Панченко Володимир Григорович

Лівість правих і правість лівих

У нашому суспільстві ще з радянських часів існує стереотип, що в політиці є чіткій розподіл на правих та лівих. Причому така хибна думка панує в головах не тільки звичайних громадян, але й багатьох політичних діячів, політтехнологів і політологів. Існує багато причин відносити той чи інший рух або політичну силу до правих або лівих, але в цій статті хотілося б поговорити про поділ стосовно економічних поглядів.

На думку більшості громадян, сучасні партії, які зараховують себе до правих або до лівих, просто «повинні» використовувати «відповідні» доктрини. Націоналісти жодним чином не можуть мати спільних поглядів з комуністами чи соціалістами, і навпаки. Підсилене несприйняттям комуністичної партії України через її генетичне походження від ВКП(б) — КПСС, яка породила ЧК, НКВД, КГБ і ГУЛаг, відчуття полярності двох напрямків в уяві суспільства можна вважати абсолютним.

Правим — українським націоналістам і націонал-демократам хотілось би побажати частіше згадувати важливе завдання справжніх націоналістів — підвищення соціального рівня населення, а лівим — українським соціалістам і комуністам — бачити, як подібні партії в інших країнах борються саме за свої нації.

Насправді поділ на комуністів та націоналістів з точки зору економічних поглядів у наш час в широкому контексті є умовним. В ХІХ столітті, коли комуністична і націоналістична ідеології формувалися як філософські доктрини і політичні проекти, ці поняття мали діаметрально протилежний зміст. Принаймні вербально: марксизм вважав рушійною силою розвитку суспільства боротьбу політичних класів (пролетаріату та буржуазії), а згідно з націоналістичною ідеологією людство природним чином ділиться на нації, які мають найкращу реалізацію у власній державі, відданість нації-державі перевершує усі інші відданості, а отже, розвиток націй та їхня взаємодія є важливим елементом змін у світі (і позитивних, і негативних).

Сьогодні, після десятиліть розвитку і втілення в практику як комунізму, так і націоналізму, по-перше, більш чітким стало уявлення про кожну з доктрин, а по-друге, виникла велика кількість змішаних моделей, які мають і ті, й інші ознаки.

Ліві та праві у розвинутому світі мають інше змістове наповнення, ніж в постсоціалістичному. Додаткова складність розуміння виникає у колишніх республіках СРСР, серед яких і Україна, котрі 70 років відпрацьовували більшовицьку модель соціалізму-комунізму.

Подивимось уважніше на українські реалії. У нас розподіл на правих і лівих до цього часу має радянський формат. За цими штампами праві — це націоналісти (в радянські часи це слово мало ще й додаток «буржуазні»). Це означає, що прихильники цієї ідеології мають відстоювати для населення тільки національні цінності, не торкаючись його економічних інтересів. Парадоксально, але праві при цьому, начебто взагалі не займаючись соціально-економічними питаннями, тобто «не цікавлячись» ними, «повинні» захищати інтереси капіталу, а не трудового люду.

Штампи — дурниця, розумна людина начебто завжди може відрізнити істину від міфу, але це така пастка, в яку потрапляють і окремі особистості, далекі від політики, і цілі політичні партії. В Україні й ті, хто відносить себе до націонал-демократичного табору, теж здебільшого утримують себе в подібних рамках, оскільки мають визначитись з приналежністю в радянській дуальності «праві — ліві». Вони можуть мати будь-яку риторику, виступаючи загалом за народ, але в конкретних питаннях, що стосуються економіки, вони завжди стають на позицію, яка відповідає їхньому уявленню про «правість», — тобто відстоюють інтереси капіталу за радянським штампом. Наприклад, підприємства, згідно з цим принципом, повинні бути приватизовані всі без виключень. А земля має бути продана вся без обмежень, і вона не повинна продаватися ніяким іншим чином, як тільки в приватні руки. Той політик, котрий потрапив у цю пастку, говорить, що ніякої державної підтримки бізнесу не потрібно, а треба, щоб були вільний ринок і вільна конкуренція. І тоді економіка буде розвиватися справедливо і збалансовано. Деякі націонал-демократи, які перебувають у полоні згаданих форматів, говорять навіть про те, що соціальне забезпечення не повинно бути функцією держави. На їхню думку, соціальне забезпечення — це мало не архаїзм і люди мають самі себе забезпечувати, адже ринок надає всім рівні можливості. Згідно з цією парадигмою націоналісти обов’язково повинні говорити про те, що вони проти безкоштовної медицини. Праві повинні пропонувати пенсійну реформу в вигляді скасування можливості солідарного накопичення (тобто працюючі забезпечують пенсіонерів), яке треба замінити на стовідсотково індивідуальне накопичення, тобто заперечувати соціальну функцію держави усіма способами, адже назва їхньої ідеології не включає корінь «соціал».

Подивимось на недавню історію наших націоналістів, зокрема на КУН, чи на націонал-демократів (наприклад, партійців «Нашої України», яких несправедливо називають націоналістами їх опоненти — комуністи та представники інших проросійських партій). Їх дійсна, а не популістська частина програми, що продиктована згадуваною радянською парадигмою, є по суті антинародною. Ці «праві» виступали за захист української мови й культури і проти теоретичних олігархів неукраїнського походження, не пропонуючи конкретних дій для того, щоб народ отримав у володіння засоби виробництва. Популярність таких проектів у суспільстві, зрозуміло, наближається до нуля.

Аби повністю відповідати радянським штампам, всі, хто відносить себе до правих, або є націоналістами, повинні бути радикальними. Ще з часів пропагандистських фільмів 1950-х років про вбивство письменника Галана за КГБістською легендою націоналісти і свідомі українці загалом — це прислужники нацистів і патологічні вбивці або їх нащадки. Сучасні націоналісти добре прислуговують цим підтримуваним проросійськими ЗМІ риториці і міфам, використовуючи епатажні заходи, що приваблюють виборців (марші «Свободи» мають дуже великий резонанс серед населення, проте завжди успішно фільмуються опонентами і потім показуються в якості традиційних антиукраїнських страшилок).

Таким чином, користуючись розробленим радянським КГБ ще в 1930-і роки форматом, праві несвідомо заганяють себе в позицію антинародних партій з відомим електоральним неуспіхом.

А ліві в економічній риториці — завжди за народ, їх вже охрестили «єдиною ідеологічною партією». Проте українські ліві — унікальні в світі ліві, оскільки вони єдині проти національного розвитку, вони навіть говорять тепер принципово російською мовою, щоб було зрозуміло, що комуністи — лише за соціальні питання, але проти національних. Так звані ліві представлені в Україні, на жаль, лише Комуністичною партією України, яка є цинічним російським проектом. Міф «комуністи за народ» сьогодні настільки розвинутий і нав’язаний суспільству, що ідеї соціальної рівності і справедливості асоціюються вже навіть не з українськими комуністами, а напряму з приєднанням до сучасної Росії. Очевидно, що проект не може не приваблювати, адже КПУ говорить про необхідність державного статусу усіх підприємств (що плутають з народним володінням — теж радянський міф), про неможливість продажу землі в приватні руки (щоб не вкрали олігархи), про стовідсоткове державне забезпечення безкоштовної освіти, медицини, житла, відпочинку (що неможливо на сучасному рівні за визначенням), про те, що держава повинна підтримувати державний бізнес і вітчизняних виробників.

Українське суспільство сприймає цю інформацію і робить свої узагальнення, записуючи в підсвідомість. Воно розуміє ліву і праву ідею в тому вигляді, в якому ці ідеї транслюються. Суспільство зрештою робить висновок: ліва ідея — гарна, народна і так чи інакше пов’язана з російським або радянським соціалізмом і більшовизмом. Тобто за соціальними благами і можливостями розвитку окремої людини треба йти назад в СРСР. А націоналісти сприймаються, з одного боку, як пропагандисти національного розвитку, а з іншого — як прислужники буржуазії та радикали-бандити.

Але якщо подивитися на європейський та світовий досвід, то вимальовується зовсім інша картина. Там праві і ліві дуже сильно перемішалися, особливо після Другої світової війни. Навіть президент Франції Франсуа Олланд, начебто стовідсотковий соціаліст, який ввів жахливий на перший погляд податок для багатих, сприймається як бізнесменами, так і рядовими обивателями позитивно (якщо не враховувати гучного скандалу з показовим отриманням російського громадянства відомим французьким актором Жераром Депардьє, який не захотів сплачувати цей «драконівський» податок). У громадян є відчуття справедливості того, що робиться, хоча податки збільшені не тільки для капіталістів, а й для простих працюючих людей. Більшість французів вважає, що податки будуть використані на покращення соціальних можливостей людей, бо у Франції немає таких цинічних проявів корупції, як в Україні. При цьому можливості для розвитку середнього і малого приватного бізнесу нікому не спадає на думку погіршувати. В США демократ (а отже, лівіший) Обама виграє економічні дебати у республіканця (правішого) Ромні, проте Ромні переграє Обаму в дебатах з соціальних питань, бо він більш переконливий.

Вся практика існування лівих, які були представлені соціал-демократами у післявоєнній Європі, вказує на те, що вони досягли балансу між соціальною справедливістю і розвитком бізнесу. Методи діяльності в економіці, які застосовувались більшовиками, соціал-демократами ніколи не використовувались. Справжні ліві — це саме соціал-демократи. Європейські комуністи здебільшого фінансувалися Радянським Союзом і фактично були підривними групами на службі Третього Інтернаціоналу, тобто КГБ.

Соціал-демократи, тобто справжні ліві, йшли в бік необхідності розвитку приватного бізнесу, тобто «вправо», для забезпечення належного рівня соціальних благ. В той же час вони повністю відкинули ідею «інтернаціоналу», тобто захисту інтересів усіх народів світу на противагу своєму (що було характерним для СРСРівського соціалізму). Вони займалися розвитком національної економіки — тобто їх «поправіння» закріплювалося і в питанні ставлення до нації як основи державності і основи розвитку економіки. Фактично соціал-демократи у протистоянні з християнськими демократами (цих можна віднести до більш правих з певними обмеженнями) забрали і риторику, і практику націоналістів, які зникли через співзвучність назв «націоналізм» та «нацизм». Тепер нові націоналістичні партії фактично починають з нуля — з націоналізму 150-річної давності (у Франції чи Австрії, наприклад, борючись за робочі місця з Китаєм, а також з емігрантами з Африки та Азії за соціальне забезпечення). Ці ідеї мають певну підтримку населення, але не можуть претендувати на масштабний вплив через самообмеження і відсутність серйозних економічних програм. Та все ж і соціал-демократи, і нові націоналісти в Європі борються не за національну мову, хоча у тій же Франції протиставлення французької англійській яскраво видно. Вони борються за ту частину населення Землі, яку вони називають своєї нацією, і саме тому спрямовують свої дії на соціальний розвиток людини. В цьому — конвергенція між лівими і правими, бо і перші, і другі борються за права свого народу.

Тож правим — українським націоналістам і націонал-демократам хотілось би побажати частіше згадувати важливе завдання справжніх націоналістів — підвищення соціального рівня населення, а лівим — українським соціалістам і комуністам — бачити, як подібні партії в інших країнах борються саме за свої нації.

Володимир Панченко

Схожі публікації

Нічний клуб

Мене повинні були познайомити з VIP-особою, яка на моє питання могла виділити 5 хвилин часу....

Доза без передозу?

Признаюся чесно, я — дослідник. І коли пишу про геополітику, і коли про історію...

Хотят ли русские?..

Если Россию посещаешь раз в два года, отчетливо замечаешь, как быстро она меняется. Я...

Обезьяны-дуры

Жили-были обезьяны — умные фиолетовые (среди обезьян есть более умные) и менее умные, иногда...

Право свободы?

В нашей повседневной жизни мы часто сталкиваемся с такими, казалось бы, известными понятиями как...

Каину дай раскаянье

В одном из предыдущих номеров я попытался рассмотреть психологические особенности такого распространенного явления, как...

Проститутки — лучшие жены?

Наверное многие слышали версию, что женщины легкого поведения становятся прекрасными домохозяйками, мамами и любящими...

Правители-лебеди

В мире существует множество повествований о различных народах, их великих правителях, неприступных замках и...

Лобовая атака на власть

Научить кого-либо чему-либо я не смогу из-за ограниченного объема публикации, моя цель — убедить средний...

Учиться ждать?

Что произошло, то произошло. Выборы закончились и показали, какая идеологическая установка дает возможность занять...

Карл Маркс играл на гуслях…

В 1954 году главный архитектор города Сортавала решил засадить центральную площадь города деревьями — так оригинальнее —...

Позвони маме

Сколько бы лет тебе ни было, рядом с мамой ты всегда чувствуешь себя маленьким...

Чёрный квадрат

Мой сокурсник по техникуму еще на первом курсе в свои 15 лет понимал, что такое...

Залишити коментар

Залишити відповідь

Your email address will not be published.




Top