’єднують державні підприємства з метою розвитку окремих галузей або регіонів за допомогою додаткових державних інвестицій.
Наприклад, австрійський холдинг OIAG створили для розвитку важкої промисловості, а сінгапурський холдинг Temasek – для централізованого управління найважливішими підприємствами країни.
Останній з часом перетворився на міжнародний інвестиційний фонд. Так Сінгапур зміг залучити інвестиції у непопулярні серед приватного капіталу сфери.
У нашому випадку оптимальним варіантом могла би стати холдингова компанія з промислових підприємств з експортною спрямованістю. Сконцентрувати її варто, наприклад, на розвитку високотехнологічного експорту.
Міністерство ж повинне бути центром стратегічного аналізу і планування з великою кількістю функцій на аутсорсингу та низкою мозкових центрів, що обслуговують різні напрямки. Важливо при цьому передбачити створення інституцій з фінансування, лізингу і маркетингу.
Втім, це вже інша історія, у якій потрібно включати логіку і мізки. Навіщо, якщо можна схрестити бульдога з носорогом?
