Панченко Володимир Григорович

Ще не Лас-Вегас, уже не Луганськ. Польща чекає півмільйона українців на роботу

Тиждень тому я повернувся з відрядження до польського міста Катовіце.

У 1990-ті роки самі поляки називали його дупою світу, радили оминати при транзиті і їхати через Вроцлав.

Це був такий собі польський Луганськ. Ще 15 років тому у центрі міста діяла шахта.

Не можу сказати, що нині місто перетворилося на сяючий Лас-Вегас. Все-таки американці будували серед пустелі, а якщо перебудовують, то зносять усе дотла.

Натомість у Катовіце — ті ж радянські будинки, правда, утеплені, впадають у вічі залишки териконів, особливо непримітні ресторанчики та кафе.

Однак сьогодні економічне обличчя Катовіце — не шахти, а аеропорт з трафіком 2,8 млн пасажирів на рік. Його знає кожен українець, що подорожує лоукостами. Це конгрес-центр і виставковий центр на 30 тис відвідувачів з 300 подіями на рік.

Але найголовніше — це спеціальна економічна зона, що залучила 5,6 млрд дол інвестицій та створила 60 тис робочих місць. При цьому населення Катовіце — 350 тис осіб. До міста їздять на роботу навіть з удвічі більшого за населенням Кракова.

Місцеві мешканці — простий трудовий люд без варшавського гонорового апломбу з поважним ставленням до людей праці, до тих, хто приносить інтелектуальні рішення. Там нема “понтів”, усе робиться по-шахтарськи напружено та довго. Вони стараються, розпитують про враження, десь намагаються пишатися.

Тоді, у 1990-х, була потужна конкуренція між регіонами. Одразу у 20 воєводствах були відкриті інвестиційні інституції. Умовно кажучи, уряд звільняє економічну зону чи індустріальний парк від податку на прибуток, а решту “фішок” мусить запропонувати регіон. Це інфраструктура, охорона здоров’я, підготовка кадрів.

За рівних можливостей саме Катовіце з Лодзем, Вроцлавом і Поморським воєводством створили найпривабливіші умови і зібрали 50% інвестицій.

Польща накрила свою територію мережею інституцій із спеціальними режимами, щоби вже у 2013 році видати звіт з промовистою назвою Poland — a true special economic zone. Тобто тепер уся країна — справжня спеціальна економічна зона.

У місті є унікальна філармонія з потужними акустичними можливостями. Сюди приїжджають з усієї Польщі і Європи. Кожен концерт — аншлаг. І це в невеликому за нашими мірками містечку, схожому з Кам’янським — екс-Дніпродзержинськом.

Здавалось би: навіщо шахтарському містечку філармонія? Відповідь проста.

Безконечно створювати робочі місця, будувати інфраструктуру та аеропорти неможливо. Аеропорт приймає майже 3 млн пасажирів, цей показник можна довести до 5 млн, але мета не в цьому. Тепер влада бореться за те, щоб у Катовіце переїжджали жити, а туристи залишалися на дві ночі і більше.

Тактичне завдання — щоб місто сприймали не лише як транзитне. Для цього відкрили філармонію, для цього відновлюють старе місто. Стратегічна завдання — повністю змінити сприйняття міста.

У чому головний урок Катовіце, який нам треба брати за основу? Свого часу вони зафіксувалися у паскудному стані і визнали свій статус-кво: це відстала, нікому не цікава територія, і з цим потрібно щось робити. Побачили інструмент — спеціальну економічну зону — і спрямували туди свої зусилля. Це спрацювало.

Хоча насправді СЕЗ — не панацея. З усіх інвестицій ці зони дозволили залучити лише трохи більше 10%, але це реальний ефективний інструмент.

Головне — на польському прикладі я переконався, що світом правлять не ресурси чи гроші. Основний капітал — людина. У світі мало кого цікавлять залізо чи сировина — йде боротьба за кадри. Без них нічого не буде.

Навіть за умови бебі-буму кадри з’являться лише через 30 років, але інвестори не будуть стільки чекати. Тому і думають, як переміщати людей з інших територій чи країн. От і поляки не приховують, що з потенційного відпливу емігрантів з України, який оцінюють 2 млн осіб, вони розраховують на 500 тис.

Українці є для них чи не найбільшою надією. Польські регіони залучають українців на роботу через програми навчання, працевлаштування, стипендії. У Гданську програмістам безкоштовно надають квартири. Багато регіональних ініціатив залучають емігрантів не з Близького Сходу, а із слов’янських країн.

Схожим чином діє Словаччина. Свого часу вона залучила інвесторів, що набудували купу виробництв із збирання автомобілів. Тепер їм бракує робочої сили. Власне, для того, щоб працівники виїжджали з України, в тому числі у Словаччину, на мою думку, в Україні і працює їх екс-міністр фінансів Іван Міклош.

Сумний жарт, але хто сказав, що це жарт?

Схожі публікації

Такий модний “моветон”

Українські прихильники “ринкового фундаменталізму” намагаються аргументувати, що потреба у розвитку промисловості є пріоритетом економічної...

50 оттенков либерализма

Пару месяцев назад Саудовская Аравия анонсировала продажу части своей крупнейшей нефтегазовой компании Saudi Aramco...

Залишити коментар

Залишити відповідь

Your email address will not be published.




Top