Цей номер газети виходить дещо апокаліптичним. Але таким насправді є наше життя. Ми не можемо повністю відповідати самі за себе, бо не знаємо, що приготував нам Бог на шляху. Але ми дивним чином дозволяємо собі планувати, що може бути з тими, хто від нас залежить. Мені здається, що ті, хто приймає рішення, повинні жити з таким відчуттям. Політики повинні мислити категоріями «без права на покаяння». У своїй дуже відомій книзі Володимир Горбулін застосовує цей принцип до минулого, але хотілося б, щоб ми використовували його для майбутнього.

З позиції сьогодення не завжди можна оцінити і зрозуміти, що насправді відбувається. Я, коли йдеться про організацію економіки, відкриваю матеріали столітньої давності і з допомогою вишуканої мови Російського парламенту, салонів і академіків намагаюсь достукатись до нас сучасних…

Саме лише землеробство, навіть його безперечна перевага над усіма іншими галузями промисловості, не тільки не може підтримати Росію на висоті досягнутої самобутності, але й не здатне наповнити життя країни, позбавити її від економічної залежності, зробити заможною та безупинно прогресуючою посередницею між Заходом і Сходом.

Це тому, що сила, вплив і все значення у сучасному світі вже не належать, як було колись, харчуванню, продуктам землеробства, – вони грають лише невелику роль у складній сучасній обстановці.

Держави є свого роду одиниці, як окрема людина, як сім’ї: у них є свої потреби, свої засоби і свої прийоми для їх задоволення. З державних одиниць в сумі складається людство, яке по суті саме є особлива, велика, але жива одиниця. Це такі реальні [одиниці], як вулик чи мурашник, як рослина з мільярдами клітин або як сама земля, що містить мільярди одиниць усілякого роду.

Як окремі люди і сім’ї, держави й народи неоднакові за своїми засобами, умовами, становищем тощо, проте кожна держава, як кожна людина, вільна застосовувати всі свої зусилля перш за все на свою користь. Зусилля ці тим законніші, тобто тим більше відповідають загальному розвитку людства, чим більше вони обмежуються прямими особистими засобами й потребами, не торкаючи прямо особистих засобів і потреб інших держав. Людина тим розумніша, чим більше користується силами природи і стосунками з іншими людьми, і чим більше вона здобуває від природи корисного для себе і для інших, тим вона більше служить собі й іншим. Так і держави, сукупність яких складає людство. Загальний інтерес необхідно складається із суми інтересу всіх одиниць. Стрибок від особистих інтересів окремих людей прямо до інтересів загальнолюдських, проминаючи інтереси державні, настільки ж становить очевидний пропуск, як стрибок від одиниць до тисяч, повз десятки і сотні, або як перехід від атомів прямо до тіл, повз той вплив атомів, що виявляється при складанні їх у частинки (або молекули) і визначає хімічні перетворення речовин.

Якщо окрема особа зобов’язана для підтримки свого існування, своєї свободи і своєї особистої гідності погодити пасивно і активно свої дії з природними вимогами своїх органів, з діями інших осіб і їх з’єднання в державні одиниці, то і держава морально зобов’язана <…> погодити свої дії з потребами своїх підданих і з діями інших держав, переслідуючи і гармонійно примиряючи інтереси не тільки загальнодержавні, але і особисті, індивідуальні, і загальнолюдські. Людина, що не піклується про задоволення вимог своїх органів або що робить замах на важливі інтереси інших, гине або за законами божества природи, або за законами людства і держав. Так і держави, що не [дбають] про благо підданих або що роблять замах на основні інтереси інших держав, гинути повинні. Шляхом цим людство досягає своїх вищих бажань – загального благополуччя.

Якщо одна держава забирає можливість займатися промисловістю в іншої, це рівнозначно тому, як одна людина позбавляє іншу їжі і прирікає її тим самим на голодну смерть…

Пропонуючи вашій увазі дещо нудну статтю про тракторобудування, я хотів би, щоб ви зрозуміли, що по суті це – одна зі сторінок сучасного «апокаліпсису» України. Насправді для того, щоб забезпечити існування сільського господарства і сільгосппереробки, достатньо 2 млн осіб. Втрачаючи промисловість, Україна втрачає людей. Через кілька поколінь тут можуть проживати не наші нащадки, а абсолютно інші люди – з Америки, Африки, Азії. І це пов’язано не з тим, що наші жінки не хочуть народжувати, оскільки бажають бути більш вільними… Тож ми цього хочемо?

Володимир Панченко