Панченко Володимир Григорович
Стаття присвячена відновленню діяльності Організації українських націоналістів на території України після багаторічного перебування в еміграції. Проаналізовано процеси легалізації та включення ОУН в політичне життя незалежної держави, організаційне оформлення та основні напрямки суспільно-політичної активності.
Коли говорять про двомовність в Україні, частіше за все пропонують зробити державними мовами українську і російську, або, в залежності від регіону, зробити десь офіційною мовою українську, а десь — російську. Але тоді заради справедливості виникають питання щодо татарської, румунської, угорської мов, а також частково білоруської. Ці мови теж мають право звучати на територіях, де населення розмовляє ними. Однак це прямий шлях навіть не до федералізму, а до сепаратизму.
Нам часто кажуть, що людина духовна не повинна прагнути до багатства. Інші заперечують це твердження і в якості антитези висловлюють думку, що духовним неможливо задовольнитися і треба мати матеріальні блага, оскільки саме вони зможуть дати людині все, що їй потрібне. І з того, і з іншого боку наводяться переконливі аргументи. Усі висловлюють правильні думки і не можуть переконати один одного. Колись у статі «Ковбаса чи мова?» я вже писав, що духовність та культура не вступають у протиріччя з матеріальним, що суспільство — це єдиний організм, в якому, як і в людському тілі, різні системи органів не повинні ворогувати між собою і суперечити один одному. Але зараз я хотів би подивитися на проблему духовного та матеріального трохи з іншого боку.
Політичне ток-шоу «Доміно» — у прямому ефірі ведучий Роман Шостак і троє його гостей в ігровій, майже побутовій формі, під стукіт справжнього доміно говорять про вкрай важливі речі — політику та соціальну тематику.
Мене повинні були познайомити з VIP-особою, яка на моє питання могла виділити 5 хвилин часу. Треба було під’їхати на 9 вечора на презентацію чогось чи когось до одного київського нічного клубу. Там особа матиме перерву, і я зможу з нею поговорити.
Росії треба отримати свій «WikiLeaks» для історії ХХ століття чи щось інше, ще більш потужне, щоб вилікуватися від хвороби сталінізму. Чи буде молоде покоління іншим? Здається, так. Серіали про доблесних НКВДшників, які розстрілюють мирних жителів, — мабуть, недостатня порція смертоносного вірусу для освічених росіян, які їздять по світу і розмовляють багатьма мовами.
Жизнь в 21-м веке диктует свои правила: бешеный темп жизни в больших городах просто не оставляет людям времени на приготовление качественной домашней пищи. В эту трудную минуту на помощь людям приходят заведения общественного питания, которые предлагают за небольшие деньги сытно перекусить. Но можно ли это делать часто? И правда ли, что фастфуды — это прямая дорога если не в могилу, то в больницу?
Цей номер газети виходить дещо апокаліптичним. Але таким насправді є наше життя. Ми не можемо повністю відповідати самі за себе, бо не знаємо, що приготував нам Бог на шляху. Але ми дивним чином дозволяємо собі планувати, що може бути з тими, хто від нас залежить. Мені здається, що ті, хто приймає рішення, повинні жити з таким відчуттям. Політики повинні мислити категоріями «без права на покаяння». У своїй дуже відомій книзі Володимир Горбулін застосовує цей принцип до минулого, але хотілося б, щоб ми використовували його для майбутнього.
У наш час багато говорять про так звану партикуляризацію знань — коли більшість кваліфікованих фахівців знаються лише на якійсь одній вузькій сфері діяльності й навіть не намагаються цікавитися ще чимось. Часто це стосується книжок, літератури загалом. Утім, є люди, які з різним успіхом не підкоряються таким тенденціям. Наприклад, Володимир Панченко — громадський діяч, журналіст, директор департаменту інвестиційної та інноваційної політики Міністерства економіки України, а ще — автор книжки для дітей «Незвичайне літо», книжок про здорове харчування «Фаст-фуд, великий і жахливий», «Українське національне харчування: минуле і майбутнє» і дослідження «Формування економічної платформи українського націоналістичного руху в 1920–1950-х роках». Планує також написати філософський детектив.
Демографічна криза останніми роками стала чи не найпершою проблемою найбільших пострадянських країн — Росії та України. Причому, на відміну від більшості розвинених країн Європи, де чисельність населення стабілізувалася і головною проблемою є скоріше «старіння» націй, у вищезгаданих уламках СРСР катастрофічним є саме різке скорочення чисельності населення, за темпами якого ми вже займаємо провідні позиції у світі. Так, в Україні за неповні два десятиліття незалежності чисельність громадян зменшилась із більш ніж 52 мільйона до неповних 46, і попри деяке пожвавлення народжуваності, що спостерігається кілька останніх років, переломити цю негативну тенденцію поки що не вдається.