Відомий британський футуролог Ян Пірсон 10 років тому опублікував Прогноз-2030. На його думку, мало статися наступне: нанотехнології зроблять можливим підключення комп’ютера безпосередньо до людського мозку на молекулярному рівні, що, в свою чергу, дозволить «скидати на диск» свою свідомість. Звичайно, футурологи не можуть точно передбачати майбутнє, але Пірсон вже довів свої здібності: з опублікованих ним у 1991 році “пам’ятних дат майбутнього” 85% прогнозів виявилися правдивими. Серед точно передбаченого – поява таких екзотичних винаходів, як робокішки і робособаки, а також цілком звичний сьогодні для Токіо та інших провідних мегаполісів громадський транспорт без водіїв.

Що ж, давайте візьмемо на віру його твердження і поміркуємо, що станеться в 2030 році, коли людство буде напряму підключене до мережі. Якими будуть принципи поведінки, чи це вже буде повна «Матриця»? Як людина, що займається економічними стратегіями, я б хотів також зрозуміти, чи будуть спрацьовувати стандартні підходи? Якими будуть споживацькі настрої людини? Давайте пофантазуємо. А в принципі – поплануємо, оскільки 2030 дуже близький, вже з’явилися нові технологічні підтвердження теорії, а отже…

Уявить собі, що людина буде мати цілодобовий доступ до комп’ютерної мережі, через яку вона зможе спілкуватися з іншими людьми. Це означає, що їй не потрібен буде телефон, спілкування буде відбуватись без усіляких зовнішніх пристроїв. Якщо не потрібен телефон, то не потрібні і пластмаса для телефону, і технології для телефону, і багато інших пристроїв та матеріалів.

Зараз людині постійно треба кудись їхати, тож їй потрібен автомобіль. Але за рахунок того, що вона буде підключена до всесвітньої мережі, багато чого можна буде робити онлайн, не виходячи з дому: спілкуватися з друзями, рідними, виконувати роботу. Причому це вже не просто віддалені офіси, які ширяться дуже швидко сьогодні, це не скайп і не телеконференції – це реальне «телепатичне» спілкування! Телепатію я поставив в лапки умовно, тому що вона забезпечуватиметься не енергетичними сигналами, які ми ще не можемо сприйняти, а цілком зрозумілими технологіями. А це означає, що потреби у пересуванні «в реалі» суттєво зменшаться. Тож не потрібно стільки поїздів, автомобілів, автобусів, а отже і матеріалів для їх виготовлення, заводів, палива для пересування…

Людина повинна розважатися. Раніше для цього їй треба було йти до театру, на виставку або в кіно. Зараз до розваг додалися різноманітні комп’ютерні ігри. А в майбутньому за рахунок того, що мозок буде онлайн підключений до мережі, у людини буде можливість обрати будь-яку розвагу з величезної кількості того, що буде пропонуватись у віртуалі. І туди ж потраплять і театри, і кіно.

Інший відомий футуролог Реймонд Курцвейл, який побудував математичні моделі розвитку технологій на найближчі кілька десятків років, стверджує, що в майбутньому будуть існувати нанороботи, які будуть керувати нейронами в мозку людини. За їх допомогою можна буде створювати пласти емоцій. Нанороботи будуть пов’язані з усіма органами чуття і зможуть викликати певну суміш емоцій, сексуальних задоволень та інших сенсорних відчуттів і реакцій. Нанороботів можна буде програмувати, завантажуючи програму з мережі, і змінювати їх конфігурацію. Курцвейл вважає, що до 2030 року люди зможуть транслювати онлайн весь потік своїх переживань і за бажанням підключати собі чужі емоції та відчуття, тобто зможуть повністю відчувати себе іншою особистістю. Буде досягнутий ефект «повного занурення» в особистість іншого. Все це дасть таку величезну кількість всіляких розваг, що необхідність виходити кудись з дому чи виїжджати набагато знизиться. 10 років тому вийшла книга Михайла Веллера «Як все влаштовано», яка, на відміну від «Покоління пепсі», залишилася майже непоміченою. Так от, в ній автор подає велику кількість прикладів, які доводять, що людина є тільки краєчок емоції, переживання, усе інше (матеріальне) не має справжнього сенсу, крім необхідності ці емоції змінювати. Але ж це стосується людини типу «Гомо сапієнс», котра живе в повністю реальному світі, який потрібен їй для подразнення нервових клітин. У Гомо комп’ютерус це все стає зробленим технологічно, і потреби в реальних об’єктах якщо і не відпадають, то суттєво знижуються.

Зараз дитина повинна ходити до школи. Щоб отримати знання, вона з дитинства повинна вчитися. Для цього мають використовуватися майже всі органи чуттів та необхідно постійно тренувати мозок, щоб мати змогу розуміти багато речей та запам’ятовувати інформацію, отримувати інформацію з книжок, якихось передач, від вчителів. Але в майбутньому інформація буде потрапляти напряму до мозку, тобто 99% часу людина зможе присвятити використанню знань, а не їх засвоєнню, як тепер. Це означає, що буде значно більше часу на те, щоб займатись творчістю. Атрофується дуже багато навичок сучасної людини. Хто з нас може згадати номери телефонів своїх рідних після того, як з’явилися мобілки з адресними книгами?

Крім того, у майбутньому, на думку Курцвейла, інтелектуальні нанороботи розширять нашу пам’ять та підвищать сенсорні, логічні та пізнавальні здібності.

Все це призведе до виникнення фізіологічно нової людини – Гомо комп’ютерус. Це буде насправді зовсім інша істота, яка буде мати зовсім інші властивості та можливості.

Але у виникненні цієї нової людини багато хто бачить й негативні сторони. Які саме? Коли я розмовляв про це з деякими людьми, особливо близькими до церкви, то почув, що їх дуже лякає перспектива вживляння чипа у людину. Вони вважають, що тоді стає незрозуміло, хто людина, а хто робот. І це частково правда. Зараз деякі люди не хочуть отримувати ідентифікаційний код, тому що вважають цю ситуацію схожою на опис приходу антихриста у Біблії. Але код – це тільки папірець, це дитяче лепетання в порівнянні з тим, що прогнозують футурологи і зрештою технологи.

Вже зараз людина тісно пов’язана з електронним чипом, але поки що цей чип знаходиться зовні. Вона розплачується пластиковою карткою, має якісь електронні документи, голосує, як, наприклад, в Естонії, електронною карткою. Наступним кроком буде етап, коли людина сама вже стане такою карткою.

Але при такому злитті людини з мережею виникає можливість маніпулювати свідомістю людини. Як це може відбуватися?

Раніше вся цінна інформація зберігалася у книжках. Можна було прочитати декілька книг і, наприклад, з’ясувати, що хтось говорить неправду, отримати інформацію з різних джерел та дізнатися про різні погляди на якусь подію. Але коли вся інформація знаходиться на віддалених серверах, то людина стає сама по собі пристроєм, «гаджетом», який входить в мережу і «закачує» ту інформацію, яка там є. Так званий Інтранет – це підготовка до такого мережевого суспільства (Інтранет – це «приватний» Інтернет, обмежений віртуальним простором окремо взятої організації). Наприклад, в Японії вже зараз багато людей його використовують. І айпади – це є перший крок у цьому напрямку. В такому пристрої нема потужної пам’яті, вся інформація зберігається в мережі. Зараз персональні комп’ютери мають великий обсяг пам’яті, який увесь час збільшується; в майбутньому ж цього не буде, а буде онлайн-доступ до мережі і можливість звернутися до своєї особистої пам’яті, яка буде знаходитись не під рукою, а десь у мережі. І ще буде загальна пам’ять мережі. Але, якщо вся інформація буде знаходитись в одному місці, то виникає можливість маніпулювати: подати одну інформацію і приховати іншу.

Ще в 1948 році Джордж Оруел передбачив можливості маніпулювання свідомістю людини в такій спосіб. Звичайно, в часи письменника не було технологій, які обіцяє нам найближче майбутнє. Але Оруел зміг відчути себе на місці людини, з якою проводять такі маніпуляції. І описав це в своєму романі «1984». Він розповідає читачу про побудоване комуністичне суспільство в країні Океанія, яким одноосібно керує Big Brother — символ, система, навіть не група людей. Головний герой роману займається заміною інформації. Він працює в Міністерстві Правди, у відділі документації. В його обов’язки входить внесення змін до документів, які містять факти, що суперечать партійній пропаганді. Минає час, політика змінюється, і разом з цим переписуються всі старі газети, які є в архівах і бібліотеках. Інформація повністю замінюється. Однак головний герой пам’ятає, що все було не так, і намагається докопатись до істини. Так у нього виникають проблеми зі Старшим Братом, який змушує його забути, що все було не так, як написано у виправленій версії історії. Але зрештою головний герой роману випадково знаходить під диваном обривок старої газети і бачить там інформацію, яку Старший Брат хотів, щоб він забув. Тоді в нього виникають сумніви, він не розуміє, чи це справжня газета, чи, може, вже виправлена. Так Оруел показує, що достовірної інформації не існує, а існує тільки та, яка є останньою версією.

В нинішніх технологічних умовах нам це стає значно більш зрозуміло, ніж тим, хто жив в часи Оруела, в епоху друкованого світу.

До речі, нещодавно я був на презентації в музеї Івана Гончара – дослідника, який вивчав історію ХІХ–ХХ століть. Там була представлена нова концепція музеїв. Фахівці кажуть, що музей минулого поступово зникає, адже він виник тоді, коли виникла книжка. Тепер книга поступається місцем мерехтінню екранів, тому і музей тепер – це блискучі екрани. Звичайно, артефакти там повинні бути, але основа — це саме екрани, на яких весь час змінюватиметься картинка в онлайн-режимі. Книжна епоха закінчується, і починається час дисплеїв, які будуть скрізь. Це один із символів тієї майбутньої епохи, в якій житиме Гомо комп’ютерус.

Виникнення Гомо комп’ютерус – людини, яка підключена до мережі, було певною мірою передбачене відомим академіком Володимиром Вернадським і описано ним як ноосфера, яку він вважав наступною стадією еволюції біосфери. Він говорив, що людина може мати безпосередній доступ свідомості до ноосфери і буде інтегрована до загальної системи. В наш час комп’ютерну мережу теж можна назвати ноосферою. Та ноосферу за Вернадським не під силу було контролювати комусь одному, вона контролюється всіма імпульсами, внесками кожної людини, яка безпосередньо зв’язана з ноосферою. В нашому ж технологічному майбутньому, як ми його бачимо зараз, хтось, хто володіє головним комп’ютером, зможе контролювати всіх, підключених до мережі.

Технологічних прогнозів стосовно нашого майбутнього існує чимало, однак я хочу порефлексувати на тему розвитку економіки. Для мене як для людини, що займається економікою, важливо, як саме вона буде розвиватися у не такому вже й далекому 2030 році.

Про споживацьку лінію розвитку зараз багато говорять. Але говорять з точки зору того, що ми повинні берегти природу, що скоро нам не вистачить ресурсів Землі. Буде не вистачати їжі, чистої води та енергії, і це призведе до світових війн. Насправді є інша, протилежна версія майбутнього. Деякі вчені кажуть, що ресурсів вистачить, їх буде навіть більше ніж потрібно. Сонячної енергії вистачить ще надовго, а за її рахунок можна забезпечити енергією все населення, незалежно від того, 7 чи 15 мільярдів людей буде проживати на Землі. А якщо вистачить енергії, то не буде й проблеми з харчуванням. Можна буде, наприклад, вирощувати морські водорості, урожайність яких складає 1 000  тонн с га, на відміну від зернових, максимальна урожайність яких – 80 тонн с га. Якщо є енергія, то є можливість забезпечити людей і іншими необхідними речами: одягом, будівельними матеріалами та іншим.

Але те, що ми не вичерпаємо ресурсів планети, не означає, що розвиток людства буде проходити гладко.

Сьогодні планування світової економіки залежить від того, буде чи не буде зростання ВВП. Наприклад, Китай чи США сповільнюють зростання, і це стає катастрофою для ринків.

Як вплине виникнення Гомо комп’ютерус на світову економіку? На мою думку, протягом десь 15 років буде відбуватися зростання ВВП, а потім – поступове його падіння. Це відбудеться тому, що нова людина буде фізіологічно іншою. Її потреби будуть зменшуватися. Вона буде ощадніше, ніж ми, використовувати природні ресурси Землі, але не тому що буде боротися з собою – просто вона буде принципово іншою.

Зараз існує золотий мільярд, який штовхає ВВП вгору. Я думаю, що у цього мільярда в майбутньому не буде стільки будинків, одягу та автомобілів. А це означає, що буде скорочення ВВП. Дуже важливо знати, яким чином світ впорається з цією ситуацією. Якби на 2030 рік всі люди Землі стали «золотим мільярдом» – скільки б їх на той момент не було, – то всі люди входили б до нового стану і якось по-іншому будувалися б відносини на планеті. Але якщо такого не буде і економічні відносини будуть будуватися так само, як зараз, то тільки-но впаде економіка, наприклад, в США, відразу почнеться безробіття в Китаї та інших азіатських країнах. Почнуться голод і заворушення. Виникнуть загрози експансії і великих світових проблем. Тільки-но економіка знову стабілізується, знову почнеться випуск якоїсь принципово нової продукції – знову все заспокоїться і світ зможе знову розвиватися.

Можливо, цього падіння і не буде, можливо, нові продукти, які з’являться в нову епоху, будуть штовхати ВВП вгору, як зараз його штовхають комп’ютерні технології, але, на мою думку, зміна людини як такої відбудеться. Ми з вами – Гомо сапієнс – станемо історією, попередньою сходинкою еволюції. А нам на зміну прийде Гомо комп’ютерус.

Володимир Панченко